3. Поняття установки в соц. Психології. Експериментальне дослідження установок. Вплив неправдивого джерела інформації (е.Джоунз та г.Сігал) на установки

   Традиційно установку розглядають як готовність до певної активності. Важливою формою установки є соціальна установка (атитюд) — внутрішній стан готовності людини до дії, що передує поведінці. Соціальна установка — детермінована минулим досвідом психологічна готовність індивіда до певної поведінки стосовно конкретних об'єктів, до вироблення його суб'єктивних орієнтацій як члена групи (суспільства) щодо соціальних цінностей, об'єктів тощо. Установки – ефектний спосіб оцінки світу. Досліджуючи установки, вчені звертаються до аналізу таких трьох параметрів: думок, відчуттів, дій. М.Сміт (1942) відкрив трикомпонентну структуру аттитюду: когнітивний компонент (усвідомлення об'єкта); афективний (емоційна оцінка об'єкта); поведінковий (послідовні дії у стосунку до об'єкта)^.

Спочатку соц. психологи зійшлися на тому, що знання установок людей дає можливість прогнозувати їх поведінку. Експеримент Р. Ла П'єра (1934) змін цю переконаність. Ла П'єр і ще два китайські студенти відвідали 252 готелі, і скрізь (окрім одного) отримали згоду бути добре обслуженими. Через пів року Ла П'єр звернувся в 251 готель з листами, прохаючи прийняти його та двох китайців (його співробітників). Понад 90% власників готелів відмовили прийняти пару китайців. П'єр інтерпретував це так: міжатитюдами (стосунок до китайців) та реальною поведінкою існує розходження. З листів власників готелів можна говорити про їхні негативні апитюди до китайців. Реальна поведінка, коли власники готелів першого разу прийняли пару китайців вказувала на наявний позитивний аттитюд. Стає зрозумілим, що аттитюд конкретної людини (професійні, релігійні, етнічні, статеві тощо) мають складну ієрархічну будову. Людина не завжди впевнена, який з аттитюдів реально визначить її поведінку. Відтак аттитюди та конкретна поведінка мають ілюзорний зв'язок.

Черговий удар всевладдю установок завдав у 1969 р. соц. психолог А.Вікер. Провівши кілька досліджень, об’єктами яких були різні люди, установки і дії, він дійшов висновку: наврядчи можна передбачати поведінку людей на підставі тих установок, які вони формулюють. Саме цей розрив між установками і діями був названий Даніелем Бетсоном і його колегами „моральним лицемірством", тобто

Претензією на володіння такими моральними якостями, яких насправді немає. Автори провели дослідження. Його учасникам, студентам університету, пропонували завдання, за виконання якого можна було одержати винагороду (лотерейні квитки), або завдання, що не обіцяло ніякої винагороди. Учасники повинні були вибрати одне завдання для себе, а друге - для невідомого їм іншого. 19 учасників з 20 сказали, що етичним вчинком було б „узяти собі неоплачувану роботу", а оплачуване завдання віддати іншому. Проте 80%учасників зробили навпаки. У проведеному надалі експерименті учасникам пропонували, за бажанням, вирішити питання розподілу завдань за допомогою монети, кинувши її так, щоб ніхто, окрім них, цього не бачив. Навіть серед тих, хто погодився кинути, певна кількість осіб схитрували. Загальна кількість тих, хто вирішили проблему вибору на свою користь склала 90%.

Дізнавшись, що вчинки людей часто розходяться з їхніми словами, соц. психологи активно зайнялись пошуком відповіді на запитання, чому так відбувається. Розглянемо умови, що посилюють вплив установок на поведінку.

Науковці, не маючи „прямого доступу" до з'ясування дійсних установок людини, вимушені були задовільнитися аналізом висловлених установок. Таким „обхідним шляхом" став метод неістинного джерела інформації, розроблений Едвардом Джоунсом і Джоном Сігалом. Він призначався для того, щоб обманним шляхом „витягати» з людей їхні дійсні установки. У дослідженні брали участь студенти, до рук яких прикріплювали електроди, що вимірювали м'язові скорочення. Останні нібито допомагали фіксувати установки досліджуваних. Студентам продемонстрували це „диво техніки". Переконавши досліджуваних у можливостях приладу, експериментатор його заховав. Далі він попросив студентів відповісти на запитання опитувальника щодо їх ставлення до афроамериканців. Порівняно зі своїми товаришами, що відповідали на стандартні опитувальники, студенти - учасники експерименту продемонстрували більш негативні установки до афроамериканців.