3. Психологія злочинного діяння. Психологічна структура злочинного діяння.

В основі всіх кримінально-правових побудов, в основі самого поняття злочину лежить поняття вольової дії. З точки зору психології будь-яке правопорушення, будь-який злочин можна розглядати як особливий вид діяльності, вид певної соціальної активності людини, що проявляється в специфічних формах протиправної поведінки, в якій виражаються ставлення суб’єкта до соціальних цінностей, особливості його психіки та індивідуально-психологічні властивості, мотиваційна сфера особистості, психічні стани.

Психологічний аналіз злочинного діяння - це аналіз психологічного змісту структурних елементів злочинного діяння. Основними елементами структури злочинного діяння є:

1) мотивація і мотиви злочинної дії;

2) формування мети злочинної дії;

3) прийняття рішення про здійснення конкретної злочинної дії; спрямованість і зміст злочинного заміру;

4) способи, засоби і умови здійснення злочинного діяння;

5) досягнення результату і ставлення суб’єкта до цього результату.

4. Соціально-психологічні причини злочинної поведінки. Соціально-психологічна типологія злочинців.

Об'єктивними причинами правопорушень є суперечності в соціальних і економічних відносинах — низький рівень життя людей, недоліки організаційного і адміністративно-господарського характеру, безробіття, найближче соціальне оточення та ін.

Суб'єктивні причини злочину — соціальні позиції особистості, система цінностей та інтересів, рівень соціалізації і правосвідомості, соціальні установки і стереотипи поведінки, а також психодинамічні особливості особи і тимчасові психічні стани.

Причина злочинності - це соціально-психологічні об¬ставини, що безпосередньо породжують і відтворюють зло¬чинність та злочини як свій закономірний наслідок. Причина як основа та сутність наслідку є вихідним і визначальним елементом взаємозв'язку явищ.

Отже, якщо причини злочинності - це негативні явища, які породжують її, то умови злочинності — це явища, котрі без¬посередньо не породжують злочинності (наслідку), але слугують певними обставинами, що сприяють її виникненню та існу¬ванню, тобто в певний спосіб упливають на розвиток причинного зв'язку, сприяючи чи не перешкоджаючи породженню злочинності.

Спроби наукового пояснення психологами особи злочинця і злочинної поведінки беруть початок у ХХ ст. Одна з перших концепцій полягає в тому, що злочинець має низку специфічних негативних рис характеру або особистості в цілому. Так, П. Поллітц виділяв у злочинця такі психічні особливості, як "відсутність співчуття", "заниженість відчуття болю", "байдужість до покарання", "пихатість", "схильність до пияцтва", "сексуальна розпущеність" та ін.1 Під впливом досліджень психіатрів (зокрема К. Шнейдера, який дав класифікацію психопатичних особистостей) на початку 30-х років кримінологи зацікавились психіатричними інтерпретаціями злочинця. Наприклад, А. Мерген відмічав, що тенденція до злочину закладена в людині з самого початку, "психопат піддається їй тому, що сила цієї тенденції дістає патологічну перевагу над всіма іншими"2.

Послідовники біологізаторського підходу, і зокрема представники фрейдистської та неофрейдистської шкіл, пояснюють природу агресивності як першопричину насильницьких злочинів. Агресивність — поведінка, метою якої є нанесення шкоди якомусь об'єкту або людині. Вона виникає, на думку фрейдистів і неофрейдистів, унаслідок того, що з різних причин не реалізуються окремі неусвідомлювані вроджені потяги, що збуджує агресивну енергію, енергію нищення. Як такі неусвідомлювані вроджені потяги З. Фрейд розглядав лібідо, А. Адлер — прагнення влади, переваги над іншими, Е. Фромм — потяг до нищення.

Значна більшість кримінологів вважають, що підставами (критеріями) побудови типології особи злочинців повинні бути: 1) характер антисуспільної спрямованості особи злочинців; 2) ступінь глибини цієї антисуспільної спрямованості. Названі два типологічні критерії, доповню ючи один одного, становлять підґрунтя типології особи злочинців.

За першим критерієм усіх злочинців слід поділити на такі чотири типи.

Перший тип — це насильницький тип особи злочинця. Для нього характерне явне негативно-зневажливе ставлення до іншої особи та її найважливіших благ: до життя, здоров’я, тілесної та статевої недоторканості, суспільного спокою. Сюди належать злочинці, які вчиняють злочини проти особи та інші злочини, пов’язані з посяганням на особу (наприклад, бандитизм).

Другий тип — це так званий корисливий тип злочинця, у поведінці якого виявляються корисливі, з метою наживи, тенденції, неповага до всіх форм власності, ігнорування встановлених у державі правил розподілу матеріальних цінностей (майна, капіталів, прибутків).

Третій тип — злісний соціально дезорганізований тип злочинця, якому притаманне індивідуалістично-зневажливе ставлення до різних соціальних настанов і вимог, свого громадянського обов’язку, а також до будь-якого роду інших заборон (наприклад, порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою; хуліганство; дезертирство та ін.).

Четвертий тип — необережні злочинці. Злочини з їх боку є нас лідком прояву легковажно-безвідповідального і недбалого ставлення до своїх обов’язків і можливих наслідків своєї поведінки. Сюди належать усі злочини, вчинені з необережності.

За другим типологічним критерієм, тобто залежно від ступеня глибини антисуспільної спрямованості особи злочинців у перелічених вище трьох перших типах слід виділити:

а) випадкових злочинців — осіб, які вперше вчинили злочин внаслідок випадкового збігу обставин у суперечності із загальною позитивною характеристикою їх попередньої поведінки;

б) ситуаційних злочинців — осіб, які вперше вчинили злочин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх умов формування і життєдіяльності особи, однак взагалі характеризуються більш позитивно, ніж негативно;

в) нестійких злочинців — осіб, які скоїли злочин вперше, але допускали раніше правопорушення і в цілому характеризуються негативно;

г) злісних злочинців — осіб, що скоїли декілька злочинів і які перебувають у стійкій опозиції до суспільства;

ґ) особливо злісних злочинців — осіб, які вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (передусім ті, що вчиняють злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).