13.3. Інші види макроекономічної політики: зовнішньоторговельна політика та політика доходів

13.3.1. Зовнішньоторговельна політика та її знаряддя

Зовнішньоторговельна політика – це заходи уряду, спрямовані на регулювання обсягів та структури зовнішньої торгівлі.

Знаряддя зовнішньоторговельної політики поділяють на митні (імпортне та експортне мито) та немитні (експортні та імпортні квоти, ліцензії, бюрократичні ускладнення, стандарти якості, експортні субсидії, торговельне ембарго тощо).

Мито – це податок, який накладається на товари, що ввозяться (чи вивозяться) у країну (із країни). Воно здорожує товар, що знижує його привабливість для покупців порівняно із аналогами.

Мито поділяють на:

1) адвалерне – запроваджується у формі відсотка від митної вартості товару;

2) специфічне – запроваджується у формі фіксованої суми з одиниці виміру (ваги, об’єму тощо);

3) комбіноване – поєднує ознаки адвалерного і специфічного мита.

Квота – це кількісне чи вартісне обмеження імпорту чи експорту товарів. Вичерпання квоти означає припинення імпорту (чи експорту) товару, навіть якщо імпортер (експортер) готовий сплачувати високе мито.

Немитними інструментами зовнішньоторговельної політики є також ліцензії (спеціальні дозволи на імпорт чи експорт товарів), завищені стандарти щодо якості імпортованого товару, бюрократичні процедури, які ускладнюють митне оформлення товару. Крім того уряд може стимулювати експорт вітчизняного товару шляхом його субсидування. Експортні субсидії – це прямі (дотації фірмам, які освоюють зовнішні ринки) чи непрямі (пільгові кредити чи пільгове оподаткування) форми фінансової підтримки урядом фірм, котрі прагнуть збільшити експорт товарів. Вони дають змогу здешевити вітчизняну продукцію, а отже полегшити її просування за кордоном.

У виняткових випадках уряд може вдатися до ембарго – заборони на ввезення (чи вивезення) із (до) певної країни товарів. Здебільшого підґрунтям для ембарго є політичні мотиви.

13.3.2. Види зовнішньоторговельної політики: протекціонізм та фритредерство

Залежно від глибини державного втручання розрізняють два види зовнішньоторговельної політики – протекціонізм та фритредерство.

Протекціонізм – це державна політика захисту внутрішнього ринку від конкуренції іноземних товарів. Для її реалізації послуговуються переважною більшістю митних та немитних інструментів.

Обґрунтовуючи вибір на користь політики протекціонізму, зазвичай, наводять такі аргументи:

1) забезпечення обороноздатності вимагає продукування стратегічних товарів саме національним виробником;

2) збільшення рівня зайнятості, крім усього іншого, досягається завдяки збільшенню попиту на товари місцевого виробництва коштом обмеження імпорту аналогів;

3) забезпечення стабільності національної економіки диктує необхідність розвитку різних галузей, в тому числі тих, що не мають конкурентних переваг у міжнародному вимірі;

4) захист від зовнішньої конкуренції є однією з умов підтримки нових перспективних, але (на певному етапі) слабких галузей;

5) протекціонізм – одна з форм захисту від недобросовісної конкуренції з боку імпортерів.

Фритредерство, або політика вільної торгівлі, - це політика мінімального втручання уряду в зовнішню торгівлю, що спирається на незначні митні та немитні бар’єри чи їх відсутність.

Відмова від жорсткого протекціонізму найчастіше випливає з таких положень:

1) не існує вичерпного переліку стратегічно значущих галузей, тому на захист може претендувати будь-яке національне виробництво;

2) імпорт спроможний створювати робочі місця у сфері торгівлі та після продажного обслуговування ввезеної продукції;

3) захисні заходи щодо імпорту зазвичай викликають зворотну реакцію країн – зовнішньоторговельних партнерів;

4) ідентифікувати перспективні галузі достатньо важко, до того ж політика протекціонізму не гарантує їх ефективного розвитку;

5) протекціонізм не лише здорожує імпортні товари, а й створює умови для монополізації національного ринку місцевими виробниками, що негативно позначається на якості продукції;

6) здорожчання імпортної продукції найістотніше впливає на добробут домогосподарств із низькими доходами, поглиблюючи економічну нерівність.