15.1.3. Загальна і середня корисність

Загальну величину задоволення, яку отримує споживач від усіх спожитих благ, називають загальною корисністю (ТU). Залежність загальної корисності від кількості спожитих благ відображає функція TU = f(X,Y,…), де Х, Y... – кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція загальної корисності має вигляд TU = f(X).

Середня корисність (AU) — це загальна корисність у розрахунку на одиницю товару: .

Крива загальної корисності (рис. 15.1 а) показує зростаючу опуклу вгору функцію. Графік граничної корисності (рис. 15.1 б) подає гістограму та спадну криву.

Частина (а) рисунка засвідчує, що зі збільшенням споживання продукту загальна корисність зростає спадним темпом, досягає максимуму, а відтак зменшується. Гранична корисність, за означенням, відображає зміни загальної корисності. Тому на частині (б) рисунка гранична корисність зі зростанням споживання зменшується, дорівнює нулю у точці, в якій загальна корисність досягає максимуму і стає від’ємною, коли загальна корисність знижується.

Між кривими загальної та граничної корисності існує геометричний зв’язок:

• з агальна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність дорівнює нулю;

• в еличину граничної корисності показує кут нахилу кривої загальної корисності =

• за від’ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відтинок (пунктир) не вводиться у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, коли гранична корисність останньої спожитої одиниці дорівнюватиме нулю, тобто не додасть більше жодного задоволення.

15.2. Вибір оптимального рівня споживання одного блага

15.2.1. Граничний і загальний споживчий надлишок

До способів розв’язання проблеми вимірювання корисності належить вимірювання її за допомогою грошей. У цьому випадку корисність визначають сумою грошей, яку споживач може витрачати на споживання певної кількості одиниць товару. Цей спосіб вимірювання корисності пов’язують із резервною ціною та споживчим надлишком (вигодою споживача). Тепер можемо стверджувати, що гранична корисність додаткової одиниці якогось блага іноді може набувати вигляду максимальної суми грошей (резервної її ціни), яку особа здатна за неї заплатити. Розмежовують два види споживчого надлишку (вигоди споживача): граничний споживчий надлишок (MCS) і загальний споживчий надлишок (TCS).

Граничний споживчий надлишок — це різниця між сумою грошей, яку споживач готовий заплатити за додаткову одиницю певного товару, і сумою (ціною), яку він за неї платить на ринку. Тобто, граничний надлишок споживача – різниця між граничною корисністю блага і його ринковою ціною (MU – Р).

MCS = MU_x – Р.

Загальний споживчий надлишок — це сума всіх граничних споживчих надлишків, які можуть бути отримані від придбаних споживачем одиниць товару. Отже, загальний надлишок – це різниця між загальною корисністю спожитого блага і видатками споживача (TU – TR):

TCS = TU - TR

де TR — загальні видатки споживача на придбання певної кількості товару.

Тепер сформулюємо суть раціональної поведінки споживача. Раціональна поведінка споживача полягає у його прагненні максимізувати споживчий надлишок. З метою максимізації споживчого надлишку споживач купує додаткові одиниці блага доти, доки він отримує від них додатковий (граничний) споживчий надлишок, тобто їх потрібно купувати доти, доки резервні ціни додаткових одиниць цього блага (його гранична корисність) перевищуватимуть його ринкову ціну Р_о (MU > Р_о).