5. Християни в Русі за князя Ігора

Християнство було поширене у княжій Русі вже у першій половині X сторіччя, за князя Ігоря. Він теж ходив походами на Візантію, а після другого походу, 944 року, підписав з греками мирний договір. Ця угода важлива не тільки як доказ сили Київської держави, з якою мусила рахуватися могутня Візантійська імперія, але і як документальне підтвердження того, що серед найближчого оточення та воїнів Ігоря було чимало християн. У тексті договору християни ставляться нарівні з язичниками. Князь і язичники присягали на вірність договору на священному Перуновому пагорбі в Києві, склавши "зброю свою, і щити, і золото", – розповідає літописець. "А християн руських приводили до присяги у церкві святого Іллі, що над Ручаєм; це була соборна церква, бо багато з варягів були християнами". Сам князь Ігор не став християнином. Літописець виразно зазначає, що він присягав договору за язичницьким звичаєм, але його зауваження про те, що "багато варягів були християнами", свідчить, що Христова віра мала в тодішній Київській державі статус релігії, рівноправної з традиційним язичництвом. [2]

6. Княгиня Ольга

«Початком віри» і «коренем Православ'я» в Руській землі спрадавна називали святу рівноапостольну Ольгу люди. Хрещення Ольги було ознаменоване пророчими словами патріарха, що хрестив її: «Благословенна ти в жонах руських, бо залишила тьму і полюбила Світло. Прославляти тебе будуть сини руські до останнього роду!» При хрещенні руська княгиня удостоїлася імені святої рівноапостольної Олени, що багато попрацювала в поширенні християнства у величезній Римській імперії і що знайшла Животворящий Хрест, на якому був розіпнутий Господь. Подібно до своєї небесної покровительки, Ольга стала рівноапостольним проповідником християнства на неосяжних просторах землі Русі. У літописних свідоцтвах про неї немало хронологічних неточностей і загадок, але навряд чи можуть виникнути сумніву в достовірності більшості фактів її життя, що донесли до нашого часу вдячними нащадками святої княгині, — упорядниці Руської землі.  Згідно найранішого староруського літопису, «Повісті минулих літ», Ольга була родом з Пскова. Житіє святої великої княгині Ольги уточнює, що народилася вона в селі Вибути Псковської землі, в 12 км. від Пскова вище по річці Великій. Імена батьків Ольги не збереглися, по Житію вони були не знатного роду, «від мови варяжської». Варяжське походження підтверджується її ім'ям, що має відповідність в древньоськандинавському як Helga. Присутність скандинавів в тих місцях відмічена рядом археологічних знахідок, що датуються 1-ою половиною X століття. По «Повісті минулих літ» Віщий Олег одружував Ігоря Рюриковича, що почав самостійно правити з 912 року, на Ользі в 903 році. Дата ця береться під сумнів, оскільки, згідно Іпатієвського списку тієї ж «Повісті», їх син Святослав народився лише в 942 році. Згідно літопису, в 945 році князь Ігор гине від рук древлян після неодноразового стягування з них дані. Спадкоємцеві престолу Святославові тоді були лише 3 роки, тому фактичним правителем Київської Русі в 945 році стала Ольга. Військо Ігоря підкорялося їй, визнавши Ольгу представником законного спадкоємця престолу. Рішучий хід дій княгині відносно древлян також міг схилити дружинників на її користь. Підкоривши древлян, Ольга в 947 році відправилася в новгородські і псковські землі, встановлюючи там оброки і дань, після чого повернулася до сина Святослава в Київ. Наступним діянням Ольги, відміченим в ПМЛ, є її хрещення в 955 році у візантійському Константинополі. Після повернення до Києва Ольга, що прийняла в хрещенні ім'я Олена, пробувала залучити Святослава до християнства. У 957 році Ольга з великим посольством зробила офіційний візит до Константинополя, відомого по опису придворних церемоній імператором Костянтином Багрянородним у творі «Церемонії». Княгиня Ольга стала першим правителем Київської Русі, що прийняв хрещення, і, таким чином, зумовила прийняття православ'я всім староруським народом. Згідно з більшістю джерел княгиня Ольга прийняла хрещення в Константинополі восени 957 років, і хрестили її, ймовірно, Роман II (син і співправитель імператора Костянтина), і патріарх Полієвкт. Рішення про прийняття віри Ольга прийняла заздалегідь, хоча літописна легенда представляє це як спонтанне рішення. Нічого не відомо про тих людей, хто поширював християнство на Русі. Швидше за все, це були болгарські слов'яни (Болгарія прийняла хрещення в 865 році), оскільки в ранніх староруських літописних текстах прослідковується вплив болгарської лексики. Про проникнення християнства в Київську Русь свідчить згадка соборної церкви Св. Іллі в Києві в русько-візантійському договорі 944 року. «І управляла княгиня Ольга підвладними їй областями Руської землі не як жінка, а як сильний і розумний муж, твердо тримаючи в своїх руках владу і мужньо обороняючись від ворогів; для останніх вона була страшною, а для своїх людей – улюбленою, як милостива і благочестива правителька, як справедливий суддя, який нікого не ображав, накладаючи покарання з милосердям. Нагороджуючи добрих, вона вселяла злим страх, віддячуючи кожному за його вчинками. У всіх справах управління вона виявляла далекоглядність і мудрість. При цьому Ольга, милосердна душею, була щедрою до бідних, убогих і знедолених. До її серця швидко доходили справедливі прохання, і вона швидко їх виконувала. Всі справи її, не дивлячись на те, що вона була язичницею, були угодні Богу, як достойні християнської благодаті. Зі всім цим Ольга поєднувала стримане і цнотливе життя: вона не хотіла виходити заміж вдруге, перебуваючи в чистому вдівстві, утримуючи синові своєму до днів його повноліття княжу владу. Коли ж останній змужнів, вона передала йому все управління, а сама, сховавшись від слави і піклування, жила поза турботами управління, вдаючись до справ благодійності. Настав сприятливий час, коли Господь захотів засліплених невірою слов’ян просвітити світлом святої віри і привести до пізнання істини і наставити на путь спасіння. Початки цього просвіщення Господь благозволив, на посоромлення жорсткосердних мужів, доручити немічному жіночому сосуду, тобто – блаженній Ользі. Як раніше проповідниками Свого воскресіння Він зробив жон-мироносиць (Мф. 28, 9-10) і Свій хрест чесний, на якому був розіп’ятий, явив світу з надр земних через жону – царицю Єлену, так і потім, в землі Руській, бажав насадити віру святу, дивною жоною, новою Єленою – княгинею Ольгою. Господь обрав її як чесний сосуд для пресвятого імені Свого – щоб вона пронесла його в землі Руській. Він запалив у її серці зорю Своєї невидимої благодаті, відкрив її розумні очі для пізнання істинного Бога, Якого вона ще не знала. Вона вже зрозуміла оману і заблудження язичницького нечестя, переконавшись, як в очевидній істині, про те, що шановані нерозумними людьми ідоли – не боги, але бездушні творіння людських рук. Тому вона не тільки не шанувала їх, але і гребувала ними. Як купець шукає дорогоцінні перли, так Ольга від щирого серця шукала істинного богошанування і знайшла його таким чином. З провидіння Божого вона почула від деяких людей, що є один істинний Бог, Творець неба, землі і всього творіння, в Якого вірують греки. Крім Нього ж немає іншого Бога.  Прагнучи істинного богопізнання не лінива від природи Ольга захотіла сама піти до греків, щоб своїми очима подивитися на християнську службу і повністю переконатися у їхньому вченні про істинного Бога. Взявши з собою особливо знатних мужів, вона відправилася з великим багатством до Царгороду по воді. Там її прийняли з великою честю цар і патріарх, яким Ольга вручила щедрі дари, достойні таких осіб. У Константинополі Ольга навчалась християнській вірі, щодня старанно слухаючи Слово Боже і придивляючись до величності богослужбового чину та інших сторін християнського життя. Серце її загорілося любов’ю до Бога, в Якого вона увірувала без сумніву. Тому Ольга висловила бажання прийняти святе хрещення. Цар же грецький, який на той час овдовів, хотів одружитися з Ольгою: його приваблювала в ній краса обличчя, розсудливість, хоробрість, слава, а також простір руських земель.  Імператор сказав Ользі: – О, княгине Ольго! Ти достойна того, щоб бути християнською царицею і жити разом з нами в цьому стольному місті нашого царства. І почав імператор говорити Ользі про шлюб. Вона ж, зробивши вигляд, що не відкидає пропозиції царя, але хоче спочатку охреститися, сказала:  – Я прийшла сюди заради святого хрещення, а не заради шлюбу. Коли я охрещуся, тоді можна говорити і про шлюб, бо не може нечестива і неохрещена жона з’єднуватися з християнським мужем.  Цар почав прискорювати з її хрещення: патріарх, достатньо наставивши Ольгу в істинах святої віри, оголосив її до хрещення. І коли була вже приготована купіль для хрещення, Ольга попросила, щоб сам цар був її хрещеним батьком:  – Я, – говорила вона, – не охрещуся, якщо сам цар не буде мені хрещеним батьком. Я піду звідси без хрещення, – ви ж дасте відповідь Богові за мою душу. Цар погодився на її бажання. Патріарх охрестив Ольгу, а цар став її хрещеним батьком, прийняв її від святої купелі. Ольгу нарекли Єленою, як і першу християнську царицю – матір Костянтина Великого. Після хрещення патріарх за літургією причастив Ольгу Божественних Таїн Пречистих Тіла і Крові Христових і благословив її зі словами: – Благословенна ти серед жон руських, бо ти, залишивши темряву, осягнула світло істинне. Зненавидівши ідольське багатобожжя, ти полюбила єдиного істинного Бога. Ти уникнула вічної смерті, заручившись життям безсмертним. Тому тебе ублажатимуть сини землі Руської! Так благословив її патріарх. З людей, які прийшли з Ольгою, багато чоловіків і жінок також охрестилися, і раділи в Царгороді з нагоди хрещення княгині Ольги. Цар же влаштував того дня великий бенкет, і всі веселилися, славлячи Христа Бога. Потім цар знову почав розмову про шлюб з Ольгою, нареченою в святому хрещенні Єленою. Але блаженна Єлена відповіла йому на це: – Як можеш ти мене, свою хресну дочку, взяти собі за дружину? Адже не лише згідно із християнським законом, але й з язичницьким, ганебно і неприпустимо, щоб батько одружувався з дочкою. – Перехитрила ти мене, Ольго! – вигукнув цар. – Я і раніше говорила тобі, – заперечила блаженна Ольга, – що прийшла сюди не для того, щоб царювати з тобою: мені з моїм сином досить влади і в Руській землі. Я прийшла стати нареченою безсмертного Царя, Христа Бога, Якого я полюбила всію душею, бажаючи сподобитися Його вічного царства. Тоді цар, залишивши свій нездійсненний намір і плотську любов, полюбив блаженну Ольгу духовною любов’ю як свою дочку, щедро обдарував її й відпустив із миром. Залишаючи Царгород, блаженна Ольга, прохаючи у патріарха напоумлення і благословення, сказала йому: – Помолися, святий отче, Богові за мене, що повертається в свою країну, де син мій перебуває в язичницькому заблудженні і всі люди тверді, як камінь, у стародавньому своєму нечесті, – нехай позбавить мене Господь там, за твоїми святими молитвами, від всякого зла. Патріарх відповів їй: – Вірна і благословенна дочко моя у Святому Дусі. Христос, в Якого ти одягалася у святому хрещенні, нехай Сам захистить тебе від усякого зла, як захистив Він Ноя від потопу, Лота – від Содому, Мойсея з Ізраїлем – від фараона, Давида – від Саула, Даниїла – від пащі левової і трьох юнаків – від печі. Нехай збереже тебе Господь від напасті, благословенна ти в народі твоєму і тебе ублажатимуть онуки і правнуки до останніх років. Це благословення патріарха блаженна Ольга прийняла як скарб, цінніший за найдорожчі дари. Разом з цим вона прийняла й повчання про чистоту і молитву, піст і стриманість і всі добрі діла, які личать богоугодному християнському життю. Потім блаженна Ольга прийняла від патріарха чесний хрест, святі ікони, книги та інші потрібні для богослужіння речі. Вона прийняла від патріарха також пресвітерів і кліриків. І поїхала блаженна Ольга з Константинополя до себе додому з великою радістю. Розповідаєтся, що на чесному хресті, отриманому нею з рук патріарха, бувв наступний напис: “Руська земля оновилася для життя в Бозі святим хрещенням, прийнятим блаженною Ольгою”. Після кончини блаженної Ольги віруючі зберігали цей хрест до днів великого князя Ярослава Володимировича. Останній, збудувавши в Києві велику і прекрасну церкву святої Софії, поставив згаданий хрест у вівтарі з правого боку. Нині хрест цей вже не існує: під час багатократних пограбувань Києва святі церкви його спустошувалися». [2]

Звичайно, княгиня Ольга намагалась хрестити своїх підданих. Одначе зазнавала невдач. Невдалою була спроба звернутися по допомогу до візантійського імператора Костянтина VII, заради чого вона навіть їздила в Царгород. Допомоги Ольга просила і в германського імператора Оттона I. Та приїзд християнського єпископа тільки спровокував нову котору в Києві. Хроніки повідомляють, що єпископ Адальберт повернувся додому вже наступного року, значна частина його місії загинула, та «й сам він ледве уникнув смерті». Власне, у Києві відбувся політичний переворот: Ольгу було позбавлено влади, і княжий стіл нарешті посів Святослав, вихований воєводою Асмусом у середовищі дружинників. Про християнство Святослав і чути не хотів: «Адже дружина моя з цього сміятися почне». [4]

У 969 році Ольга була похована в землі за християнським обрядом. У 1007 році її внук князь Володимир Хреститель переніс мощі святих, включаючи Ольгу, в засновану їм церкву Святої Богородиці в Києві. По Житію і ченцеві Якову тіло блаженної княгині збереглося від тління. Її тіло, що «світиться яко сонце» можна було спостерігати через віконце в кам'яній труні, яке прочинялося для будь-якого істинно віруючого християнина, і багато хто знаходив там зцілення. Всі ж інші бачили лише труну. У 1547 році Ольга зарахована до лику святої рівноапостольної. Такої честі удостоїлися ще лише 5 святих жон в християнській історії (Марія Магдалина, первомучениця Фекла, мучениця Апфія, цариця Єлена і просвітителька Грузії Ніна). Почитається як покровителька вдів і новонавернених християн. [2]