Тема vіі. Україна в хіх ст.

Суспільно-політичні рухи в Україні в 1820-ті рр. Характерною ознакою першої чверті ХІХ ст. було пожвавлення суспільно-політичного руху, що знайшло вияв у посиленні масонства і особливо в декабристському русі. Ненависть до кріпосництва стала першопричиною вільнодумства серед передових дворян, зокрема офіцерів. Все більшої сили серед них набували ідеї створення таємної організації для здійснення військового перевороту.

Такою організацією на Україні було “Південне товариство”, створене в 1821 р. Воно, як і “Північне товариство”, що існувало в Петербурзі, стало готуватись до збройного повстання. В “Південне товариство” входило понад 100 чол. Воно мало три відділення(у Василькові, Кам'янці і Тульчині). Керував ним П.І.Пестель Він розробив політичну програму товариства - республіканську конституцію, яку назвав "Руською правдою". В 1823 р. на Україні брати Борисови і Люблінський створили "Товариство об’єднаних слов'ян".

Початок українського національного відродження. Кирило-Мефодієвське товариство. “Руська трійця”.Юрист М.Гулак, вчитель В.Білозерський, О.Маркович створили в грудні 1845 р. першу таємну українську політичну організацію "Кирило-Мефодіївське" братство. В 1846 р. в ньому було 12 постійних учасників: вчитель П.Куліш, історик М.Костомаров, Т.Шевченко та інші. Історичне значення "Кирило-Мефодіївського товариства" полягало в тому, що його ідеї, як і ідеї декабристів, носили прогресивний, революційний характер. Таким чином, народжувана в першій половині XIX ст. нова українська інтелігенція усвідомлювала необхідність згуртування сил для рішучої боротьби проти політичного, соціального і національного гноблення царизму.

У ЗО—40-х роках центром національного руху стає Львів, де діє громадсько-культурне об'єднання «Руська трійця». Засновники об'єднання— Маркіян Шашкевич (1811 — 1843), Іван Вагилевич (1811—1866) та Яків Головацький (1814—1888) — на той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінар. Учасники «Руської трійці» ставили за мету поширення масової національної свідомості та впровадження української мови й культури в усі сфери громадського життя. Найважливішою пам'яткою галицької суспільної думки є виданий «Руською трійцею» у 1837 р. альманах «Русалка Дністровая».

Національно визвольний рух в другій половині ХІХ ст. Скасування кріпацтва і ліберальні реформи в Україні. Проведені царизмом в 60-70-х рр. ХІХ ст. реформи стали кроком на шляху перетворення феодальної країни в буржуазну монархію і дали поштовх розвитку капіталістичних відносин, хоч і залишались пережитки феодалізму. Поштовхом до промислового перевороту стало будівництво мережі залізниць, що з’єднала на кінець століття всі великі міста (Харків, Київ, Катеринослав, Одеса, Миколаїв, Херсон, Маріуполь, Полтава, Севастополь та інші). В Україні починає швидко розвиватись капіталістична промисловість. З 1861 по 1900 рр. в Україні більш як у 115 разів зріс видобуток кам'яного вугілля, у 158 разів - залізної руди. Наприкінці XIX ст. Україна давала понад половину загальноімперської виплавки чавуну (92 млн. пудів), трохи менше половини заліза і сталі (59 млн. пудів). Тут було зосереджено понад 30% всіх машинобудівних заводів імперії. Україна стала основним районом виробництва сільськогосподарської техніки і цукру в країні.

Нові копалини і заводи (особливо металургійні і механічні) будувались переважно на кошти іноземних капіталістів (бельгійських, французьких, англійських, німецьких). Іноземний капітал в кам'яновугільній, залізорудній і металургійній промисловості України зайняв ключові позиції. На багатьох заводах адміністративно-технічний персонал, інженерно-технічні працівники майстри і навіть частина кваліфікованих робітників були теж іноземцями. Багато було і робітників, що прибули з Курської, Орловської, Тульської, Воронезької та інших губерній Росії. Але все ж з загальної кількості 1.5 млн. робітників України за переписом 1897 р. більшість була місцевими уроженцями, а в Криворізькому басейні - близько 90%.

Активізація суспільно-політичного життя.Естафету антиімперської визвольної боротьби у 70-х роках підхопили революційні народники. їхні гуртки, які виникли і діяли як у російських, так і в українських губерніях (зокрема, в Києві, Одесі, Чернігові), підтримували між собою зв'язки і були підпорядковані єдиному централізованому керівництву в Петербурзі.

Етносоціальні зміни в Україні, проблема формування української нації. В 1860-1890 рр. на Україні поряд з національним розгортався і революційно-демократичний, а потім і робітничий рух. Найбільш відомим революційно-демократичним рухом було народництво, який започаткувала революційне настроєна молодь. Метою народників було повалення царизму шляхом селянського повстання і встановлення соціалістичного ладу в країні на базі існуючої селянської общини. Йдучи "в народ", революційна молодь намагалась за якихось 2-3 роки підняти селян і здійснити "соціальний переворот". І хоч народники проявили величезний ентузіазм, проте їх дії потерпіли поразку, бо вони йшли хибним шляхом.

Західноукраїнські землі в другій половині ХІХ ст. Якщо в Російській Україні промисловість розвивалась швидко, а гірничо-металургійна навіть випереджала їх розвиток в усій імперії, то в Австро-Угорщині в промисловому виробництві українські землі були найбільш відсталими. Населення Галичини, наприклад, в середині XIX ст. складало четверту частину населення Австрії, але кількість розміщених тут промислових підприємств складало шосту частину, а число робітників - десяту частину від їх кількості в Австрії. В ІІ половині XIX ст. промисловість Галичини, Буковини і Закарпаття також розвивалась значно повільніше, ніж в цілому по імперії. Вона була переважно дрібною і носила кустарно-ремісничий характер. Лише нафтодобувна і нафтопереробна промисловість розвивалась швидкими темпами. Характерною особливістю пролетаріату західноукраїнських земель була велика кількість сезонних та поденних робітників.

В західноукраїнських землях феодальна залежність селян і панщина були відмінені 17 квітня 1848 р., а викупна операція земель розпочалась з 1858 р. На протязі 40 років селяни заплатили поміщикам вдвоє більше, ніж вона коштувала на початку скасування кріпосництва. В II половині XIX ст. йшов інтенсивний процес подрібнення і зубожіння селянських господарств. На початок XX ст. 44% господарств Галичини мали менше двох гектарів на подвір'я, що призводило до пролетаризації селянства, тобто аграрного його перенаселення. Саме це викликало наприкінці XIX ст. масову еміграцію селян в Америку.