2. Основні етапи розвитку психологічної науки

Вживання слова «психологія» (від давньогрецьких слів «рsychе» (душа) і «lоgіа» (розуміння, знання) уперше зафіксовано в західноєвропейських текстах XVI ст. Поступово слово «психологія» ввійшло до буденного вжитку.

Психологами тоді називали знавців душі. Такі психологи користувалися життєвими знаннями. Адже психологічні явища набагато складніші ніж, наприклад, фізичні, їх важче пізнати. Недаремно великий фізик Альберт Ейнштейн, ознайомившись із дослідами великого психолога Жана Піаже, зазначив, що вивчення фізичних проблем - це дитяча гра порівняно із загадками дитячої гри.

В середині XIX ст. психологія стала самостійною наукою. Однак і в попередні епохи уявлення про психіку (душу, свідомість, поведінку) не були цілковито позбавлені ознак науковості. Вони прорізувалися в надрах інших наук, зокрема філософії, медицини, природознавства, у різних явищах соціальної практики та ін. В історії психології, яка досліджує процес становлення психологічних знань та уявлень, виокремлюють кілька основних підходів до визначення меж та етапів розвитку психології.

Наступний підхід сьогодні є найпоширенішим. Недолік його у тому, що наукову психологію протиставляють усій попередній. Представники підходу вважають, що розвиток психологічної думки потрібно розділити на три етапи:

1-й етап - донаукова (міфологічна) психологія - коли панували анімістичні уявлення про душу;

2-й етап - філософська психологія - коли психологія була частиною філософії, об'єднана з нею спільним методом (від античності до ХІХст.);

3-й етап - власне наукова психологія, з другої половини XIX ст. (тобто саме тим часом, коли, за Еббінгаузом, починалася вся історія психології). Цей період пов'язують із застосуванням у психології об'єктивного методу (експерименту), запозиченого в природничих наук, який дав їй змогу відокремитися від філософії. Проте, розвиток психологічної науки можна розглядати також залежно від того, що було її предметом. Саме з цього погляду етапи розвитку психології розглядають під кутом розуміння її предмета. У такому контексті доцільно виокремлювати перший етап, коли психологію розглядають як науку про душу; другий - як науку про свідомість; третій - як науку про поведінку; четвертий - як науку про психіку, що становить єдність свідомого і несвідомого у взаємодії людини зі світом.

3. Загальнопсихологічні принципи психологічних досліджень

Кожна наука має власну систему основних принципів та методів проведення досліджень. Принцип  це основне правило психологічного дослідження.

Загальна психологія вивчає сукупність теоретичних та експериментальних досліджень, що виявляють найбільш загальні психологічні закономірності, основні поняття. Загальна психологія намагається знайти відповіді на питання, які постають перед психологією в цілому, виробити теоретичні принципи, обґрунтувати методи психологічного пізнання, сформулювати основні закономірності існування і розвитку психічної реальності.

Існують, звичайно, і загальнонаукові принципи, серед яких можна назвати: принцип об’єктивності, принцип відповідності, принцип доповнюваності, принцип спостережуваності, тощо.

Загальнопсихологічні принципи:

детермінізму  основний метрологічний принцип наукового пізнання психічних явищ; полягає у тому, що психіка формується під впливом зовнішнього середовища залежно від внутрішніх умов організації живої істоти: особливостей нервової та ендокринної систем, задатків, здібностей і т.д; випереджувального відображення (Анохін)  здатність центральної нервової системи передбачити майбутній перебіг явищ зовнішнього світу; принцип розвитку – психічні закономірності розкриваються лише у процесі розвитку окремої людини та людства в цілому; принцип історизму є продовженням попереднього, але включає в себе зміни і розвиток не лише особистості, а й суспільства, історичних умов; принцип єдності діяльності та свідомості (Рубінштейн) – психіка не може вивчатися як щось абстрактне і пасивне, вона повинна розглядатися як діяльність окремого суб’єкта; діяльність – це і умова виникнення, і фактор формування свідомості та психіки людини; принцип особистісного підходу (Бєхтєрєв) – особливості психічних явищ зумовлюються неповторністю особистості кожної окремої людини, тому всі психічні процеси, стани і властивості потрібно вивчати як такі, що належать конкретній особі; а конкретну людину слід вивчати в конкретній ситуації; системно-структурний принцип – об’єкт психології вивчається як щось цілісне, що має свою структуру; водночас, такий цілісний об’єкт може виступати елементом іншої, загальнішої структури; принцип комплексності – дослідження певного питання з точки зору різних галузей психології та інших наук із систематичним вивчення на всіх етапах життя індивіда.