23. Пам'ять людини; її основні процеси

Пам'ять розуміють як пізнавальний психічний процес закріплення, збереження та відтворення людиною її минулого досвіду. Процеси пам'яті — це закономірна зміна послідовних явищ пам'яті. До них належать запам'ятовування, збереження, відтво­рення та забування. Всі вони тісно взаємопов'язані, оскільки перебіг кожного залежить від інших.

1. Запам'ятовування — це такий процес пам'яті, у результаті яко­го відбувається закріплення нового шляхом зв'язування з набутим раніше. Це є необхідною умовою збагачення досвіду індивіда но­вими знаннями. Успішність запам'ятовування залежить від таких умов: 1)Зв'язок з мовленням. Те, що ми можемо висловити словами, зви­чайно запам'ятовується краще. 2)Чіткість поставленої мети. Перед початком запам'ятовування слід визначитися, що і як слід запам'ятати. 3)Мотивація запам'ятовування. Усвідомлення важливості запам'ятовування. 4)Установка на запам'ятовування. Людина має знаходиться в стані го­товності щодо запам'ятовування матеріалу. 5)Емоційне ставлення до матеріалу. При позитивному  людина запам'ятовує найбільше інформації. 6)Обсяг матеріалу. Чим більший обсяг матеріалу людина за­пам'ятовує за один раз, тим важче це зробити. 7)Логічна структура матеріалу. Складання розгорнутого плану матеріалу. 8) Ступінь розуміння матеріалу. Зрозумілий ма­теріал асоціюється з уже засвоєними раніше знаннями. 9)Включення в активну розумову діяльність. Зокрема, порівняння матеріалу з іншим, раніше за­своєним. 10)Включення в практичну діяльність. 12)Використання різних видів і типів пам'яті. Задіяння образної, словесно-логічної і довільної, або зорової, слухової і рухової. 13)Асоціація з різноманітними образами. 14)Організація процесу заучування. Основними формами заучування є: 1) дослівне заучування; 2) близьке до тексту заучування допускає заміну та пропуск слів і речень під час відтворення, однак передба­чає збереження основної логіки, аргументації, основного словарного фонду; 3) смислове заучування передба­чає збереження в пам'яті основних положень тексту та зв'язків між ними. Аргументація, лексика та граматика тексту створюється при відтворенні.

Нарешті, особливо важливим як для запам'ятовування матеріалу є його 15) повторення. При цьому слід пам'ятати наступне: повторення має бути

• нестереотипним. Не обов'язково повто­рювати вивчене у тому порядку, в якому його заучува­ли; осмисленим. Найкраще, якщо воно яв­ляє собою новий спосіб структурування; активним, тобто засвоєний матеріал має бути включений у практичну діяльність людини; розподіленим у часі. Розподілене у часі повторення ефективніше, ніж концентроване, бо велика кількість повторень одних й тих самих подразників за короткий відрізок ча­су викликає гальмування.

2. Збереження — це тривале затримання в пам'яті матеріалу. Во­но вимірюється тим часом, який минув від моменту завершення заучування до початку забування. Успішність збереження залежить від певних умов:

• Організація процесу заучування. Особливу увагу слід звернути на такі умови запам'ятовування матеріалу, як мотивація, емоційна забарвленість, ступінь розуміння матеріалу, включення в активну розумову і практичну діяльність, повторення; Характер матеріалу. Різнорідні елементи зберігатимуться краще, ніж однорідні; Обсяг матеріалу. Чим більший обсяг, тим менше він зберігається. Тому важливо дозувати матеріал; Частина матеріалу, яка зберігається. Як правило, початок та кінець зберігаються краще, ніж середина. Це явище в психології називають ефектом краю.

3. Відтворення — це такий процес пам'яті, в результаті якого відбувається актуалізація збереженого матеріалу. Відтворення завжди вибіркове: не весь матеріал, що людина запам'ятала, вона може відтворити. Відтворення поділяють на такі види: впізнавання, власне відтворення, пригадування, згадування.

Впізнавання — це відтворення інформації в умовах повторного її сприймання. Мимовільне впізнавання одномоментне і відрізняється повнотою, ясністю та визначеністю. Довільне впізнавання, яке може бути виражене у вигляді пережи­вання «почуття знайомого», коли ми неспроможні ототожнити об'єкт з тим, що ми знаємо з минулого досвіду. Власне відтворення — це мимовільне або довільне відтворен­ня матеріалу, що запам'ятався. Пригадування — це довільне відтворення, що вимагає від людини активних вольових зусиль. Умовами успішного пригадування є: правильна організація процесу запам'ятовування; емоційний стан; мотивація людини щось пригадати (помірна мотивація сприяє пригадуванню. Якщо ж людина надмірно мотивована пригадати матеріал, наприклад, під час іспиту, процес пригадування галь­мується); забезпечення при пригадуванні ідентичних умов тим, за яких відбувалось запам'ятовування матеріалу. Згадування — це відтворення індивідом подій свого життєвого шляху.

4.Забування — це такий процес пам'яті, при якому втрачається чіткість закріпленого в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтворення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізнавання. Забування може бути тривалим і тимчасовим, але ніколи не бу­ває абсолютним. Тривале забування виникає тоді, коли набуті людиною знання не використовуються у наступній її роботі. Тимчасове забування пов'язане з інтерференцією, а саме взаємодією двох чи більше процесів, при якій одна інформація змішується з іншою. Розрізняють два види інтерференції: 1) проактивпа інтерференція — це по­гіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впливом діяльності, яка передує заучуванню. Наприклад, якщо безпосеред­ньо перед заучуванням теми «Будова мозку» студент інтенсивно готовився до контрольної роботи з інформатики, його знання з анатомії мозку навряд чи будуть задовільними; 2) ретроактивна інтерференція — це погіршення запам'ятовування і відтворення матеріалу під впли­вом діяльності, яка відбувається після заучування. Наприклад, відразу після вивчення закону Ейнштейна студент, не роблячи пе­рерви, береться за біохімію. У такому разі швидше за все його знання з атомної фізики будуть незадовільними. На забування впливають наступні умови: значущість, зміст, обсяг матеріалу (чим більший обсяг, тим більше за­бувається); усвідомлення, включення в практичну діяльність; час, який минув після заучування матеріалу.