Тема V. Україні в 1654-1687 рр.

Непорозуміння між Українською державою та Москвою.Поєднання України з Московією не припинило спроби польського уряду повернути український народ в лоно Речі Посполитої. Польща розпочала з цією метою війну проти Гетьманщини. Б.Хмельницький сподівався, що Москва допоможе українцям в боротьбі з польською агресією. Проте події, що відбувались у відносинах між Московією, Польщею і Україною, невдовзі переконали Б.Хмельницького і старшину у марності надій, які покладали українці на поєднання з Московією. Своїми вчинками царський уряд, дбаючи лише про свої інтереси, знехтував потребами України. Він навіть уклав всупереч проханням Б.Хмельницького у м.Вільно сепаратний мир з Польщею. На Україні це сприйняли як пряму зраду. Московські воєводи, що перебували на Україні, безцеремонне втручалися у внутрішні справи Гетьманщини, сіяли розбрат серед старшини. Вони не дозволяли без згоди царя обирати нового Київського митрополита після смерті Сильвестра Косова, намагались прибрати до своїх рук управління і фінанси Гетьманщини та інше.

Криза козацької автономії. Громадянська війна та поділ України.

На початку 60-х рр. XVII ст. наказним гетьманом Лівобережної України був Яким Сомко (1661-1662 рр.). Йому протистояли ніжинський полковник В. Золотаренко і кошовий отаман Запорозької Січі (у минулому – ад’ютант Б. Хмельницького) І.Брюховецький. Останній незаконно присвоїв собі нечуваний титул “кошового гетьмана” і всіляко намагався догодити козацьким низам та Москві. У найкращій мірі скориставшись своїми якостями “людини улесливої, хитрої і пронозливої”, І.Брюховецький домігся обрання себе гетьманом на Чорній раді під Ніжином у 1663 р. Сомка й Золотаренка згодом було страчено.

На Правобережній Україні у тому ж 1663 р. козаки обрали гетьманом Павла Тетерю, юриста за фахом, що походив із православної шляхти, був переяславським полковником і зятем Б.Хмельницького, Генеральним писарем у Виговського.

Так відбувся розкол козацької України на два Гетьманства – Лівобережне й Правобережне. Причинами цьому було, з одного боку, загострення внутрішніх суперечностей між різними угрупованнями козацької старшини, між старшиною і народними низами, а, з іншого – посилення агресії Росії й Польщі при активній участі Кримського ханства. До того ж самостійну політику в Україні почала проводити Запорозька Січ, що ще більше спричиняло хаос і анархію. Багаторічні війни й спустошення призвели до занепаду й зневіри, а керівники держави не мали хисту Великого Богдана. Розпочалася кривава Руїна, тобто занепад козацької автономії, що відбувався в умовах громадянської війни і військової інтервенції сусідніх держав.

Боротьба за возз’єднання козацької держави. Спробу об'єднати Лівобережжя з Правобережжям і вивести Україну з руїни намагався здійснити П.Дорошенко, обраний гетьманом Правобережжя в серпні 1665 р. Спочатку він хотів об'єднати Україну і досягти її суверенітету під верховенством польського короля, але незабаром переконався, що ця ідея не підтримується більшістю українського населення. Не зміг він домогтися цього і при зверненні до Московії. Народ України постійно вів боротьбу як проти польського панування, так і проти все, зростаючого володарювання Московії. Для утримання в покорі українців вони пішли між собою на компроміс, підписавши на початку 1667 р. Андрусівський договір про перемир'я на 13.5 років, за яким єдина гетьманська держава розколювалась на дві частини: Правобережжя відходило до Польщі, а Лівобережжя з Києвом(на два роки) - до Московії. Договір про розкол України, що розділив єдиний народ, як громом вразив українців. Він утворював, по суті, незборимі перешкоди на шляху до збереження утвореної держави та возз'єднання у її межах етноукраїнських земель.

Проте Дорошенко не зміг об'єднати країну. Він пропонує козацтву всієї України зібратись на Раду і вирішити долю батьківщини, але не дістає підтримки. Він веде переговори з Кримом і Портою про їх підтримку. Він навіть погоджувався прийняти царську протекцію за низки певних умов. Але всі намагання Дорошенка, одного з найбільш видатних тоді осіб, не дали позитивних наслідків. Поступово втрачаючи підтримку народу, П.Дорошенко склав булаву в 1676 р. на користь лівобережного гетьмана І.Самойловича.

Боротьба угруповань серед козацької верхівки нерозривно впліталась в політику сусідніх Гетьманщині держав - Польщі, Туреччини, Криму і Московії, а також у війни, які вони вели між собою в 60-80-ті рр. XVII ст. Основним театром їх воєнних дій були українські землі. Врешті-решт вони змушені були укласти мирні договори, поділивши обезкровлену Україну. За Бахчисарайським миром 1681 р. між Москвою і Туреччиною за останньою зберігся протекторат над Поділлям, а південь між Дніпром і Бугом остався "нічийним" як незалежна пустиня. За "Вічним миром" 1686 р. Польща зберегла за собою Правобережжя, Москва -Лівобережжя з Києвом.

Запорозька Січ в роки Руїни. І.Сірко. Іван Сірко жив у часи Великої Руїни в Україні. Його двадцяти-п'ятирічна діяльність на Запоріжжі припадає на час, коли Україна поділилася на Правобережну й Ліво-бережну Україну з окремими гетьманами. Запорізька Січ існувала сама по собі та була ніби державою в державі - не визнавала жодного гетьмана, раз підтримуючи одного, а іншим разом - другого, або ж виступала проти обидвох одразу.

Івана Сірка козаки Січі обирали кошовим вісім разів. Він безнастанно воював проти татар і турків навіть у роки, коли вони були союзниками українських гетьманів. Під його орудою козаки здобули 55 перемог у великих битвах над ворогами-бусурманами.