23. Емоційні стани як форми переживань людини

Емоційний стан — це така психологічна характеристика особи­стості, що відображає її порівняно тривалі душевні переживання. Найбільш поширеними формами таких переживань є наступні. 1. Емоційний тон відчуттів — це емоційне забарвлення наших відчуттів та сприймань. Основною його функцією є орієнтувальна — організму повідо­мляється небезпечний чи ні той чи інший вплив, бажаний він чи ні. 2. Настрій — це загальний відносно стійкий емоційний стан лю­дини, що характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу. Настрій вирізняється слабкою інтенсивністю, довготривалістю (може зберігатися годинами, а то й днями). Він може бути тимча­совий, тобто зумовлений окремими враженнями людини у цей момент; стійкий, тобто зумовлений усвідомленням подій власного і суспільного життя. Настрій знач­ною мірою залежить від загального стану здоров'я людини, особ­ливо від стану нервової та ендокринної системи. Постійний веселий, бадьорий, піднесений настрій, переживання життєрадісності й оптимізму називають гіпертимією. Якщо ж настрій людини характеризується безтурботністю та добро­душністю і водночас байдужим ставлення до серйозного боку жит­тя, це називають ейфорією. 3. Пристрасть — це стійкий, глибокий і тривалий емоційний стан людини, пов'язаний з її стійким прагненням до певного об'єкта. Цим об'єктом може бути як інша людина, так і предмет, вид занять. Наприклад, статева пристрасть, пристрасть властолюбства, прист­расть до алкоголю тощо. Найсильніші пристрасті є тоді, коли є багато перешкод. Коли перешкод немає, пристрасті, зберігаючи силу, проявляються не так бурхливо. Екстаз — стан захоплення й замилування, що поєднується зі скованістю рухів. Може наставати під сильним впливом творів мистецтва і явищ природи, а також у віруючих. В останньому випадку він є вираженням благоговійності побожних людей при спогляданні ними іконічного образу божества. 4. Афект — це відносно короткотривалий емоційний стан, який відображає сильні і бурхливі емоції людини. Наприклад, спалах радості, вибух гніву. Афект виникає раптово після одержання дуже важливої звістки, напри­клад, про втрату близької людини. Іноді він є результатом поступового нагромадження незадово­лення у взаєминах як наслідок втрати терпіння. Особливістю афекту є те, що він є відповіддю на ситуацію, яка вже настала. Афект супроводжують яскраво виражені органічні зміни, зміни у м'язовій діяльності і внутрішніх органах, рухові реакції, а також плач, крик, сміх. Вони заважають усвідомленню ситуації. Саме то­му під час афективних станів людина втрачає контроль над собою, діє нерозсудливо і нестримано. Після афекту людина відчуває роз­битість, упадок сил, байдужість. Він залишає стійкі сліди у довго­тривалій пам'яті людини. До афектів схильці люди з неврівноваженою нервовою системою. Часті прояви афектів у звичайних си­туація є або свідченням невихованості людини, або є симптомом нервово-психічного захворювання. Доросла людина може навчи­тися регулювати зовнішні прояви афективних реакцій. Особливо велику роль тут відіграє контроль за його руховими проявами. 5. Натхнення — це стан піднесеності творчого потенціалу люди­ни. Найчастіше він характерний для митців. Натхнення приходить як наслідок великих зусиль людини, постійної цілеспрямованості на певний предмет, постійного його обдумування і переживання. У період натхнення праця стає най­продуктивнішою. 6. Тривога — це емоційний стан гострого внутрішнього беззмісто­вного неспокою, який пов'язаний з прогнозуванням невдачі, не­безпеки або з очікуванням чогось важливого для людини в умовах невизначеності. На відміну від страху, це є реакція на невизначену загрозу. Тривогу можна назвати страхом очікування. Вона є ре­зультатом активності фантазії. Індивідуально-психологічну особливість, яка виявляється у схильності людини до частого та інтен­сивного переживання тривоги, називають тривожністю. 7. Апатія є емоційним станом, при якому виявляється байдужість, відсутність інтересу до навко­лишнього, її може викликати втома, розлади здоров'я, важкі переживання, а також певні соціально-психологічні чинники (роз­чарування в житті, втрата ідеалу тощо). 8. Фрустрація — це психічний стан зростаючого незадоволення, що вини­кає в конфліктних ситуаціях, які перешкоджають досягненню ме­ти, загрожують людині або її пре­стижу. Бар'єри, які перешкоджають людині досягти цілі і викликають фрустрацію, можуть бути фізичні (наприклад, в'язниця), біоло­гічні (наприклад, старіння), психологічні (наприклад, інтелекту­альна необізнаність), соціальні (наприклад, норми поведінки). Фрустрація виникає тоді, коли ступінь незадоволення ситу­ацією вищий, від того, що людина може пережити. Стан фрустрації може спричинити такі реакції: аг­ресію, депресію, стереотипну поведінку, регресію або переоцінку цілей і бажань. Агресія являє собою деструктивну поведінку людини з прагненням заподіяти іншому травму. Агресія може бути спрямована на інших людей або на себе. Агресія часто породжує насильство. Депресія — це почуття пригніченості, песимізму, занепаду духовних сил. У такому випадку спостері­гається загальмованість рухів, мови, зниження активності, ініціативи, порушення сну, апетиту. Стереотипна поведінка виявляється у повторені фіксованої поведінки. Регресія – у поверненні до зразків поведінки, які були притаманні у більш ранньому віці або притаманні у примітивізації поведінки. Нарешті, у стані фрустрації людина може переоцінити свої цілі і бажання, таким чином знизивши мотивацію. Після цього об'єкт пе­рестає бути настільки привабливим, щоби викликати фрустрацію. 9. Емоційне вигорання — це емоційний стан людини, яка інтенсивно і тісно спілкується з інши­ми в емоційно насиченій атмосфері при виконанні професійних обов'язків. Він характеризується знесиленням і відчуттям власної безкорисності. Вигорання включає в себе емоційне і/або фізичне виснаження, зниження робочої продуктивності. Цей стан часто виникає у людей з великим стажем роботи: вчителів, лікарів, міліціонерів, тренерів, робітників сфери обслуговування, священиків. Особливими якос­тями, які сприяють вигоранню, є емпатія, гуманність, м'якість, інтровертованість. Здатність людини увійти в емоційний стан іншої людини, співпереживаючи і співчуваючи їй, називають (10.) емпатією. Знаходитися в стані емпатії означає сприймати внутрішній світ іншого так само, як це сприймає ця інша людина зі збереженням емоційних і смислових відтінків. Людина ніби стає цією іншою, однак обов'язково має залишатися відтінок «ніби-то». Емпатія легше дається у випадку подібності поведінкових і емоційних реакцій суб'ктів, а також у високотривожних індивідів.