2.2. Загальна характеристика принципу верховенство закону

Верховенство закону та повага людської особистості лежать, як наголошується в Паризькій хартії для нової Європи, в основі демократії і є одними з найважливіших принципів демократичної правової держави, об’єктивними рисами й умовами її існування.

Верховенство закону як одна з ознак правової держави означає, що головні суспільні відносини в економіці, політиці, соціально-культурній сфері регулюються законом не взагалі юридично, а саме вищими юридичними документами країни, прийнятими вищими органами.

Верховенство закону - саме вимога законності й один з ознак дійсно правової держави. Тому це повинно дотримуватися в роботі правоохоронних органів. Дотримання цієї вимоги зокрема охоплює такі основні моменти:

а) істотність законодавства - законодавство повинно бути присвячене дійсно вирішальним і корінним питанням життя країни;

б) повнота законодавства - у законах повинні бути з максимальною точністю урегульовані всі питання, що потребують законодавчого рішення;

в) недоторканість законодавства - суворе дотримання вищої юридичної чинності закону, у тому числі неприпустимість видання актів, що суперечать закону;

г) досконалість законодавства по його утриманню - його усталеність, систематичне відновлення й ін.;

д) культура законодавства (юридична досконалість) - його кодифікованість, широке застосування досягнень юридичної техніки, що забезпечує правильне й однакове розуміння законів²⁵.

Далі, верховенство закону означає його загальність (тобто поширення вимог закону на всіх суб'єктів правовідносин в рівній мірі), повний обсяг дії закону у просторі (на території всієї країни), в часі і по колу осіб.

Відступ від конституції, зневага до закону створюють зручну атмосферу для різного роду зловживань, сваволі і злочинів. Зростає організована злочинність. Цілі райони виходять з-під контролю законів. Правоохоронні органи не можуть протистояти цим явищам, і самі виявляються ураженими деформаційними процесами. Ось чому формування правової держави пов'язаний, перш за все, з верховенством закону і режимом законності, а для цього необхідно, щоб закон, в першу чергу конституція, мав значення безпосередньо чинного права. Але при всій важливості закону і законності для правової держави, воно не може бути зведено, як говорилося вище до інституційно-правового рівня. У форму закону може бути, фактично, зодягнене державне свавілля і тоді, як результат, правопорушене законодавство.

Взагалі, для правової держави необхідно, щоб у самому законі були закріплені і конкретизовано юридичні принципи і основні права людини і громадянина. Тут особлива роль належить конституції. В основному законі якраз і повинні бути зафіксовані принципи верховенства права і механізму його здійснення для того, щоб уникнути сваволі і зберегти правопорядок.

Панування права має бути не тільки у правотворчості, але і в реалізації права, тобто у правозастосовчій діяльності.

У системі правових цінностей вищою формою вираження, організації і захисту свободи людей є закон. У законах держава встановлює загальнообов'язкові правила поведінки, які повинні максимально враховувати об'єктивні потреби суспільного розвитку на засадах рівності і справедливості. Саме тому закон володіє вищою юридичною силою. Всі інші правові акти повинні відповідати закону. Закони регулюють найбільш важливі, стрижневі сторони суспільного життя. Підзаконні акти, тим більше відомчі, при необхідності можуть лише конкретизувати деякі положення законів. Але вони не вдосконалюють і не змінюють законів.

Основний закон держави - це Конституція. У ній сформульовані правові принципи державного і суспільного життя. Конституція являє собою загальну правову модель суспільства, якій повинно відповідати все поточне законодавство. Ніякий інший правовий акт держави не може суперечити Конституції.

Верховенство закону, і перш за все Конституції, створює міцний режим правової законності, стабільність справедливого правового порядку в суспільстві²⁶.

У правовій державі жоден державний орган, посадова особа, колектив або громадська організація, жодна людина не має права зазіхати на закон. За його порушення вони несуть сувору юридичну відповідальність.

Коли ми ведемо мову про верховенство закону як нормативно-правового акта, який володіє вищою юридичною силою, то маємо на увазі, що всі підзаконні акти повинні суворо відповідати йому, а посадові особи не ухилився від його виконання і тим більше не порушувати його. Також неприпустимо «збагачувати» закон підзаконними актами, вкладати в його зміст такий зміст, який не був передбачений законодавцем. Крім того і всі пересічні громадяни повинні в своїй поведінці керуватися законом. А для цього крім усього іншого, вони повинні бути інформовані про його зміст.

Правова держава також припускає правову стійкість Конституції. Неприпустимо її постійна зміна, доповнення та оновлення. Бо тоді вона перестає бути Основним Законом держави, що володіє довгостроковим характером.

Зміцнення законності залишається актуальною задачею, бо це - центральна категорія правової держави.

У правовій державі існують певні гарантії законності, які забезпечують дотримання і виконання закону. Це - соціально-економічні, політичні, юридичні і міжнародні гарантії. Політичні гарантії законності - це перш за все демократизм суспільного та державного ладу, політичний і ідеологічний плюралізм, активна участь громадян в управлінні справами держави. Соціально-економічні гарантії законності - розмаїття форм власності, створення необхідних умов для їх розвитку, забезпечення їм рівного захисту, вільне підприємництво, право громадян розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, справедливі умови найму, звільнення, оплати та охорони праці і т. д. До юридичних гарантій ставляться такі: нормативна урегульованість законами чи підзаконними актами всіх суспільних відносин, що потребують правовому закріпленні, ефективна діяльність спеціальних органів, які контролюють дотримання законів, а також правоохоронних органів, притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб, що посягають на права і свободи громадян. До міжнародних гарантій відносяться: Діяльність міжнародних організацій, спеціалізованих органів ООН з контролю за дотриманням прав людини в різних країнах, інспекційні поїздки їх представників в регіони, де порушується законодавство, що закріплює права і свободи громадян, Право громадян звертатися в міжнародні органи за захистом своїх порушених прав.