Тема 13. Макроекономічна політика

13.1. Суть, знаряддя та види фіскальної політики

13.1.1. Суть фіскальної політики. Доходи та видатки державного бюджету як основні знаряддя фіскальної політики

13.1.2. Способи збалансування дефіцитного державного бюджету (для самостійного опрацювання)

13.1.3. Дискреційна фіскальна політика та її види

13.1.4. Недискреційна фіскальна політика. Ефект витіснення (для самостійного опрацювання)

13.2. Суть, знаряддя та види монетарної політики

13.2.1. Суть та знаряддя монетарної політики

13.2.2. Види монетарної політики. Політика дорогих і дешевих грошей.

13.2.3. Передавальний механізм та ефективність монетарної політики (для самостійного опрацювання)

13.3. Інші види макроекономічної політики: зовнішньторговельна політика та політика доходів

13.3.1. Зовнішньоторговельна політика та її знаряддя

13.3.2. Види зовнішньоторговельної політики: протекціонізм та фритредерство

13.3.3. Політика доходів (для самостійного опрацювання)

13.1. Суть, знаряддя та види фіскальної політики

13.1.1. Суть фіскальної політики. Доходи та видатки державного бюджету як основні знаряддя фіскальної політики

Фіскальна, або бюджетно-податкова політика, – це заходи уряду, спрямовані на досягнення природного обсягу виробництва та повної зайнятості чи зниження інфляції з допомогою зміни обсягу і структури державних видатків або/та рівня оподаткування. Основними знаряддями фіскальної політики є бюджетні доходи та видатки.

Державний бюджет – це баланс доходів та видатків держави, ухвалений на фінансовий рік. Основу бюджетних доходів більшості держав становлять податки. Податки – це обов’язкові платежі у державний бюджет, здійснювані у визначеному законодавством країни порядку.

Податкову систему країни характеризують:

1) суб’єкти оподаткування, тобто платники податків – фізичні та юридичні особи;

2) об’єкти оподаткування, тобто те, що є підставою для стягнення податків – доходи, майно, види діяльності тощо;

3) одиниця оподаткування, тобто одиниця виміру об’єкта оподаткування – м² для податку з власників нерухомого майна, об’єм двигуна – для податку з власників транспортних засобів та ін.;

4) податкова ставка, тобто величина належного до сплати податку на одиницю оподаткування.

Податкові ставки, встановлені у відсотках, поділяють на:

1) прогресивні, коли ставки зростають зі збільшенням вартості об’єкта оподаткування;

2) регресивні, коли податкові ставки зі збільшенням вартості об’єкта оподаткування зменшуються;

3) пропорційні, коли розмір податкової ставки не залежить від вартості об’єкта оподаткування.

Отримувані державним бюджетом у формі податків доходи визначаються також системою податкових пільг, таких як:

1) неоподатковуваний мінімум – мінімальна сума (наприклад, зарплати) чи кількість одиниць (наприклад, житлова площа) з якої не стягується податок;

2) прискорена амортизація – зменшення оподатковуваного прибутку шляхом віднесення на витрати більшої частки вартості основного капіталу у перші роки його експлуатації;

3) капітальні знижки – застосування нижчих податкових ставок щодо прибутку, отриманого з допомогою нового капіталу.

Акумульовані завдяки оподаткуванню кошти уряд перерозподіляє на користь різних економічних суб’єктів через бюджетні видатки. Основними напрямами державних видатків є:

1) утримання державного апарату;

2) фінансування національної оборони;

3) фінансування бюджетного сектору економіки;

4) соціальні видатки;

5) обслуговування державного боргу.