§ 4. Порядок припинення діяльності об’єктів інтелектуальної власності

Експерти Всесвітньої організації інтелектуальної власності, залежно від юридичної природи об’єктів, виділяють три види власності:

• рухома власність, об’єктами якої є рухомі речі (наприклад, автомобільний транспорт тощо);

• нерухома власність (землі, будівлі тощо);

• інтелектуальна власність, об’єктами якої є об’єктивізовані результати творчості людського розуму.

Відносини інтелектуальної власності мають певні особливості порівняно із відносинами власності на "традиційні" об’єкти.

Об’єктом інтелектуальної власності може визнаватися лише такий результат творчої діяльності, який відповідає вимогам закону, відповідно до якого надається правова охорона, а тому не кожен результат творчого пошуку підлягає правовій охороні, а лише той, який буде відповідати законодавчим умовам такої охорони.

Оскільки кваліфікуючою ознакою поняття інтелектуальної власності є надання результатам інтелектуальної власності правової охорони чинним законодавством, слід урахувати, що крім Цивільного кодексу України відносини у цій сфері регулюються значною кількістю законодавчих актів, у тому числі спеціального законодавства, які повною мірою залежать від об’єкта, якому надається правова охорона.

право власності в цілому, оільшістю вчених визнається в юридичній науці правом абсолютним, оскільки тільки власник має монопольну можливість його використання і набувається на підставі закону чи договору. Право власності на об’єкти інтелектуальної власності, як і право власності в цілому, має певні обмеження і щодо можливості його реалізації суб’єктом, і щодо кола пасивно зобов’язаних осіб.

У теорії права власності виділяють такі характерні властивості обмежень права власності:

• обмеження встановлюються на рівні закону, а не актом власника;

• якщо обмеження права власності скасовуються, то обсяг права власності розширюється;

• обмеження не складають права на чужу річ, оскільки вони виходять за межі права власності: обмеження лише встановлюються для сторонніх осіб як право чинити певні дії, які не вважаються порушенням права власності;

• обмеження права власності також не встановлюють для сторонніх осіб права на чужу дію: власник у зв’язку з обмеженням права власності позбавлений можливості чинити ту чи іншу дію стосовно речі, тоді як у разі відсутності такого обмеження він би мав на це право.

Залежно від об’єкта права інтелектуальної власності законодавством можуть бути передбачені правові обмеження виключного права на об’єкт інтелектуальної власності.

Обмеження права власності, обов’язково закріплені у нормах права, які регулюють відносини об’єкта права інтелектуальної власності. Сукупність правових норм, які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі, є правом власності в об’єктивному розумінні.

Право на об’єкти інтелектуальної власності можуть мати не тільки певні обмеження, але й бути припинені згідно ст. 346 ЦК України.

Підставами припинення права власності на об’єкт інтелектуальної власності, так само, як і підставами виникнення права власності, є юридичні факти.

Підставами припинення об’єкта права інтелектуальної власності права можуть здійснюватися шляхом:

- відчуження власником об’єкта права інтелектуальної власності іншій особі та відмови власника об’єкта інтелектуальної власності від права власності на нього; Наприклад власник патенту на винахід (корисну модель) може повністю відмовитися від патенту на підставі заяви, поданої до Держдепартаменту. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетні. Власник патенту на винахід (корисну модель) може добровільно на підставі договору передавати право власності на цей об’єкт будь- якій особі, яка стає його правонаступником.

- знищення об’єкта права інтелектуальної власності;

Власник об’єкта права інтелектуальної власності, який зареєстрований відповідно до законодавства, має право за своєю волею визначити фактичну та юридичну його долю. Знищення об’єкта права інтелектуальної власності, як майна слід розуміти як припинення свого існування назавжди. Знищення об’єкта права інтелектуальної власності належить до таких способів припинення права власності, коли власник за своїм бажанням (наприклад власник картини, скульптури може прийняти рішення про їх знищення), добровільно припиняє своє право власності. Також право власності на певний об’єкт інтелектуальної власності може припинитися поза волею власника, у результаті випадку, непереборної сили або неправомірних дій інших осіб.

• звернення стягнення на майно за зобов’язаннями власника.

Майнові права інтелектуальної власності можуть відповідно до закону можуть бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов’язань, а також використовуватися в інших цивільних відносинах.

Крім того, об’єкти інтелектуальної власності можуть використовуватися у виробництві. Вважається, що комерціалізація через використання об’єктів інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку, адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об’єкта інтелектуальної власності, залишається у власника цього об’єкта. Крім того, об’єкти інтелектуальної власності, як нематеріальний актив, замість майна, інших матеріальних цінностей можна вносити до статутного капіталу господарських товариств. Для внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу необхідно здійснити визначення вартості (ціни) прав на об’єкти інтелектуальної власності відповідно до норм чинного законодавства.

Використання інтелектуальної власності як нематеріального активу в підприємницькій діяльності і відображення в бухгалтерському обліку операцій руху таких об’єктів дозволяє документально підтверджувати майнові права за допомогою обліку їх у балансі підприємства і відображення в бухгалтерському обліку операцій руху таких об’єктів.

Водночас, згідно із ст. 149 ЦК України за забов’язанням власника та його особистими боргами може бути здійснено звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі. Таке стягнення допускається лише у разі недостатності у боржника іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред’явлення вимог кредиторами.

У такому випадку, якщо об’єкт інтелектуальної власності поставлений на бухгалтерський облік, на нього може бути здійснено стягнення на майно за зобов’язаннями власника.

Реквізиція - це примусове вилучення державним органом майна власника у державних або громадських інтересах з виплатою йому вартості майна.

Це означає, що держава шляхом реквізиції припиняє право власності особи Згідно частини 1 ст. 353 ЦК України у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція). Зазначена частина статті цивільного законодавства кореспондується з нормами Закону України ”Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".

Майнові відносини власника винахід (корисну модель) можуть бути примусово відчужені згідно ст. ЗО Закону України ”Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" з метою забезпечення здоров’я населення, екологічної безпеки та інших інтересів суспільства Кабінет Міністрів України може дозволити використання запатентованого винаходу (корисної моделі) визначеній ним особі без згоди власника патенту (деклараційного патенту) у разі його безпідставної відмови у видачі ліцензії на використання винаходу (корисної моделі).

• Конфіскації.

Конфіскація - це додатковий або спеціальний вид покарання, який полягає у примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке належить винній особі у вчиненні правопорушення або злочину на праві власності.

У випадках передбачених законом, об’єкт інтелектуальної власності може безоплатно вилучатися у власника за рішенням суду у вигляді санкції за вчинений злочин чи інше правопорушення.

На відміну від реквізиції, конфіскація має безоплатний характер.

Правові норми щодо конфіскації передбачені:

• ст. 354 Цивільного кодексу України;

• статтями 29, 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення;

• пунктом 3 ст. 322 та статтями 326, 345 Митного кодексу України ;

• статтями 51-52, 59, 176-177, 229 Кримінального кодексу України.

Цивільно-правова конфіскація щодо об’єкта інтелектуальної власності може безоплатно вилучатися у власника за рішенням суду у вигляді санкції за вчинений злочин чи інше правопорушення.

Згідно ст. 29 КУпАП, конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в примусовій безоплатній передачі цього предмета у власність держави за рішенням суду. Конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України Зокрема, таким предметом може бути об’єкт інтелектуальної власності.

За порушення об’єктів інтелектуальної власності, що зазначені у ст. 51-2 КУпАП, передбачена конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.

Ввезення на митну територію України або вивезення за межі цієї території з комерційною метою товарів з порушенням охоронюваних законом прав інтелектуальної власності ст. 345 МК України передбачена конфіскацією

контрафактних товарів.

На відміну від ст. 29 КУпАП, де правою нормою прямо зазначено, що конфісковано може бути лише предмет, який є у приватній власності порушника, якщо інше не передбачено законами України, конфіскація товарів (у тому числі об’єктів інтелектуальної власності), згідно пункту 3 ст. 322 Митного кодексу України, застосовується незалежно від того, чи є ці товари, власністю особи, яка вчинила правопорушення.

Конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, що визначаються митним кодексом та іншими законами України.

Згідно частини 2 ст. 52 КК України конфіскація майна є додатковим покаранням і не можуть застосовуватися самостійно.

Особливістю конфіскації майна у кримінальному законодавстві є те, що вона:

• може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в санкціях норм Особливої частини КК України;

• встановлена за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини згідно ст. 12 КК України.

Поряд з конфіскацією майна, як видом додаткового покарання, виділяють спеціальну конфіскацію, яка не є видом покарання. Вона передбачена кримінально-процесуальним законодавством і підлягає в примусовому безоплатному вилученні в дохід держави знарядь злочину, що належать обвинуваченому, а також грошей, цінностей, інших речей, нажитих злочинним шляхом.

Це зокрема стосується злочинів передбачених:

• ст. 176. КК України "Порушення авторського права і суміжних прав";

• ст. 177. КК України "Порушення прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію";

• ст. 229. КК України "Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару".

При цьому для конфіскації майна, особа яка вчинила злочин, достатньо завдати матеріальної шкоди у великому розмірі.

Матеріальна шкода, згідно статей 176-177, 229 КК України вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у 200 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, завданою в особливо великому розмірі - якщо її розмір у 1000 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян.

• Припинення юридичної особи чи смерті власника.

Відповідно до чинного законодавства, зокрема згідно зі ст. 90 ЦК України юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму. Право на комерційне найменування належить до так званих невідчужених прав, а тому чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування може припинитися за певних обставин. У рол ліквідації юридичної осоои, реорганізації, злиття, приєднення, поділу, банкрутства, перетворення та/або з інших підстав, встановлених законом.

У такому випадку, з дня внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, таке підприємство припиняє своє існування, а власник комерційного майменування втрачає право власності на такий об’єкт.

У випадку смерті власника об’єкта інтелектуальної власності, або оголошення її у встановленому порядку такою, що померла та за відсутності спадкоємців, або усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Така заява має бути подана після спливу одного року з часу відкриття спадщини. За рішенням суду спадщина, яку суд визнав відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Особливості відумерлої спадщини та охорони спадкового майна встановлені статтями 1277 та 1283 ЦК України.

Право власності на майно (товар)може бути припинене в інших випадках, встановлених законом. Зокрема, ст. 254 ГК України встановлено вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання.

У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів, передбачених ст. 33 ГК України, заінтересовані особи можуть звернутися до АМКУ, його територіальних відділень із заявою про вилучення в судовому порядку товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого суб'єкта господарювання як у виробника, так і у продавця.

Таке вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого суб'єкта господарювання застосовується у разі якщо можливість змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання не може бути усунена іншим шляхом.

Порядок використання вилучених товарів визначається КМУ.

Таким чином, можна зазначити, що право власності на об’єкт інтелектуальної власності - це виключне право власника вирішувати його юридичну долю як об’єкта правовідносин у межах, встановлених законодавством. Право на об’єкти інтелектуальної власності повинно охоронятися правовими нормами, усіма інститутами суспільства для забезпечення законних прав та інтересів власників. Іншими словами, право може бути лише предметом правової охорони, що є елементом більш складної системи

• правопорядку. Така різноманітність охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності зумовлюється їх регулюванням нормами різних галузей права, а тому у випадках, коли порушується право власності на об’єкти інтелектуальної власності, необхідно на підставі законодавчих норм різних галузей права та спеціального законодавства використовувати всі засоби охорони виключних прав власників на такі об’єкти.