12. Мала група в соціальній психології: поняття, межі, класифікації. Психологічна структура та динамічні процеси групи. Лідерство в групах.

Дж.Тернер вважає, що мала група  це двоє або більше осіб, які взаємодіють одні з одним, впливають один на одного більш-менш тривалий час і сприймають себе як „ми", а всі інші сприймаються ними як «вони». Соціальний психолог Г.Андрєєва пропонує визначення найбільш вдале для розуміння динамічних процесів у малій групі. Мала група  це небагаточисельна за складом група, члени якої об'єднані загального спільною діяльністю та перебувають її у безпосередньому особистому спілкуванні, що є підгрунтям для виникнення емоційних відносин, групових норм і групових процесів.

У психологічній літературі тривалий час відбувалася дискусія стосовно нижньої та верхньої меж малої групи. У більшості досліджень число членів малої групи коливається від 2 до 7, причому верхня межа може зростати (35-40 осіб).

Найбільш поширеними є три класифікації:

1) первинні (ті групи, в які людина входить та безпосередньо контактує з моменту народження (родина, друзі, сусіди) та вторинні (ті групи, в яких немає безпосереднього контакту, а причетність до групи підтримуються опосередковано, за допомогою засобів масової комунікації.

II За критерієм організації вла­ди, типу керівництва групи поділяють на:

1) формальні  характеризуються діловими стосунками і створюються на підставі розпорядження, штатного розкладу тощо. Наприклад, студентська академічна група, екіпаж літака, релігійна організація тощо); мають зовні задані соціально значущі цілі діяльності; може переростати у неформальну (люди споріднюються).

2) неформальні  утворюються на основі емоційної привабливості (симпатії, дружби), спільних інтересів і захоплень; неформальна влада визнається, підтримується членами без формальної фіксації; група не має юридичного статусу, взаємовідносини у ній законодавчо не регулюються; можуть утворюватися як у межах формальних груп, так і поза ними. III За значущістю для особистості можна виділити:

1) референтні групи – це спільність, до якої відносить себе особистість, на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці.

2)групи причетності – це така група, до якої людина справді належить. Первинною референтною групою для людини є громада. Первинне значення громади в тому, що вона є спільнотою родичів та сусідів, яка проживає й господарює на певній території (селищі, місті і т.д.) та виробляє певні правила співжиття, його захисту від внутрішньої та зовнішньої деструкції.

Відомий америк.дослідник Джекоб Морено виокремлює у груповій організації 2 головні структури: макро- (формальна, видима, зовнішня) і мікроструктуру (неформальна, прихована, внутрішня). Остання створюється емоційними зв’язками, співпадінням особистісних інтересів, цінностей, цілей, які досліджуються за допомогою методики соціометрії. Методика дає змогу зясувати «симпатії» та «антипатії» між членами групи шляхом здійснення кожним із членів певних «виборів» з усього складу групи.

Лідерство і керівництво розглядаються в соціальній психології як групові процеси, пов'язані з соціальною владою в групі. У загальних теоріях лідерства під лідером і керівником розуміється людина, що здійснює провідний вплив на групу: лідер - у системі неформальних відносин, керівник - в системі формальних відносин.

До соціологічним теоріям лідерства належать: теорія рис включає ідею про те, що лідерство - феномен, народжений специфічними особистісними рисами лідера. Ситуаційна теорія проголошує значимість ситуації в процесі висунення лідера. Системна теорія лідерство розглядає як процес організації міжособистісних взаємин у групі, а лідера – як суб’єкт управління цим процесом.

Феномени лідерства та керівництва близькі за своєю психологічною сутністю, але вони не збігаються повністю, оскільки керівник найчастіше орієнтується на завдання спільної діяльності, а лідер - на групові інтереси.

Відмінності між лідером і керівником:

1) лідер регулює міжособистісні відносини, а керівник - формальні. Лідер пов'язаний тільки з внутрішньогруповими відносинами, керівник же зобов'язаний забезпечити певний рівень відносин своєї групи в мікроструктурі організації;

2) лідер є представником своєї групи, її членом. Він виступає як елемент мікросередовища, в той час як керівник входить до макросередовище, представляючи групу на більш високому рівні соціальних відносин;

3) лідерство є стихійним процесом на відміну від керівництва. Керівництво виступає як явище більш стабільне, ніж лідерство;

4) керівник у процесі впливу на підлеглих має значно більше санкцій, ніж лідер. Він може використовувати формальні і не формальні санкції. Лідер має можливості використовувати тільки неформальні санкції;

5) відмінність між лідером і керівником пов'язано з процесом прийняття рішень.

Отже, можемо зробити висновок про те, що керівник, який хоче працювати більш ефективно, отримати усе, що можливо від підлеглих, не може дозволити собі застосовувати якийсь один стиль керівництва протягом усієї своєї кар'єри. Керівник повинний навчитися користуватися всіма стилями, методами і типами впливу, найбільш придатними для конкретної ситуації.

17. Конформізм — пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. Різновиди: поступливість – зовнішня згода з вимогами групи у разі внутрішнього їх несприйняття і схвалення – узгодження внутрішньої позиції особи з поведінкою, яка є відповідною до умовного чи реального соціального тиску.

Три класичних експерименти показують, як соціальні психологи вивчають конформізм і те, в якій мірі люди можуть бути конформними: це експерименти М. Шерифа, С. Аша і С Мілґрама.

У 1936 році америк. Соц. психолог Музафер Шериф провів експеримент з метою виявлення впливу на індивіда інформації, яка надходить від інших людей групи. Для цього він використав автокінетичний ефект від джерела світла в темній кімнаті. Цей ефект полягає в тому, що якщо довго дивитися на яскраве світло в абсолютно темному середовищі (наприклад, на одиноку зірку в безлуння), то починає здаватися, що світло коливається і переміщується. Це відбувається тому, що у людей немає точки відліку (дефіцит інформації), до якої можна було б прив'язати положения світла. Відстань, на яку світло може зсуватися, для різних людей різна, проте коли людина наодинці, то ця відстань завжди залишається однаковою. Шериф вирішив скористатися для свого екс-перименту автокінетичним ефектом тому, що хотів, щоб ситуація була дійсно неоднозначною. В експерименті Шерифа люди оцінювали, як далеко точка світла пересувалася в темній кімнаті. Коли вони дивилися на світло по-одинці, їх оцінки дуже вар'їрувалися від людини до людини. Коли ж вони були об'єднані в групи і могли чути, як інші вголос виражають свої судження, то досліджувані погоджувалися з загальною думкою групи стосовно того, наскільки переміщується світло. Шерифом було виявлено важливу особливість інформаційних впливів, яка полягає в тому, що вони можуть приводити до особистого прийняття, тобто згоди наслідувати поведінку інших людей з причини відвертої впевненості в тому, що вони думають і діють правильно. Може відбуватися також так звана публічна поступка, тобто згода публічно копіювати поведінку інших людей без того, щоб обов'язково вважати все, що вони говорять або як діють, правильним.

Інформаційні соціальні впливи є частиною нашої життєдіяльності. Особливо дієвими ці впливи виявляються в періоди соціальних криз, коли людина зустрічається з ситуацією, яка її лякає і до якої вона погано підготовлена. Коли ситуація стає кризовою, у людини немає часу зупинитись і подумати, яким чином потрібно якнайкраще діяти, бо потрібно діяти якнайшвидше.

Окрім нестачі інформації, є також інша причина підпорядкування людини чужому впливові, а саме: люди виявляють конформність, щоб інші люди їх сприймали, визнавали. Конформізм з нормативних причин виникає в ситуаціях, коли ми робимо те, що роблять інші люди, не тому, що використовують їх як джерело інформації, а тому, що не хочуть привернути непотрібної уваги до себе, бути знехтуваними. Отже, нормативный соціальний вплив виявляється тоді, коли вплив інших людей спонукає індивіда до конформізму, тому що він хоче бути ними визнаним.

Експерименти С. Аша. Проблема конформізму отримала широкий резонанс у світовій літературі після опублікування результатів дослідження американського соціального психолога, професора Корнельського університету Соломона Аша. С. Аш здійснив серію експериментів (1951, 1956) з метою визначення нормативного соціального впливу, поставивши завдання перевірити міру виявлення кон-формності людини. Ці експерименти стали для соціальної психології класичними.

В експериментах Шерифа досліджувані виявляли конформ-ність в умовах неоднозначно!' ситуації - необхідності оцінити, на яку відстань переміщується точка світла в темній кімнаті. Аш вважав, що якщо ситуація однозначна, люди будуть підходити до проблеми раціонально і об'єктивно. Якщо група говорить або ро-бить щось таке, що суперечить істині, людина, звичайно, відмовиться підкоритись тиску суспільства і буде сама вирішувати, що відбувається. Для перевірки цієї гіпотези С.Аш провів такий екс-перимент.

Сутність цього експерименту полягала в тому, що досліжуваний повинен був порівняти довжину різних ліній в умовах, коли інші учасники експерименту («підставна група»), знаходячись у змові з експериментатором, давали неправильні відповіді. Досліджуваний, таким чином, опинявся в ситуації, коли його думка суперечила неправильний, але одностайній думці інших людей. Коли завдання виконувалось індивідуально, вирішували завдання правильно. Смисл експерименту полягав у тому, щоб виявити тиск групи на індивіда шляхом «підставної групи».

Аш побудував ситуацію так, щоб можна було з'ясувати, чи будуть люди виявляти конформність навіть тоді, коли правильна відповідь очевидна. Виявилося протилежне тому, що передбачав Аш: експеримент виявив вражаючий рівень конформності. Було виявлено, що в цих умовах 37 % досліджуваних виявляють конформну поведінку, тобто підпорядковують свою думку думці групи. Аш провів інший експеримент (1957), який відрізнявся від першого, і зіставлення його результатів добре ілюструє силу соціального схвалення у формуванні поведінки.

У цьому варіанті експерименту асистенти, як і в попередніх, давали неправильні відповіді в 12 з 18 випадків, але на цей раз реальні учасники не вимовляли свої відповіді голосно, а писали їх на аркуші паперу. Тепер їм не довелося хвилюватися про те, що думає про них група, тому що група не могла знати, які відповіді вони дали. Рівень конформності різко понизився, тепер люди погоджувалися з неправильними відповідями в середньому лише в1,5 з12дослідів.

Дослідження Аша експериментально підтвердили відомий у житті факт, що поведінка людини, її думки, оцінки, погляди суттєво залежать від вчинків, думок, оцінок, поглядів, інших людей.

На основі бесід, які проводилися після експерименту, Аш виявив, що не було жодного досліджуваного, для якого оцінки групи були б байдужі. Як ті, що піддалися тиску групи, так і незалежні, відчували дискомфорт, тривогу.

(Дія фактора чисельності групи виявляється в тому, рівень конформності практично не збільшується після того, як чисельність групи зростає від 4 до 5 чоловік).

Підпорядкування: експерименти Стенлі Мілграма (1965-1974) присвячені вивченню того, що відбувається з людьми, коли накази авторитетних осію розходяться з вимогами власної совісті. Він досліджував крайні форми поступливості. Хід експерименту. Вивчається вплив покарань на навчання. «Вчитель» карає «учня» («підсадну качку») за кожне незапам'ятовування ударом струму (штучним, несправжнім). Напруга може варіювати від 15 до 450 вольт. За кожну наступну помилку удар повинен бути сильнішим. Після благань, стогонів і криків учня, вчитель просить в експериментатора припинити дослід, на що отримує відповідь: «У вас немає вибору, ви повинні прдовжувати». 65% «вчителів» дойшли до 450 вольт, тобто підкорилися команді експериментатора.

Мілграм чинив з «вчителями» саме так, як ті – з «учнями»: примушував їх діяти всупереч їх бажанням. Багато «вчителів» переживали болісні страждання «учнів»: вони пітніли, тремтіли, кусали губи, заїкалися, стогнали тощо.

Мілграм виокремив 4 чинники «слухняності»: емоційна віддаленість жертви; присутність «носія влади» та його легітимність; інституціність влади; розкріпачівальний ефект.

Соціально-психологічні чинники прояву конформізму (особистісні, ґендерні, культурні). Особистісні. С. Аш припустив, що люди з низькою самооцінкою більш схильні до конформності, бо вони бояться бути знехтуваними або покараними групою. Отримано цікаві дані відносно вікової динаміки ефекту впливу групи. Зіставляючи дані про молодших школярів, підлітків і студентів коледжу, Аш дійшов висновку про суттєве зменшення схильності до конформності з віком. Конформізм пов'язано не тільки з особливостями окремої людини, але й з пе-вними зовнішніми умовами і характеристиками групи. Ґендер. Відмінності між чоловіками і жінками найбільш характерні для ситуацій, в яких є тиск групи, тобто коли оточуючі люди можуть безпосередньо спостерігати, наскільки ви з ним згодні (наприклад, в експерименті Аша, де кожен може чути, як ви відповідаєте). Зустрічаючись з цим типом соціального тиску, жінки виявляють більшу схильність до конформності, ніж чоловіки. Слід зазначити, що відмінності між статями в стійкості до чужого впливу загалом не дуже великі, до того ж вони залежать від ситуації, в якій здійснюється цей вплив. Конформність жінок більше пов’язана з тією соц.обставиною, що їм доводиться більше турбуватися про міжособистісні відносини, запобігати конфліктам, примирювати сторони. Конформізм чоловіків частіше пов'язаний із побоюванням за професійний статус. Культура. Конформізм залежить і від культурних традицій, і від іст. епохи. Культури США і Європи є індивідуалістськими. Культури сх. країн більш схильні до соціалізації конформізму, де він асоціюється з «соц. відкритістю» та «соц. сенситивністю».

Отже,особи повинні прагнути до балансу між незалежністю і причетністю до інших людей.