5. Психологія потерпілого.

Потерпілий — особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Тому його психологічні стани можуть визначатися перебільшенням збитку і вини обвинуваченого. Почуття потерпілого можуть бути пов'язані з депресією, соромом, образою тощо. У переважній більшості випадків потерпілі відчувають тривогу, страх перед можливою помстою злочинця.

У механізмі злочину існують взаємозв'язок злочинця і жертви (потерпілого), певна вибірковість з боку винного.

Потерпілий - це одна з центральних фігур попереднього слідства та розгляду справи в суді, особливо якщо мова йде про злочин проти особистості. Конкретні обставини, причини та умови злочину не можуть бути розкриті повністю, якщо до уваги не береться особистість потерпілого, тому що дуже часто злочинні дії обвинуваченого викликаються неправомірними, необачними або просто легковажними діями потерпілого. Його поведінка, що відноситься до об'єктивних ознак складу злочину, може впливати на вину обвинуваченого, а іноді (необхідна оборона) і виключати її.

Психологія потерпілого вивчає фактори формування його особистості, поведінку до вчинення злочину, у момент здійснення і після здійснення злочину, а також розробляє практичні рекомендації, що стосуються допиту потерпілого. Психологія потерпілого пов'язана з кримінальним правом, кримінологією, кримінальним процесом, психологією особистості.

Слід зазначити, що чим значніша роль поведінки потерпілого в походженні злочину, тим менш інтенсивна антисоціальна орієнтація особистості злочинця. У злочинах проти особистості така залежність виступає найбільш яскраво, тому що в психологічному механізмі скоєння злочину великого значення набувають емоції злочинця, зростаючі іноді до ступеня афекту, тому що вплив потерпілого сприймається ним крізь призму особистої значимості. Треба мати на увазі, що близько 75-80% злочинів проти особи здійснюється особами, які пов'язані з потерпілим родинними, службовими, інтимними та іншими близькими стосунками, і злочин, як правило, є кінцевою фазою конфлікту, що виник внаслідок цих відносин. Глибокі психологічні дослідження особистості потерпілого і злочинця дають можливість виявити причини і умови виникнення конфліктної ситуації і намітити шляхи їх подолання.

6. Психологічні особливості проведення слідчих дій

Слідчі дії - дії по збиранню та перевірці доказів, передбачені законом і здійснювані слідчим у певному процесуальному порядку. Вони проводяться після порушення кримінальної справи (крім затримання підозрюваного та огляду місця події).

Огляд місця події є незамінною слідчою дією, оскільки інформацію, що одержується при огляді, здобути шляхом проведення інших слідчих дій неможливо. Така, наприклад, інформація знаходиться в слідах ніг і рук злочинця, слідах застосування ним знарядь злому й т.д. На відміну від інших слідчих дій огляд повинен проводитися негайно. Будь-яке відстрочення може привести до зміни обстановки, втрати слідів і доказів, забування очевидцями та свідками важливих для справи обставин. На ефективність огляду суттєво впливає психологічний фон злочину, тобто ті суб'єктивні стани в яких може знаходитися слідчий. Огляд місця події належить до небагатьох слідчих дій, при проведенні яких слідчий діє публічно, в присутності інших людей. Це вимагає певної психологічної підготовки, зокрема, вміння зосередитися, перемикати увагу, підтримувати необхідну дисципліну. Важливими факторами огляду, здатними чинити на нього негативний вплив, є несприятливі погодні умови: холод, спека, дощ, туман, нічний час доби.

Обшук - примусова слідча дія, що проводиться на підставі мотивованої постанови слідчого (згідно його припущення), з обстеження об'єктів та окремих громадян з метою відшукання і вилучення прихованих предметів і документів, що мають доказове значення для розкриття злочину. При обшуку слідчий, здійснюючи пошук, повинен постійно психологічно впливати на обшукуваного. Для цього слідчий перед початком обшуку повинен повідомити обшукуваного, з якою метою він проводить дана слідча дія, і пропонує йому добровільно видати шукані речі. Найважливішим психологічним процесом під час обшуку вважається спостереження, за допомогою якого слідчий повинен припускати дії обшукуваної особи. Для досягнення позитивних результатів обшуку необхідно пам'ятати про те, що: не можна приступати до нього в стомленому стані, не вступати в конфлікт з обшукуючим, вести себе з ним і членами його сім'ї коректно; усувати всі відволікаючі фактори (сторонні розмови, непотрібне ходіння по приміщенню і т.п.); не приступати до огляду нового об'єкта, не закінчивши повного обстеження попереднього; звертати особливу увагу на професію і предмети захоплення обшукуваного; не проводити слідчу дію в нічний час, крім випадків, що не терплять зволікання; ставитися дбайливо до майна обшукуваного; не оголошувати листів і документів, що не відносяться до обшуку; не робити зауваження членам сім'ї обшукуваного з приводу способу життя останнього.

Під час допиту слідчий повинен одержати відомості про фактичну сторону розслідуваної події і дати оцінку цим відомостям. Одним з основних завдань слідчого при підготовці до проведення допиту є створення інформаційної бази допиту. При вивченні особи допитуваного слідчий виявляє соціальний статус даної особи, виконувані ним соціальні ролі, соціально-позитивні і соціально-негативні особистісні якості, по можливості, виясняє якості темпераменту (холерики і меланхоліки більш збудливі, імпульсивні, більш категоричні в своїх судженнях. Флегматик більш спокійний, витривалий, стандартний в своїх міркуваннях, у виборі тактичної лінії поведінки. Сангвінік відрізняється нервовою витривалістю, стабільністю настрою).

Головне психологічне завдання допиту — діагностика істинності показань допитуваного. При цьому важливою умовою є використання в ході допиту системи прийомів правомірного психічного впливу з метою отримання правових показань, способів викриття неправдивих показань. Питання слідчого повинні бути обґрунтованими. Чим ближче слідчий до тактичного виграшу, тим більша небезпека для обвинуваченого, тим активніше його оборонні дії. Напружені психічні стану обвинуваченого викликаються, звичайно, не брутальністю, не психічним насильством, а подачею в найбільш підходящі моменти такої інформації, яка різко порушує сформований стереотип поведінки на допиті, робить неможливим продовження обраної лінії поведенія. Ще одним прийомом є допит з використанням асоціативних зв'язків. Використання цих зв'язків розраховане на пожвавлення в його пам'яті причинних та інших зв'язків між подіями. Наприклад, знаючи, що подія, яка цікавить, відбулася в день народження допитуваного, про що той забув, слідчий послідовно ставить запитання: «Як ви відзначали свій день народження у цьому році?», «Що ви робили після того, як розійшлися гості?...

Постановка питань слідчим при проведенні допиту. Під час допиту підозрюваному ставляться насамперед ті запитання, відповіді на які вже відомі юристу. Мета постановки таких запитань — виявити позиції підозрюваного щодо правосуддя. Позитивні результати дає метод непрямих запитань. Він полягає в тому, що запитання, суттєві для розслідування, маскуються серед зовні “безпечних” запитань, які нібито не стосуються події, яка цікавить слідчого. Таким чином можна аналізувати обізнаність підозрюваного про учасників злочину, про час, місце і способи його здійснення, знаряддя, які застосовувалися, та інші обставини. Крім того, непрямі запитання доречні і як засіб маскування мети слідчого, бо підвищений ін-терес допитуваного до окремих епізодів злочину може свідчити про те, що у слідчого відсутня необхідна сукупність доказів.

Відсутність достатніх викривальних доказів зобов’язує слідчого у процесі допиту підозрюваного використовувати багатоваріативну тактику. Водночас допит підозрюваного зразу після його затримання чи арешту має і позитивний бік, адже підозрювана особа не встигає детально продумати неправдиву версію; як правило, її показання містять явні суперечності. Основне завдання слідчого, щоб отримати відомості, які дають змогу перевірити його причетність до злочину, що розслідується. Тому необхідно виділяти такі обставини, які можуть бути відомі лише особі, яка скоїла злочин. І якщо підозрюваний мовчить про факти, які вже виявлені слідством, то це повинно насторожити слідчого. Для підозрюваного на попередньому слідстві характерні психологічні стани тривоги, неможливості правильного передбачення ситуації, що склалася. Такий психологічний стан підозрюваного повинен враховуватися слідчим при розробці й застосуванні різних тактичних і психологічних прийомів. Складним є питання про пред’явлення підозрюваному доказів. Велику роль у процесі допиту відіграє правильна інтерпретація невербальних сигналів (міміка, жести, поза та ін.), які розкривають емоційно-вольовий стан підозрюваного. Психологічно найскладнішою ситуацією допиту підозрюваного є його відмова давати показання.

Психологічні особливості допиту обвинуваченого. Правдивість його показань певною мірою можна стимулювати шляхом роз’яснення значення щиросердного зізнання, яке слугуватиме як обставина, що пом’якшує відповідальність за скоєний злочин. Позиція закритості обвинуваченого, яка досить часто трапляється на початковій стадії допиту, не повинна переростати в конфлікт між ним і слідчим.

Показання свідків сприяють встановленню обставин підготовки і скоєння злочину, виявленню осіб, які скоїли злочин, мотивів їхніх злочинних дій, визначенню соціально-психологічних даних, які характеризують особистість обвинуваченого (потерпілого), інших очевидців події. Дуже суттєво, наскільки правильним, адекватним є процес сприйняття в цього свідка, які особливості збереження сформованих образів в його пам’яті. Досвід показує, що в усіх випадках допиту повинна передувати бесіда слідчого зі свідком. Її основна мета — зняти у свідка психічне напруження, усунути можливу недовіру, викликати в нього готовність дати правдиві свідчення.

Після невимушеної короткої бесіди і пояснення свідку, у зв’язку з чим він викликаний на допит, слідчий вислуховує його вільну розповідь. Причому слідчий повинен виявляти повагу до показань свідка, з його боку недопустимі глузування, неуважність, поспіх, грубість і т. п. Отримуючи опис будь-яких деталей, він може поцікавитися, чим викликана така підвищена увага до цих обставин. Формулюючи запитання і вислуховуючи відповіді, слідчому необхідно уважно стежити за своєю інтонацією, контролювати міміку і жести, адже все це може справляти навіювальний вплив на свідка. У ході допиту слідчий повинен відокремлювати факти, які описані впевнено, від тих, що повідомляються з певним сумнівом.

Психологічні особливості допиту потерпілих. Одна з центральних фігур попереднього слідства і розгляду справи в суді — потерпілий. Конкретні обставини, причини й умови злочину не можуть бути розкриті повністю, якщо до уваги не береться особистість потерпілого. Потерпілі, які є об’єктом злочинного посягання, сприймають картину скоєного злочину, відчуваючи на собі його безпосередній вплив. У стані страху потерпілі часто, перебільшуючи небезпеку, викривлено сприймають події, відбиваючи їх у пам’яті в гіпертрофованому вигляді (жертва перебільшує кількість нападників, їхні сили, використовувані підручні та ін. засоби і т. д.); погано чи викривлено запам’ятовують прикмети злочинця, не запам’ятовують послідовність і окремі моменти події.