
- •Міністерство освіти і науки україни
- •Тема V. Україні в 1654-1687 рр.
- •Тема vі. Україна наприкінці хvіі–хvііі ст.
- •Тема vіі. Україна в хіх ст.
- •Тема vііі. Україна на початку хх ст. Українська національно-
- •Тема і. Утворення і розвиток ранньофеодальної держави “Київська Русь”
- •Тема іі. Галицько-Волинська держава
- •Тема ііі. Україна під владою Литви та Польщі.
- •Тема іv. Українська національна революція (Визвольна війна) середини хvіі ст.
- •Тема V. Україні в 1654-1687 рр.
- •Тема vі. Україна наприкінці хvіі–хvііі ст.
- •Тема vіі. Україна в хіх ст.
- •Тема vііі. Україна на початку хх ст. Українська національно- демократична революція 1917–1920 рр.
- •Тема іх. Україна в умовах формування тоталітарного комуністичного режиму (1920-1930-ті рр.)
- •Тема х. Україна під час Другої світової та Великої Вітчизняної війни
- •Тема хі. Україна в 1946-1991 рр.
- •Тема хіі. Проголошення державної незалежності України. Розбудова Української держави.
- •Список літератури:
Тема хіі. Проголошення державної незалежності України. Розбудова Української держави.
Проголошення незалежності України. Державотворення і політичний розвиток України. 24 серпня 1991 Верховна Рада проголосила незалежність України, підтверджену всенародним референдумом 1 грудня 1991. Сформувалася демократична політична система, закріплена Конституцією 1996 року. Непослідовні реформи з 1990 призвели до глибокої економічної кризи, яка ускладнює політичну ситуацію. Україна робить кроки на шляху інтеграції в Європейський Союз.
Основні напрямки зовнішньої політики України були:
Участь України в діяльності міжнародних організацій: 1992 р. - Україна стає членом Міжнародного валютного фонду, 1995 р.- Членом Європи. 2000 р. - Україна - непостійний член Ради Безпеки ООН, 2004 р. - угоди про Єдиний економічний простір (ЄЕП).
Ядерне роззброєння: 1994 - приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; 1996 р. - ядерні боєголовки вивезено з території України.
Співпраця з Європейським Союзом (ЄС).
Налагодження відносин з державами СНД: 1997 р. - Великий договір між Росією та Україною.
Реалізація нового соціально-економічного реформаційного курсу та його наслідки. Після розпаду СРСР економіка України опинилася у кризовому стані: падіння виробництва, інфляція, зниження рівня життя людей. Причини економічної кризи були такі: стара економічна система зруйнована, а нова, ринкова, ще не створена; розрив господарських зв’язків з Росією та іншими країнами СНД; помилки при проведенні економічної політики та ін.
Довготривалість кризи зумовлена глибинністю тих протиріч які утворилися у національній економічній системі. Лібералізація цін в Росії призвела до зростання цін на газ в Україні за 1992 р. у 100 разів, на нафту – у 300 разів. Це призвело до гіперінфляції, 1992 р. інфляція склала 2100,5%, 1993 р. – 1025,5%. Масштабів інфляції не було тоді у жодній країні світу. Це перша особливість кризи в Україні. У 1992 р. були введені купоно-карбованці багаторазового використання – попередники національної валюти. Україна вийшла з рубльової зони. За 1994 р. реальна зарплата склала лише 33% від рівня 1990 р. Практично розтанули грошові заощадження людей, які вони збирали роками (залишки у банках у реальному обчисленні скоротились у 10-12 разів). Тривалість життя зменшилась на 4 роки і склала 61,5 року для чоловіків і 71,5 – для жінок. З 1994 р. після приходу до влади Л.Кучми, процес реформації дещо прискорився. У 1995 р. було подолано гіперінфляцію, за 1997 інфляція склала 10%. Рівень реальних доходів громадян у грудні 1995 р. порівняно з відповідним періодом 1992 зріс на 40%, купівельна спроможність на 54%. У вересні 1998 р. проведено грошову реформу. Замість купонів-карбованців була введена гривня.
Сьогодні в Україні проблеми структурних змін важливіші, ніж динаміка показників. Зокрема, у 2003–2004 рр. була висока динаміка, але ніякого покращення якості життя – на з точки зору населення, ні з точки зору підприємств. „Газова війна” з Росією показала важливість режиму, економії матеріальних ресурсів. До речі, від того, наскільки економіка України зменшить питому вагу вживання газу в загальному обсязі виробництва, наскільки ж зростуть і доходи наших громадян. Такий закон: зменшаться матеріальні витрати – зростуть зарплати.
Конституційний процес та особливості Конституції України 1996 р. 28 червня 1996 р. прийнято Конституцію України, яка закріпила здобутки суверенної України, підтвердила право людини на безпеку, здоровя та самовизначення у власній країні. Також документ мав урегулювати повноваження законодавчої, виконачвчої та судової влад. У вересні того ж року Національним Банком, який очолював Віктор Ющенко, введено національну грошову одиницю гривню. Стабілізація фінансової сфери була одною з передумов відродження економіки.
Вибори до Верховної Ради 1998. Вибори Президента України 1999 р. У березні 1998 року парламентські вибори проведено за новою системою — мішаною (пропорційно-мажоритарною). З 450 депутатів 225 було обрано в одномандатних виборчих округах, а 225 — за списками від політичних партій і блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар’єр подолали КПУ (24,65%), Народний рух України (9,4 %; 32), виборчий блок СПУ та СелПУ «За правду, за народ, за Україну!» (8,6 %), Партія зелених України (5,4 %), Народно-демократична партія (5 %; 17), Всеукраїнське об'єднання «Громада» (майже 4,7 %; 16), Прогресивна соціалістична партія України (4 %).
Вибори Президента відповідно до Конституції призначено на 31 жовтня 1999 р. Після підрахунку голосів з'ясувалося, що жоден із кандидатів у не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. До другого туру потрапили діючий президент Леонід Кучма та лідер комуністів Петро Симоненко. За Кучму проголосувало 56% виборців, за Симоненка — 38%. Після обрання Президента відбулась зміна уряду. У грудні 1999 р. Прем’єр-міністром України призначено Віктора Ющенка, тодішнього голову Національного банку України, що мав репутацію реформатора. За роки його прем'єрства в економічному житті країни відбулись важливі зрушення і розпочалось економічне зростання. Визначною подією, що позитивно вплинула на прискорення державотворчих процесів і проведення реформ, було формування в складі ВРУ парламентської більшості. У січні 2000 р. її сформували депутати 11 парламентських груп і фракцій, а також певні позафракційні депутати. Більшість підтримувала дії уряду Ющенка. Головою Ради став Іван Плющ.
Політична ситуація в Україні в 2000–2004 рр. 16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80% виборців, що взяли участь у голосуванні, висловились за двопалатний парламент, скорочення числа депутатів з 450 до 300, ліквідацію права депутатської недоторканності, право Президента достроково припиняти повноваження ВРУ, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючої парламентської більшості або протягом трьох місяців не зможе затвердити підготовленого і поданого в установлено¬му порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України. Проте рішення референдуму так і небуло втілено у життя.
Навесні 2001 р. Україну охопила політична криза, пов'язана із вбивством опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. Під час слідства виявилися негативні явища у верхніх ешелонах влади. Записи майора Служби безпеки України О. Мельниченка, зроблені ним у кабінеті Президента, свідчили про причетність до цього й інших резонансних злочинів представників найвищих ешелонів влади. Вони стали причиною резонансного «касетного скандалу», який значно знизив довіру народу до влади. Були організовані масові демонстрації і акції протесту в рамках акції «Україна без Кучми!», які 9 березня 2001 р. навіть завершились сутичками з міліцією. Проте домогтись свого опозиція не змогла, але авторитет влади був суттєво підірваний як у середині країни, так і за кордоном.
Наслідком цього стало перегрупування політичних сил в країні у 2000—2001 рр, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. У 2001 році відправлено у відставку увесь уряд Ющенка. Це було поштовхом до формування могутньої опозиції. Упродовж осені-зими 2001 р. відбулося формування передвиборчих блоків. Основними суперниками на парламентських виборах стали опозиційний блок «Наша Україна» і провладний блок «За єдину Україну».
Вибори у березні 2002 р. відбувалися за мішаною виборчою системою. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар’єр подолали: блок «Наша Україна» (23,55%), Комуністична партія України (20,01 %), Блок «За єдину Україну!» (11,79%), Блок Юлії Тимошенко (7,25%), Соціалістична партія України (6,87%), Соціал-демократична партія України (об'єднана) 6,27%. Вперше в історії незалежної України комуністична партія поступилася першим місцем у виборчих перегонах.
На початку роботи ВРУ нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції «Єдина Україна» увійшло 177 депутатів, до «Нашої України» — 118 депутатів, КПУ — 64, СДПУ (о) — 31, БЮТ — 23, СПУ — 22; 12 депутатів побажали залишитись позафракційними. Проурядові фракції, за рахунок депутатів, що обиралися в мажоритарних округах, отримали більшість у парламенті, тим самим нівелювавши перемогу опозиції.
Вибори Президента 2004 р. Помаранчева революція і її наслідки. Президент України В.А.Ющенко. Вибори Президента України 2004 р. стали переломними в історії держави. Кандидатом від влади став чинний Прем'єр-міністр України Віктор Янукович. Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера «Нашої України» Віктора Ющенка, колишнього Прем'єр-міністра у 2000—2001 рр., прихильника реформ.
У результаті голосування 31 жовтня 2004 р. голоси виборців розподілилися таким чином: Віктор Ющенко (39,26% голосів), Віктор Янукович (39,11%), Олександр Мороз (5,82%), Петро Симоненко (4,97%). Такий розподіл не виявив переможця, тому було призначено другий тур виборів — 21 листопада 2004 р. Після першого туру підтримати Ющенка закликали Олександр Мороз та Анатолій Кінах. Віктора Януковича підтримала Наталія Вітренко. Голосування другого туру відбулося зі значними порушеннями і фальсифікаціями. Оприлюднені ЦВК результати про перемогу В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзит-полів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва — майдані Незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву «Помаранчева революція».
Своїм рішенням від 3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.
Під час Помаранчевої революції Україна перебувала у центрі уваги світової преси. На переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів — бл. 12 тисяч осіб. Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за Віктора Ющенка проголосувало 51,99% виборців за Віктора Януковича — 44,21%. Інавгурація нового Президента України Віктора Ющенка відбулась 23 січня 2005 року.
Вибори до Верховної Ради 2006 р. Згідно з політичною реформою 1 січня 2006 р. Україна стала парламентсько-президентською республікою. Наприкінці березня відбудуться вибори у Верховну Раду та місцеві ради за пропорційною системою. Результати виборів створять умови для формування нового парламенту, уряду і органів місцевого самоврядування.
Перспективи розвитку української нації в ХХІ ст. Сьогодні, коли значно змінилася політична ситуація як в самій Україні, так в Європі і в світі, відбувається переоцінка відносин нашої країни з багатьма державами. Тепер ми повинні говорити про стратегічні відносини, тобто кардинально змінюючих умови існування України в цілому. До таких треба віднести зв’язки з Сполученими Штатами, Росією і Польщею. На наш погляд, сьогодні стратегічний партнер у нашої країни тільки один – Польща, з якою у нас склалися дійсно рівноправні відносини, спостерігається взаємність поглядів з багатьох питань і відчувається готовність йти на поступки і враховуючи інтереси один одного. У відносинах із Сполученими Штатами у нас існують елементи стратегічного партнерства, проте Україні необхідно ще провести велику роботу як всередині країни, так і на зовнішній арені, щоб не тільки вона вважала США своїм стратегічним партнером, але й сама стала таким для єдиної наддержави світу. Що ж відносно Росії, то, як і всі попередні роки у нас зберігається стратегічна залежність, але відсутнє партнерство.