4. Особливості індивідуальної свідомості людини

Свідомість людини як вища форма психічного відображення має низку особливостей, а саме: 1. Рефлективність – це спрямованість психічної діяльності людини на усвідомлення своїх власних дій та станів. Ця особливість лежить в основі здатності людини до самоаналізу та самопізнання свого духовного світу, а отже, в основі самосвідомості (людина здатна впізнати саму себе).2. Цілеспрямованість виявляється у тому, що, приступаючи до тої чи іншої свідомої дії, людина ставить перед собою певну мету. До її досягнення людина свідомо планує та контролює свої дії, управляє ними, що допомагає їй прогнозувати наслідки (людина поставила перед собою мету і виконала її). 3. Мотивованість – це усвідомлення людиною чинників, матеріальних чи ідеальних, які спонукають і скеровують діяльність людини (усвідомлює, що зробила). 4. Тотожність – це прирівняння, уподібнення кожною свідомою людиною себе до певного „Я-образу”. 5. Неперервність свідомості виявляється у тому, що ті психічні процеси чи стани, які відбуваються перед чи після певного моменту часу, людина усвідомлює як частини однієї і тієї самої індивідуальної свідомості. 6. Цілісність свідомості – це поєднання в одному акті трьох основних характеристик свідомості: пізнання оточуючого світу та себе, переживання дійсності, контролю за своєю поведінкою. Лише за умови такого поєднання психічний акт стає свідомим. В деякій мірі цьому сприяє пам’ять (знання). 7. Константність – це відносна сталість станів свідомості. Індивідуальна свідомість зберігає свій попередній стан, поки зовнішня чи внутрішня причина не виведе її з нього (стан людини). 8. Вибірковість виявляється в тому, що у свідомості постійно відбувається вибір одних станів і відхилення інших. Це забезпечується вибірковістю сприймання та уваги (людина зосереджується на одному чомусь). 9. Зосередженість свідомості виявляється у концентрації психічної діяльності на певному об’єкті чи явищі, воно забезпечується довільною увагою.

Спираючись на вищенаведені особливості, які надають психіці людини свідомого характеру, можна запропонувати означення свідомості в цілому та індивідуальної свідомості зокрема. Свідомість – це інтегруюча форма психічного відображення, результат впливу суспільно-історичних умов на формування психіки людини у процесі її творчої діяльності при постійному спілкуванні з іншими людьми за допомогою мовлення. Якщо свідомість людини спрямована на себе, на свій внутрішній світ, то її називають самосвідомістю. Індивідуальна свідомість  це вища інтегруюча форма психічного відображення, що забезпечує константну і неперервну єдність індивідуальних знань і переживань, які внаслідок рефлексії та цілеспрямованої діяльності людини забезпечують її особисту тотожність та мотивованість вчинків. Без історичних умов свідомість не формується.

8. Самосвідомість людини та її основні функції

Самосвідомість людини 3. Фрейд порівнював з вершиною айсбергу. Він вважав, що людиною актуально усвідомлюється лише незначна частина того, що відбувається в її душі й характеризує її особистість.

Індивідуальна свідомість людини як вища форма психічного відображення єдина й цілісна. Водночас ця цілісна форма має зовнішній та внутрішній бік. Якщо свідомість людини спрямована назовні, на предметний світ, то її називають предметною. Якщо свідомість людини спрямована себе, на свій внутрішній світ, то її називають самосвідомістю. Самосвідомість – це усвідомлене ставлення людини до самої себе та свого місця в житті. Залежно від цілей та задач, які стоять перед людиною, самосвідомість може виконувати різні функції, а саме: 1) самопізнання, 2) самоприйняття, 3) самоконтролю та 4) самовдосконалення.

Самоспостереження упродовж самопізнання може бути скероване назовні та всередину свого „Я”. У першому випадку людина збоку спостерігає за своєю практичною діяльністю, зіставляючи її результати зі своїми та суспільними цілями й установками. У другому випадку самоспостереження виступає як засіб пізнання власної психіки, її індивідуальних особливостей. Лише така об’єктивна орієнтація самосвідомості допомагає людині впізнати саму себе та зовнішній світ, звірити свої думки і вчинки з вимогами суспільства. 2. Самоприйняття значною мірою залежить від самоповаги. Самоповага залежить від рівня домагань людини та успіху чи неуспіху у діяльності. Чим вище рівень домагань, тим важче його задовольнити і тим більша ймовірність зниження рівня самоповаги. Успіх у діяльності підвищує самоповагу людини. Нормальний розвиток свідомості і самосвідомості людини можливі лише за умови позитивної оцінки своїх якостей та свого становища серед людей. 3. Самоконтроль  це усвідомлена регуляція власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, вимогам, нормам, правилам та зразкам. Мета самоконтролю полягає як у попередженні, так і у виправленні допущених помилкових дій чи операцій.

Самоконтроль є основною умовою реалізації четвертої функції самосвідомості людини – самовдосконалення. Це покращення своїх власних фізичних, моральних та інших якостей. Воно передбачає наявність чіткої мети діяльності і реалізується шляхом формування ідеалів. Необхідними умовами цього процесу є усвідомлення факту відхилення від норми та формування відповідних звичок: людина викорінює небажані звички і формує вартісні.

Внаслідок взаємодії предметної свідомості і самосвідомості формується „Я-концепція” – динамічна система уявлень людини про саму себе.