5. Фінансове правопорушення: поняття, склад, види

Відповідальність у фінансовому праві може бути окремим комплексним правовим інститутом, що має особливий предмет регулювання, а саме — правопорушення у сфері правового регулювання публічних фінансів (фінансові правопорушення).

Існують нормативне та наукові визначення поняття фінансове правопорушення.

Так, Інструкцією про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні фінансове правопорушення визначається як дія або бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання всіх форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб, громадян України та іноземних громадян, наслідком яких стало невиконання фінансово-правових норм.

В юридичній літературі фінансове правопорушення визначається як винне, здійснене діяння, що порушує норми фінансового права, за яке законодавством встановлено фінансово-правову відповідальність.

Фінансове правопорушення, як і будь-яке інше, характеризується сукупністю ознак, до яких належать протиправність, винність, антисуспільність та карність.

На думку А. Й. Іванського, фінансове правопорушення — це протиправна винна (умисна або необережна) дія чи бездіяль­ність суб'єкта фінансових правовідносин, яка порушує приписи фінансово-правових норм та завдає шкоди суспільним інтере­сам, на задоволення яких спрямована публічна фінансова діяль­ність¹.

У юридичній літературі фінансове правопорушення розгля­дають також як суспільно шкідливе (небезпечне), протиправне (таке, що порушує норми фінансового законодавства), винне ді­яння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта (фізичної чи юридичної особи), яке зазіхає на інтереси держави й суспіль­ства загалом, що охороняються законом, і за яке встановлено фінансово-правову відповідальність.- Порушенню фінансового законодавства притаманні: антисо­ціальний характер, що виявляється у суспільній небезпечності (якщо правопорушення є злочином, передбаченим Криміналь­ним кодексом) або суспільній шкідливості; протиправність; вин­ність; караність.

Антисоціальний характер є матеріальною та необхідною ознакою порушень фінансового законодавства. Діяння, що супе­речать нормам фінансового права, перешкоджають нормальній публічній фінансовій діяльності і шкодять економічній системі держави. Протиправність свідчить про передбачуваність конкрет­ного діяння в актах фінансового законодавства. її розглядають як юридичну оцінку антисоціального характеру діяння з боку законодавця, закріплену в нормах фінансового права. У науці фінансового права висловлено позицію, що положення п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України щодо визначення виключно закона­ми засад окремих видів юридичної відповідальності необхідно поширити також і на засади відповідальності за порушення фі­нансового законодавства¹.

Винність означає ставлення особи, що скоїла правопорушен­ня, до нього. Винна особа діє з умислу або необережності, усві­домлює суспільну небезпечність своїх дій (бездіяльності) та їх можливі наслідки. Вона може бажати або передбачати можли­вість їх настання. Караність є ознакою, логічно зумовленою анти­соціальним характером правопорушення, негативною оцінкою з боку суспільства, вона безпосередньо випливає з його протиправ-ності.

Аналіз теоретичних поглядів на поняття та зміст правопо­рушень дає змогу визначити фінансове правопорушення як су­спільно шкідливе, винне, протиправне діяння (дію чи бездіяль­ність) деліктоздатного суб'єкта, що порушує врегульований правовими нормами порядок розподілу та перерозподілу ВВП та НД, за яке законодавство вста­новило юридичну відповідальність.

Залежно від виду юридичної відповідальності фінансові пра­вопорушення пропонують розглядати у вузькому розумінні (тоді мова йде про фінансово-правову відповідальність) та в широкому (коли застосовують адміністративну, кримінальну, цивільну, дисциплінарну та фінансово-правову відповідальність).

Суб’єктами фінансового правопорушення є ЮО та ФО, як резиденти, так і не резиденти, які виступають як сторона фінансових правовідносин, що вчинили протиправне винне діяння і здатні нести фінансово-правову відповідальність.

Коло суб’єктів фінанси-правової відповідальності відрізняється залежно від виду фінансових правовідносин:

Суб’єкти фінансового правопорушення у сфері податкових відносин: платник податків, банки та інші фінансові установи, податкові агенти та особи, на яких законодавством покладається обов’язок сплати податків і зборів замість платників, ДПС та Державна казначейська.

Суб’єкти фінансового правопорушення у сфері валютних відносин: НБУ, КабМін України, уповноважені банки, юридичні особи (резиденти і нерезиденти), фізичні особи (резиденти і нерезиденти).

Суб’єкти фінансових правопорушень у сфері публічних банківських відносин: НБУ, банки та інші фінансові установи, контролюючі органи, Рахункова палата України.

Суб’єкти фінансового правопорушення у сфері грошово-кредитних. У сфері грошового обігу: НБУ, банки, суб’єкти підприємницької діяльності: фізичні та юридичні особи, які є безпосередніми учасниками грошового обігу; у сфері касових операцій: підприємства (підприємці) – як резиденти, так і не резиденти; банки.

Об’єкт фінансового правопорушення - це суспільні відносини, на які спрямована протиправна та суспільно шкідлива поведінка його суб’єкта та які охороняються нормами права. Розрізняють загальний, родовий, видовий та безпосередній об’єкти правопорушення, вчиненого суб’єктами фінансового права.

Загальний об’єкт складають сукупність фінансових правовідносин, які охороняються нормами права, тобто, суспільні відносини, які регулюють встановлений державою та органами місцевого самоврядування порядок утворення, розподілу та використання державних і місцевих фондів коштів, які охороняються заходами фінансової відповідальності.

Родовий об’єкт – це група однорідних фінансових правовідносин, які охороняються нормами права. Так, родовим об’єктом податкових правопорушень, є група відносин, що регулюють встановлений порядок реалізації обов’язку платника щодо порядку обчислення, сплати, стягнення податків, податкової звітності та податкового контролю.

Різновидом родового є видовий об’єкт, тобто відносно відокремлена група суспільних відносин, спільних для деяких фінансових правопорушень, які встановлюють правила поведінки у сфері фінансової діяльності держав та органів місцевого самоврядування, за порушення яких передбачена система заходів фінансової відповідальності. Наприклад, правовідносини, які регулюють порядок нарахування та сплати податків, зборів.

Безпосереднім об’єктом фінансового правопорушення є ті конкретні відносини, правила, які охороняються нормами фінансового права і забезпечуються фінансовою відповідальністю: правила ведення касових операцій, правила сплати митних платежів, правила взяття на податковий облік, правила обліку доходів тощо.

Об’єктивна сторона фінансового правопорушення – це система передбачених фінансовою нормою ознак, які характеризують зовнішню сторону правопорушення. До обов’язкових ознак належить суспільно шкідливе діяння.  Факультативними ознаками є суспільно шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням і наслідками, спосіб, час та характер вчинення проступку є.

Діяння – конкретний свідомий і вольовий акт суспільно шкідливої поведінки суб’єкта фінансового права у формі дії або бездіяльності, якими завдано чи могло б бути завдано шкоди суспільству, державі, органам місцевого самоврядування, громадянам. Діяння завжди описується законодавцем удиспозиції фінансово-правової норми або безпосередньо випливає з її змісту.

Зокрема, об’єктивна сторона бюджетного правопорушення, передбаченого ст. 119 Бюджетного кодексу України, полягає в нецільовому використанні бюджетних коштів, тобто витрачанні їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет. В окремих випадках законодавець деталізує об’єктивну сторону правопорушень шляхом закріплення її факультативних ознак, пов’язуючи з цим міру відповідальності.

Класифікація фінансових правопорушень.

Залежно від міри суспільної шкідливості:

         фінансові злочини;

         фінансові проступки.

Залежно від конструкції диспозиції статті поділяються на дві групи:

     правопорушення з матеріальним складом;

        правопорушення з формальним складом.

Залежно від об’єкта правопорушення:

         приховання прибутку;

        заниження прибутку;

        відсутність обліку об’єкта оподаткування або ведення його обліку з порушенням встановленого порядку;

        несвоєчасна сплата податку;

        ненадання документів та іншої інформації тощо.

Податкові правопорушення поділяються на такі види:

приховування (заниження) об’єкта:

приховування доходу (прибутку);

заниження доходу (прибутку);

приховування (заниження) іншого об’єкта оподаткування;

порушення встановленого порядку обліку об’єктів оподаткування:

відсутність обліку об’єктів оподаткування, що спричинило приховування або заниження об’єкта оподаткування за період, що перевіряється;

ведення обліку об’єктів оподаткування з порушенням встановленого порядку, що спричинило приховування або заниження об’єкта оподаткування за період, що перевіряється;

порушення порядку подання документів до податкової служби:

неподання до податкового органу документів, необхідних для вирахування та сплати податків;

несвоєчасне подання до податкового органу документів, необхідних для вирахування та сплати податків;

порушення порядку сплати податку:

затримка сплати податку;

несвоєчасне утримання, утримання не повністю або неперерахування в бюджет суми податків зобов’язаною особою;

інші види правопорушень:

невиконання банком рішення органу державної податкової служби про призупинення операцій платника податків та безспірне стягнення сум податків, недоїмок, фінансових санкцій та інших платежів;

ненадання або порушення порядку надання Національним банком України, комерційними банками та їх установами інформації органу державної податкової служби;

порушення установами банків та іншими кредитно-фінансовими установами встановленого порядку відкриття рахунків та порядку подання інформації про відкриті рахунки в банках.

Отже, фінансові правопорушення можна диференціювати за ці­лим рядом ознак. Однак найсуттєвішими є ті, які розмежовують окремі підгалузі або інститути фінансового права. На останні нормативно-правовий вплив справляють положення спеціаль­ного законодавства — бюджетного, податкового, банківського, страхового, валютного тощо. Відповідно, і правопорушення у сфері фінансових відносин можна поділити на бюджетні, подат­кові, банківські, правопорушення у сфері готівкового грошового обігу, у сфері державних або муніципальних запозичень, у сфері здійснення фінансових операцій тощо. Оскільки в законодавстві здебільшого відсутні відповідні дефініції (хіба що Бюджетний кодекс України містить поняття бюджетного правопорушення), часто використовують такі терміни, як порушення податкового законодавства, банківського законодавства, валютного тощо.

Податкове правопорушення — протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність) суб'єкта податкових відносин (платника пода­тку, податкового агента, податкового органу, кредитної устано­ви, їх посадових осіб), котрий зазіхає на соціальні цінності у сфері оподаткування (систему та справляння податків, права і обов'язки платників податків або податкових органів, порядок ведення податкового обліку та звітності тощо), що призводить до ненадходження коштів від податків чи обов'язкових платежів до бюджетів або позабюджетних цільових фондів чи до несвоє­часного подання звітності. За це встановлено фінансово-право­ву відповідальність. Ст. 109. ПКУ визначає, що «Податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/ або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих орга­нів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених Податковим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим за­конодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України».

Так, бюджетне правопорушення — це недотримання учас­никами бюджетного процесу встановленого Бюджетним кодек­сом України та іншими нормативно-правовими актами поряд­ку складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про виконання бюджету.

Бюджетний кодекс України не містить визначення бюджетного правопорушення, а дає визначення терміну “порушення бюджетного законодавства ”. Відповідно до статті 116 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених Бюджетним кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання. Порушення бюджетного законодавства є родовим поняттям по відношенню до бюджетного правопорушення. Бюджетне правопорушення є порушенням бюджетного законодавства, але не будь-яке порушення бюджетного законодавства є бюджетним правопорушенням. Бюджетним правопорушенням є тільки те порушення бюджетного законодавства, за яке передбачена відповідальність бюджетним законодавством (Бюджетним кодексом). Ознаками бюджетного правопорушення є:

протиправність, яка виражається в двох аспектах¹. По-перше, бюджетна протиправність полягає в тому, що діяння порушує встановлений Бюджетним кодексом порядок складення, розгляду проектів бюджетів, затвердження бюджетів, виконання та контролю за виконанням бюджетів бюджетної системи України. По-друге, протиправність бюджетних правопорушень полягає в їх забороні Бюджетним кодексом України, оскільки він містить перелік тих діянь, які є порушенням бюджетного законодавства. Особливість адміністративної та кримінальної відповідальності полягає в тому, що порушення бюджетного законодавства повинні бути заборонені відповідно Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України.

карність – вчинення бюджетного правопорушення тягне для порушника негативні наслідки у вигляді застосування бюджетно-правових санкцій.

Стосовно винуватості, то Бюджетний кодекс України не називає вину в якості обов’язкової ознаки бюджетного правопорушення, тому бюджетні правопорушення можна віднести до правопорушень з усіченим складом, тобто, правопорушень, відповідальність за які настає незалежно від наявності вини або форми вини (умислу, необережності) порушника. Отже, можна виділити такий склад бюджетного правопорушення: суб’єкт правопорушення, об’єкт правопорушення, об’єктивна сторона правопорушення.

Суб’єктами бюджетних правопорушень є учасники бюджетних правовідносин: публічно-територіальні утворення, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, головні розпорядники та розпорядники бюджетних коштів, отримувачі бюджетних коштів. Посадові особи цих органів, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність. Порушення бюджетного законодавства, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів може бути підставою для притягнення до відповідальності згідно з законами України його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від характеру вчинення ними діянь (стаття 121 Бюджетного кодексу України).

Об’єкт бюджетних правопорушень становлять суспільні відносини, які складаються з приводу складення і розгляду проектів бюджетів, затвердження бюджетів, їх виконання і контролю за виконанням бюджетів. Об’єктом бюджетних правопорушень можуть бути бюджетна система України, перерозподіл коштів між бюджетами різних рівнів бюджетної системи України, бюджетний процес…

Об’єктивна сторона бюджетного правопорушення визначається умовами його настання, тобто, конкретним змістом протиправного діяння: саме діяння, шкідливе для суспільства, його наслідки, причинний зв’язок між діянням і наслідком, час вчинення правопорушення, способи, повторність.

Бюджетне правопорушення може бути скоєне різними способами і може виражатися як в дії, наприклад, нецільове використання бюджетних коштів, так і в бездіяльності – неподання бюджетних запитів. За наслідками скоєного діяння в теорії права виділяють два види складів правопорушень: матеріальні і формальні.

Матеріальним складом називається такий склад, об’єктив-на сторона якого містить не тільки дію чи бездіяльність, але і наслідки, які знаходяться в причинному зв’язку з ними. Відсутність причинного зв’язку є підставою для звільнення особи від бюджетно-правової відповідальності. Прикладом правопорушення, склад якого матеріальний, є прийняття рішень, що призвели до перевищення граничних обсягів державного (місцевого) боргу чи граничних обсягів надання державних (місцевих) гарантій. Відповідно, якщо дії вказані в цій нормі, не спричинили вказаних в ній наслідків, то відповідальність за їх вчинення не застосовується.

При формальному складі об’єктивна сторона складається тільки з дії чи бездіяльності. Наприклад, порушення порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань. У даному випадку відповідальність наступає незалежно від наслідків діяння.

Кожний елемент бюджетного правопорушення, передбачений нормами права, обов’язковий: за відсутності хоча б одного з них діяння не може бути визнане бюджетним правопорушенням, що виключає застосування заходів юридичної відповідальності до особи, яка вчинила таке діяння. Стаття 116 Бюджетного кодексу України містить відкритий перелік близько 40 складів бюджетних правопорушень:

1) включення недостовірних даних до бюджетних запитів;

2) порушення встановлених термінів подання бюджетних запитів або їх неподання;

3) визначення недостовірних обсягів бюджетних коштів при плануванні бюджетних показників;

4) планування надходжень або витрат державного бюджету (місцевого бюджету), не віднесених до таких Бюджетним кодексом чи законом про Державний бюджет України;

5) порушення встановленого порядку або термінів подання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) на розгляд Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради);

6) порушення встановленого порядку або термінів розгляду проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

7) прийняття рішення про місцевий бюджет з порушенням вимог Бюджетного Кодексу чи закону про Державний бюджет України (в тому числі щодо складання бюджету в частині міжбюджетних трансфертів, доходів та видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів);

8) порушення вимог Бюджетного кодексу щодо затвердження державного бюджету (місцевого бюджету) з дефіцитом або профіцитом;

9) включення до складу спеціального фонду бюджету надходжень з джерел, не віднесених до таких Бюджетним кодексом чи законом про Державний бюджет України;

10) зарахування доходів бюджету на будь-які рахунки, крім єдиного казначейського рахунка (за винятком коштів, що отримуються установами України, які функціонують за кордоном), а також акумулювання їх на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету;

11) зарахування доходів бюджету до іншого, ніж визначено Бюджетним кодексом чи законом про Державний бюджет України, бюджету, в тому числі внаслідок здійснення поділу податків і зборів (обов’язкових платежів) та інших доходів між бюджетами з порушенням визначених розмірів;

12) здійснення державних (місцевих) запозичень, надання державних (місцевих) гарантій з порушенням вимог Бюджетного кодексу;

13) прийняття рішень, що призвели до перевищення граничних обсягів державного (місцевого) боргу чи граничних обсягів надання державних (місцевих) гарантій;

14) розміщення тимчасово вільних коштів бюджету з порушенням вимог Бюджетного кодексу;

15) створення позабюджетних фондів, порушення вимог Бюджетного кодексу щодо відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів;

16) порушення порядку або термінів подання, розгляду і затвердження кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету, затвердження у кошторисах показників, не підтверджених розрахунками та економічними обґрунтуваннями;

17) порушення порядку або термінів подання і затвердження паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

18) порушення встановлених термінів доведення документів про обсяги бюджетних асигнувань до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня або одержувачів бюджетних коштів;

19) порушення порядку та термінів відкриття (закриття) рахунків в органах Державного казначейства України;

20) взяття зобов’язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом чи законом про Державний бюджет України;

21) порушення порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов’язань, включаючи необґрунтовану відмову в реєстрації або несвоєчасну реєстрацію бюджетних зобов’язань;

22) порушення вимог Бюджетного кодексу при здійсненні попередньої оплати за товари, роботи та послуги за рахунок бюджетних коштів, а також порушення порядку і термінів здійснення такої оплати;

23) здійснення платежів за рахунок бюджетних коштів без реєстрації бюджетних зобов’язань, за відсутності підтвердних документів чи при включенні до платіжних документів недостовірної інформації, а також безпідставна відмова у проведенні платежу органами Державного казначейства України;

24) нецільове використання бюджетних коштів, тобто їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (ішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначених у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів);

25) порушення вимог Бюджетного кодексу при здійсненні витрат державного бюджету (місцевого бюджету) у разі несвоєчасного набрання чинності законом про Державний бюджет України (несвоєчасного прийняття рішення про місцевий бюджет);

26) надання кредитів з бюджету чи повернення кредитів до бюджету з порушенням вимог Бюджетного кодексу та/або встановлених умов кредитування бюджету;

27) здійснення бюджетними установами запозичень у будь-якій формі або надання бюджетними установами юридичним чи фізичним особам кредитів з бюджету всупереч Бюджетному кодексу;

28) здійснення видатків, кредитування місцевого бюджету, які відповідно до Бюджетного кодексу мають проводитися з іншого бюджету;

29) здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетному кодексу чи закону про Державний бюджет України;

30) порушення вимог Бюджетного кодексу щодо виділення коштів з резервного фонду бюджету;

31) порушення встановлених вимог щодо застосування бюджетної класифікації;

32) включення недостовірних даних до звітів про виконання державного бюджету (місцевого бюджету), річного звіту про виконання закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет), а також порушення порядку та термінів подання таких звітів;

33) порушення встановлених вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів;

34) порушення встановлених порядку або термінів подання фінансової і бюджетної звітності бюджетних установ, а також подання такої звітності у неповному обсязі;

35) невідповідність даних, наведених у фінансовій і бюджетній звітності бюджетних установ, даним бухгалтерського обліку;

36) включення недостовірних даних до звітів про виконання паспортів бюджетних програм (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), а також порушення порядку та термінів подання таких звітів;

37) видання нормативно-правових актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону;

38) здійснення видатків на утримання бюджетної установи одночасно з різних бюджетів всупереч Бюджетному кодексу чи закону про Державний бюджет України;

39) порушення вимог щодо оприлюднення та доступності інформації про бюджет;

40) інші випадки порушення бюджетного законодавства учасником бюджетного процесу.

До інших випадків порушення бюджетного законодавства можна віднести, наприклад, склади бюджетних правопорушень, передбачені статтею 123 Бюджетного кодексу України, за вчинення яких відповідальність несуть органи Державного казначейства України: 1) невиконання вимог щодо ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів; 2) несвоєчасність подання звітності про виконання бюджетів; 3) здійснення витрат з перевищенням показників, затверджених розписом бюджету; 4) порушення в процесі контролю за бюджетними повноваженнями при зарахуванні надходжень бюджету та здійсненні платежів за бюджетними зобов’язаннями розпорядників бюджетних коштів відповідно до бюджетних асигнувань;

5) недотримання порядку казначейського обслуговування державного і місцевих бюджетів.

Керівники органів Державного казначейства України несуть персональну відповідальність у разі вчинення ними порушення бюджетного законодавства та невиконання вимог щодо казначейського обслуговування державного і місцевих бюджетів, встановлених Бюджетним кодексом.

3. фінансові правопорушення у сфері валютного регулювання:

        здійснення операцій з валютними цінностями без одержання генеральної чи індивідуальної ліцензії Національного банку України;

   порушення порядку розрахунків у валютних операціях за зовнішньоекономічними договорами (контрактами* тощо.

4.     фінансові правопорушення у сфері публічних банківських відносин:

-          відсутність в уповноважених банках, інших фінансових установах документів, що підтверджують правомірність проведення ними валютних операцій своїх клієнтів;

-          несвоєчасне подання, приховання або перекручення встановленої Національним банком звітності про валютні операції тощо.

5. фінансові правопорушення у сфері грошово-касових операцій:

- перевищення встановлених лімітів залишку готівки в касах;

- порушення баком, що обслуговує отримувача, строків завершення переказу тощо.

6. фінансові правопорушення у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування:

- несвоєчасна сплата страхових внесків страхувальниками або неповна їх сплата;

- ухилення страхувальника від реєстрації або несвоєчасна реєстрація в територіальних органах Пенсійного фонду тощо.

Правопорушення у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування — протиправне винне ді­яння суб'єкта таких суспільних відносин, який зазіхає на соці­альні цінності у сфері державного пенсійного та соціального страхування, що призводить до ненадходження коштів до відпо­відного фонду або неподання (несвоєчасного подання) звітності й за що встановлено фінансово-правову відповідальність.

Особливості їх складу, заходи відповідальності та порядок їх застосування, органи, наділені відповідною компетенцією ужи­вати таких заходів — ці та інші питання буде розглянуто в по­дальших главах підручника, присвячених конкретним видам фі­нансових правовідносин.

У фінансово-правових нормах встановлюються заходи дер­жавного примусу, яких необхідно вжити до суб'єктів фінансо­вих відносин у разі вчинення фінансового правопорушення, а також порядок притягнення до фінансово-правової відповідаль­ності.

1 Бюджетное право. – Учебник/ под ред. Н.А. Сатаровой. – СПб: Деловой двор, 2009. – С. 133.

50