
- •Основні напрямки сучасної психології
- •Основні етапи розвитку психологічної науки
- •Загальнопсихологічні принципи психологічних досліджень
- •Методи дослідження психології
- •Проблема розвитку психіки у філогенезі та онтогенезі
- •Основні властивості психіки людини
- •Особливості індивідуальної свідомості людини
- •8. Самосвідомість людини та її основні функції
- •9. Психофізична та психофізіологічна проблеми: шляхи їх вирішення
- •10. Теоретичні напрями персонології
- •11. Структура особистості
- •12. Мотивація особистості, її структура та спрямованість
- •13. Система внутрішніх мотивів
- •15. Ціннісні орієнтації особистості
- •18. Психологія темпераменту: провідні риси, типологія
- •19. Психологія характеру: провідні риси, типологія
- •20. Акцентуації темпераменту і характеру
- •21.Психологія здібностей: природа, різновиди
- •22. Особливості особистості обдарованої людини. Талант. Геніальність
- •Основні теоретичні підходи до вивчення емоцій і почуттів
- •Емоційні стани як форми переживань людини
- •Вольова діяльність особистості: вольові дії, етапи вольових дій
- •Психологічні механізми вольової регуляції
- •Відчуття людини; їхні основні закономірності
- •Сриймання людини: основні особливості
- •Пам'ять людини; її основні процеси
- •Розвиток пам'яті. Індивідуальні особливості пам'яті
- •Мислення людини; розвиток мислення в онтогенезі
- •32. Основні мисленнєві операції, індивідуальні особливості мислення
- •Уява людини; основні процеси створення образів уяви
- •Мовлення людини; його основні види та функції
- •35. Увага людини; її основні особливості
- •35. Розвиток уваги. Індивідуальні особливості уваги
35. Розвиток уваги. Індивідуальні особливості уваги
Розглянемо три види уваги, які у практичній діяльності людини є взаємопереплетені, які вважають трьома ступенями розвитку уваги, і які виявляють індивідуальні особистісні особливості уваги.
Отже, залежно від характеру цілей діяльності увагу поділяють на мимовільну, довільну та післядовільну. Мимовільна увага (первинна, пасивна) — це такий вид уваги, коли людина не прикладає зусилля волі, щоб бути уважною, а також не ставить перед собою цілі бути уважною. Це є простий і генетично первинний вид уваги, який даний людині від народження. В його основі — орієнтувальна діяльність людини.
Зосередження на предметах чи явищах у цьому випадку відбувається в результаті дії зовнішніх або внутрішніх чинників мимовільної уваги, до яких належать: 1)інтенсивність подразника: будь-який достатньо сильний подразник, наприклад, сильний звук, яскраве світло, різкий запах тощо мимоволі привертає увагу людини; 2)контрастність подразників: об'єкт більший (або менший) за величиною порівняно з оточуючими, початок чи припинення дії подразника мимоволі привертає увагу; 3)новизна подразника: поки не вичерпаний елемент новизни, увагу можна підтримувати достатньо довго; 4)переривчастість подразника: подразник, який то з'являється, то зникає, то посилюється, то послаблюється, привертає увагу; 5)рухомість подразника: подразник, що рухається, більше привертає нашу увагу, ніж нерухомий; 6)структурованість подразника: до об'єднаних у цілісну структуру подразників увага привертається швидше і легше; 7)відповідність подразника нашому внутрішньому стану: ми зауважуємо те чи інше явище, коли воно стає співзвучним нашим почуттям, потребам, намірам тощо; 8)інтерес до діяльності: чим вищий інтерес, тим більша зосередженість мимовільної уваги; 9)суб'єктивна значущість подразника: чим більша суб'єктивна значущість впливу, тим сильніша мимовільна увага до нього; 10)установка: чим більша готовність до діяльності, тим країни увага; 11)потреби: те, що збігається з потребами особистості, насамперед привертає увагу; 12)емоційна забарвленість подразника чи діяльності: подразник, який несе або позитивну, або негативну емоційну забарвленість, мимоволі викликає увагу; 13)вплив минулого досвіду: чим більше знань, навичок, звичок пов'язано з подією, до якої ми мали б виявити увагу, тим легше підтримувати мимовільну увагу.
Довільна увага (вторинна, активна) — це такий вид уваги, коли людина прикладає зусилля волі, щоб бути уважною, а також ставить перед собою мету бути уважною. Це вищий вид уваги порівняно з мимовільною, вій формується протягом життя людини і є результатом свідомої активності суб'єкта. Довільна увага пов'язана з вольовою регуляцією суперечливих мотивів, спонукань та інтересів. Вольові зусилля слід прикладати періодично, інакше довільна увага згасає.
Вольові зусилля на предметах та явищах допомагають підтримувати наступні зовнішні та внутрішні чинники: 1)практичні дії: якщо у процес діяльності включені практичні дії, увагу підтримувати легше. Наприклад, лекцію легше уважно слухати, якщо одночасно її конспектувати; 2)розуміння завдання: якщо завдання, яке виконується, людина розуміє, на ньому легше сконцентрувати увагу; 3)формулювання питань: якщо формулюється питання щодо об'єкта діяльності, увагу підтримувати легше; 4)інтерес до діяльності: чим вищий інтерес, тим більша зосередженість довільної уваги; 5)успіх у діяльності: неуспішно виконане завдання продовжує привертати увагу; 6)завершеність діяльності: незавершена діяльність сприяє підтриманню довільної уваги; 7)інтелект людини: легше зосередити увагу тій людині, яка мас вищий інтелектуальний розвиток; 8)словесна регуляція: підтримує довільну увагу словесне нагадування самому собі про цілі діяльності; 9)емоційна збудженість: якщо об'єкт уваги викликає помірне емоційне збудження, на ньому легше зосередити увагу; 10)звичка людини: якщо людина звикла працювати зосереджено у різних умовах, її увагу легше підтримати довільно; 11)вплив минулого досвіду: чим більше знань, навичок, звичок пов'язано з подією, до якої ми мали би виявити увагу, тим легше підтримувати довільну увагу; 12)психічний стан людини: наприкінці робочого дня, а також в кінці тижня увага послаблюється.
Післядовільна увага (похідна первинна) — це такий вид уваги, для якого характерне зниження вольових зусиль при збереженні мети бути уважним. На перших етапах діяльності задіяна довільна увага, тобто потрібні зусилля волі для досягнення поставленої мети, а надалі в результаті залучення внутрішніх чинників для підтримання мимовільної уваги вольові зусилля послаблюються. На цьому етапі довільна увага переростає у післядовільну. Чинники післядовільної уваги є ті ж самі, що й для мимовільної та довільної. Основним із них є інтерес до діяльності. Післядовільна увага — це такий прояв спрямованості особистості, коли сама діяльність переживається як потреба, а її результат є особистісно значимий для людини. У виникненні післядовільної уваги відіграє також роль звичка людини трудитися.