1. кровотеча в черевну порожнину;

2. Перфорація порожнистого органа;

3. пенетруюча виразка шлунка;

4. кишкова непрохідність.

44. Додаткова тінь на фоні газового міхура шлунка характерна для:

1. виразки кардіальної частини;

2. деформації шлунка при збільшенні головки під­шлункової залози;

3. раку склепіння шлунка;

4. пухлина антрального відділу.

45. У разі виразкової хвороби шлунка виразка в біль­шості випадків локалізується:

1. у склепінні шлунка;

2. в антральному відділі;

3. на великій кривизні тіла шлунка;

4. на малій кривизні тіла шлунка.

46. Яке захворювання найчастіше призводить до збіль­шення об’єму шлунка?

1. пухлина підшлункової залози;

2. деформація шлунка по типу “піскового годинника”;

3. стеноз воротаря внаслідок рубцювання виразки.

47. В якій частині дванадцятипалої кишки найчастіше локалізуються виразки?

1. у цибулині;

2. у низхідній частині кишки;

3. у висхідній частині кишки.

48. При підозрі на кишкову непрохідність рентгеноло­гічне дослідження необхідно розпочинати з:

1. оглядової рентгеноскопії, або рентгенографії у вертикальному положенні хворого;

2. іригоскопїї;

3. іригоскопїї в умовах штучної гіпотонії.

49. Яка найбільш характерна ознака раку товстої кишки екзофітного типу росту при іригоскопії:

1. циркулярне звуження кишки;

2. дефект наповнення з нечіткими, нерівними контурами;

3. згладженість складок слизової оболонки.

50. У рентгенодіагностиці поліпів у товстій кишці найбільш інформативна методика:

1. перорального дослідження товстої кишки;

2. тугого заповнення при іригоскопії;

3. подвійного контрастування товстої кишки після випорожнення.

51. Найхарактерніша рентгенологічна ознака дивертикуліту тонкої кишки:

1. великі розміри дивертикулу;

2. малі розміри дивертикулу;

3. стійке звуження кишки на рівні дивертикулу;

4. рівень рідини і газу в дивертикулі.

52. Найхарактерніша рентгенологічна ознака непрохід­ності тонкої кишки під час оглядової рентгеноскопії черевної порожнини:

1. обмежена екскурсія діафрагми;

2. вільний газ під діафрагмою;

3. дрібні газові пухирі та горизонтальні рівні здебіль­шого у периферичних відділах черевної порожнини;

4. Широкі газові пухирі з горизонтальними рівнями рідини у центральних відділах черевної порожнини.

53. Хвороба Крона найчастіше уражує:

1. стравохід і шлунок;

2. порожню кишку;

3. сигмоподібну кишку;

4. термінальну частину клубової кишки.

54. Найхарактерніша рентгенологічна ознака непрохід­ності товстої кишки під час оглядової рентгеноско­пії черевної порожнини:

1. обмежена екскурсія діафрагми;

2. вільний газ під діафрагмою;

3. чаші Клойбера розташовані у периферичних відділах черевної порожнини, ширина рівнів рі­дини менша, ніж висота газового пухиря;

4. широкі газові пухирі з горизонтальними рівнями рідини у центральних відділах черевної порожнини.

55. На звичайній оглядовій рентгенограмі виявляються:

1. звапнені камені жовчного міхура;

2. холестеринові камені жовчного міхура;

3. пігментні камені жовчного міхура.

56. Введення контрастної речовини у печінкові жовчні протоки під час оперативного втручання називається:

1. черезшкірна черезпечінкова холангіографія;

2. ендоскопічна ретроградна холангіографія;

3. інтраопераційна холангіографія.

57. При пухлинах печінки сцинтиграфія виявляє:

1. “холодне” вогнище;

2. “гаряче” вогнище;

3. усе зазначене.

58. Характерною УЗД ознакою наявності конкрементів жовчного міхура є:

1. наявність акустичної тіні за конкрементом;

2. відсутність акустичної тіні за конкрементом.

59. При пероральному прийомі контрастних гепа- тотропних речовин найбільша концентрація їх у жовчному міхурі настає приблизно через:

1. 15 годин після прийому контрасту;

2. 5 годин після прийому контрасту;

3. 24 години після прийому контрасту.

60. Динамічна гепатосцинтиграфія використовується для:

1. візуалізації печінки;

2. оцінки функції органа;

3. дослідження печінкового кровообігу;

4. усього зазначеного.

61. Можливістю УЗД як методу первинної візуалізації нирок є:

1. оцінка положення нирок, їх зміщуваності при диханні, розмірів;

2. надання інформації про функцію нирок;

3. якісна візуалізація сечоводів.

62. Методика рентгенологічного дослідження за до­помогою внурішньовенного введення йодвмісних рентгенконтрастних речовин з одержанням серії рентгенограм називається:

1. екскреторна урографія;

2. доплерографія;

3. радіоренографія.

63. Показанням до проведення екскреторної урографії є:

1. діагностика стенозів, оклюзій, тромбозів нирко­вих судин;

2. вибір “безкровної” зони при інвазивних втручан­нях;

3. оцінка видільної функції нирок.

64. Дослідження стану сечового міхура з виконанням рентгенограми після внутрішньовенного введення контрастної речовини називається:

1. низхідна цистографія;

2. висхідна цистографія;

3. мікційна цистографія.

65. Безпосереднє введення контрастного засобу в чашко­во-мискову систему нирки та сечоводи називається:

1. екскреторна урографія;

2. висхідна пієлографія;

3. оглядова урографія.

66. Хворим з високим ризиком алергії на введення йод­вмісних контрастних засобів протипоказана:

1. сцинтиграфія;

2. екскреторна урографія;

3. радіоренографія.

67. На КТ нирок виявляються конкременти:

1. незалежно від хімічного складу;

2. урати;

3. оксалати.

68. При УЗД незмінені нирки мають:

1. чіткі та нерівні контури;

2. нечіткі та рівні контури;

3. чіткі та рівні контури.

69. При УЗД нормальний сечовий міхур:

1. має вигляд ехопозитивного утворення характерної форми з чіткими рівними контурами;

2. має вигляд ехонегативного утворення характерної форми з чіткими рівними контурами;

3. має вигляд ехонегативного утворення характерної форми з нечітки­ми нерівними контурами.

70. Однією із можливостей УЗД як методу первинної ві- зуалізації є:

1. виявлення дифузних та вогнищевих змін парен­хіми нирок, оцінка місцевого розповсюдження процесу;

2. якісна візуалізація сечоводів;

3. інформація про функцію нирок.

71. Для оцінки ступеня васкуляризації об’ємних утворів сечової системи доцільно проводити:

1. радіоренографію;

2. екскреторну урографію;

3. доплерографію.

72. Візуалізація пасажу контрастованої сечі через нижні сечові шляхи в процесі сечовипускання називається:

1. мікційна цистографія;

2. висхідна цистографія;

3. низхідна цистографія.

73. Ретроградне введення контрастного засобу в уретру — це:

1. висхідна уретрографія;

2. екскреторна урографія;

3. оглядова урографія.

74. Радіонуклідні методи оцінки функції нирок:

1. ренографія;

2. нефросцинтиграфія;

3. реносцинтиграфія;

4. усе перераховане.

75. Показанням до радіоренографії є:

1. діагностика порушень секреторно-екскретор­них процесів кожної нирки окремо;

2. оцінка ступеня васкуляризації об’ємних утворів сечової системи;

3. діагностика порушень секреторних процесів кожної нирки окремо.

76. При УЗД незмінених нирок;

1. паренхіма з чіткою диференціацією на кірковий та мозковий шари;

2. паренхіма з нечіткою диференціацією на кірко­вий та мозковий шари;

3. кірковий та мозковий шари не диференціюються.

77. Екскреторну урографію виконують з метою:

1. оцінки ступеня васкуляризації об’ємних утворів сечової системи;

2. оцінки стану сечового тракту на всьому протязі, включаючи сечоводи та сечовий міхур;

3. вибору “безкровної” зони при інвазивних втру­чаннях.

78. Одним із показань до проведення мікційної цистографії є:

1. міхурно-сечовідний рефлюкс;

2. розпізнавання конкрементів, які не виявляються при УЗД, особливо в сечоводах;

3. оцінка ступеня васкуляризації об’ємних утворів сечової системи.

79. Контроль процесу випорожнення міхура та сечови­пускання проводять за допомогою методики:

1. низхідної цистографії;

2. висхідної цистографії;

3. мікційної цистографії.

80. Встановлення причини низької обструкції (стрик- тури уретри, клапани уретри) можливе при вико­ристанні методу:

1. висхідної уретроцистографії;

2. доплерографії;

3. УЗД.

81. Стеноз ниркових артерій є показанням до прове­дення:

1. радіоренографії;

2. висхідної уретроцистографії;

3. ангіографії судинної системи нирки.

82. Одним із показань до сцинтиграфії нирок є:

1. розпізнавання конкрементів, які не виявляються при УЗД, особливо в сечоводах;

2. підозра на вогнищевий процес у нирці;

3. оцінка ступеня васкуляризації об’ємних утворів сечової системи.

83. Плідний міхур у порожнині матки визначається трансвагінальним УЗД з терміну:

1. 5-го тижня вагітності;

2. 3-го тижня вагітності;

3. 7-го тижня вагітності.

84. При УЗД передміхурова залоза в нормі має:

1. однорідну ехоструктуру паренхіми, контури не­чіткі, рівні;

2. однорідну ехоструктуру паренхіми, контури чіт­кі, рівні, безперервні

3. неоднорідну ехоструктуру паренхіми, контури чіткі, рівні, безперервні.

85. Термін вагітності протягом 2-3 триместру визнача­ється на підставі:

1. вимірювання тільки розмірів голівки плода;

2. вимірювання куприко-тім’ячкового розміру емб­ріона;

3. вимірювання розмірів голівки, живота, довгих трубчастих кісток кінцівок з визначенням термі­ну за спеціальними таблицями.

86. Для дослідження судинних уражень головного моз­ку використовують:

1. мієлографію;

2. ангіографію.

87. Лінійні переломи склепіння черепа виявляються на рентгенограмі за наявністю:

1. тонкої лінійної смути просвітлення з нечіткими, розмитими контурами;

2. тонкої лінійної смуги затемнення з чіткими, дещо нерівними контурами;

3. тонкої лінійної смуги просвітлення з чіткими, дещо нерівними контурами.

88. Післятравматичне скупчення крові між окістям та зовнішньою поверхнею склепіння черепа у новона­родженого називають:

1. кефалогематома;

2. забій головного мозку;

3. епідуральна гематома.

89. До додаткових проекцій краніографії відносять:

1. потиличну (аксіальну);

2. пряму;

3. бічну.

90. Радіонуклідне дослідження центральної нервової системи проводять з використанням РФП:

1. ^99mТс;

2. ¹⁹⁸Аu;

3. ³²Р.

91. Непрямою ознакою переломів основи черепа є:

1. затемнення повітроносних пазух та комірок соскоподібного відростка скроневої кістки вна­слідок гематоми;

2. розходження швів;

3. лінія перелому.

92. Радіонуклідна мієлографія використовується для:

1. визначення прохідності субарахноїдального простору;

2. сцинтиграфії пухлин головного мозку;

3. дослідження об’ємного мозкового кровотоку;

4. усього зазначеного.

93. Для ПЕТ-сцинтиграфії головного мозку використо­вуються:

1. ^99mТс-пертехнетат;

2. ¹³³Хе;

3. позитронні РФП;

Г. усе зазначене.

94. У нормі на ехограмах при поперечному скануванні щитоподібна залоза має вигляд:

1. підкови;

2. овалу;

3. метелика.

95. На КТ нормальна щитоподібна залоза має вигляд:

1. двох овалів з рівними, чітко відмежованими контурами та однорідною структурою;

2. двох овалів з рівними, нечітко відмежованими контурами та однорідною структурою;

3. двох овалів з рівними, чітко відмежованими кон­турами та неоднорідною структурою.

96. У нормі на ехограмах щитоподібна залоза має:

1. рівні чіткі контури, її структура дрібнозерниста, однорідна, ехогенність середня;

2. рівні чіткі контури, її структура вузлова, ехоген­ність середня;

3. рівні чіткі контури, її структура дрібнозерниста, однорідна, ехогенність висока.

97. У нормі на ехограмах частки щитоподібної залози:

1. приблизно однакові за розмірами;

2. права частка більша від лівої;

3. ліва частка більша від правої.

98. На МРТ при дифузній формі зоба виявляють:

1. збільшення щитоподібної залози;

2. зменшення щитоподібної залози;

3. вузлову перебудову щитоподібної залози.

99. 52 % накопичення ¹³¹І в щитоподібній залозі через 4 години вказує на:

1. еутиреоз;

2. гіпотиреоз;

3. гіпертиреоз;

4. норму.

100. Які з наведених гормонів використовуються для радіоімунологічного аналізу функції щитоподібної залози?

1. Т₃,Т₄;

2. ТТГ;

3. кальцитонін;

4. усе перераховане.

101. Сцинтиграфія щитоподібної залози проводиться з:

1. ¹³¹І;

2. ¹³²І;

3. ^99мТс-пертехнетатом;

4. усіма зазначеними.

153. . Яка рентгенологічна структура остеохондроми?

1. Однорідна губчата

2. Неоднорідна із запненими включеннями

3. Сотиста

4. Однорідна компактна

102. Який відділ довгої кістки осифікується внутрішньоутробно?

1. Діафіз

2. Епіфіз

3. Апофіз

4. Метафіз

103. При шлунково-стравохідному рефлексі основна рентгенологічна ознака:

1. Дилатація шлунку

2. Дилатація стравоходу

3. Затримка евакуації контрастної речовини із шлунку

4. Закидання контрастної речовини із шлунку в стравохід

104. Основним методом променевої діагностики металевих чужорідних тіл є: