Оборотні та необоротні активи

Відповідно до п. 3 розділу I НП(С)БО 1, до оборотних активів належать гроші та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати балансу. Відповідно, всі активи, що не є оборотними, — належать до необоротних активів. Тож, складаючи баланс, обов'язково слід правильно класифікувати всі активи як оборотні та необоротні. Адже у разі недотримання цього правила підприємство наводить у звітності спотворені показники, завищуючи ліквідність балансу, а це може вплинути на прийняття користувачами звітності управлінських рішень.

Частою помилкою є відображення у складі оборотних активів дебіторської заборгованості, погашення якої не очікується протягом року з дати балансу. Така заборгованість вважається довгостроковою, її, з урахуванням результатів річної інвентаризації, потрібно вилучати з оборотних активів та відображати у складі необоротних (рядок 1040 балансу) й обліковувати на рахунку синтетичного обліку 18 «Довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоротні активи». Аналогічне стосується і коштів, обмежених у використанні протягом року (наприклад, депозит строком понад один рік з дати балансу) — для відображення інформації про такі кошти використовується стаття балансу «Iнші необоротні активи» (рядок 1090).

Необоротні активи, утримувані для продажу (рахунок синтетичного обліку 286), класифікуються у складі оборотних активів тоді, коли є висока ймовірність їх продажу протягом року з дати балансу. За відсутності такої ймовірності підприємство вилучає їх з оборотних активів — це випливає з п. 1, 12 розділу II П(С)БО 27 та пунктів 9, 26 Міжнародного стандарту фінансової звітності 5 «Непоточні активи, утримувані для продажу, та припинена діяльність».

Поточні та довгострокові зобов'язання

На оцінку здатності підприємства погашати свої зобов'язання перед кредиторами на підставі балансу може вплинути і правильність класифікації зобов'язань — кредиторської заборгованості. Як і активи, вона поділяється на два види залежно від строку погашення. Якщо заборгованість належить погасити протягом року, — це поточні зобов'язання, а якщо ні, — довгострокові.

Типовою помилкою є відображення у складі довгострокових зобов'язань заборгованості, яку підприємство не погасило у строк та з моменту встановленого строку погашення якої минув рік. Така заборгованість, як правило, є поточною, але простроченою.

Відповідно, у складі поточних зобов'язань слід відображати частину довгострокового кредиту банку, інших аналогічних довгострокових зобов'язань, яку належить погасити протягом року від дати балансу. Відображенню інформації щодо таких зобов'язань присвячено статтю балансу — «Поточна кредиторська заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями», рядок 1610 (див. п. 2.61 Методрекомендацій №433).

Iнвентаризація

Підтвердженням показників балансу, крім даних бухгалтерського обліку, є інвентаризація активів та зобов'язань. Обов'язковість її проведення перед складанням річної звітності передбачено ст. 11 Закону про бухоблік та п. 3 Iнструкції №69. Згідно з п. 12 Iнструкції, відомості про результати проведених у звітному році інвентаризацій наводяться у примітках до фінансової звітності за визначеною нею формою (відомість результатів інвентаризації).

Виходячи з основних завдань інвентаризації (п. 7 Iнструкції №69), під час неї мають бути виявлені фактична наявність цінностей, їхній стан, а також реальність вартості зарахованих на баланс основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, суми грошей у касах, на розрахунковому, валютному та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторська та кредиторська заборгованість, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, забезпечення та резерви наступних витрат і платежів.

Як бачимо, виявлення реальної вартості активів і зобов'язань, що утворюють показники майже всіх основних статей балансу підприємства, — належить до завдань інвентаризації, а тому без неї не обійтися.

Якщо, наприклад, говорити про класифікацію зобов'язань та наведення інформації про них у балансі, то їхня оцінка під час інвентаризації дозволяє визначити ту чи іншу дебіторську заборгованість як сумнівну або безнадійну, нарахувати за потреби резерв сумнівних боргів, списати заборгованість. Щодо кредиторської заборгованості, то за результатами інвентаризації безнадійна заборгованість, зокрема за якою минув строк давності, підлягає списанню із включенням до складу доходів.