12.3.3. Крива Філіпса. Дезінфляція

Ще у першій половині ХХ ст.. стало очевидним, що між інфляцією та безробіттям існує обернений зв’язок. Утім пояснення цього дав в науковій статті А. Філіпс у 1958 р. Узагальненням емпіричних даних Великої Британії за 1861 – 1957 рр. вчений зробив висновок: у періоди низького безробіття темп зростання номінальної оплати праці та темп інфляції є високими, і навпаки – високе безробіття поєднується з низькими темпами збільшення грошової оплати праці та зростання цін. У 1960 р. обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям підтвердили П. Семюелсон та Р. Солоу, узагальнивши фактичні дані США.

Графічний інструментарій аналізу оберненого зв’язку між інфляцією і безробіттям містить ранню і сучасну криві Філіпса (останню відображає рис. 12.2). Криві із спадним нахилом на рис. 12.2 стосуються короткострокового періоду, вертикальна пряма – довгострокового періоду. Сучасна крива Філіпса дозволяє зрозуміти, що: по – перше, обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям простежується тільки у короткостроковому періоді; по – друге, у довгостроковому періоді за будь – якого темпу інфляції економіка тяжіє до природної норми безробіття; по – третє, крива Філіпса у короткостроковому періоді здатна переміщуватися вгору. Це відбувається у випадку збурення сукупного попиту чи сукупної пропозиції і пов’язаної з цим висхідною інфляцією. За інерційної інфляції крива Філіпса є стабільною.

Згідно з сучасною кривою Філіпса, уряд країни у короткостроковому періоді стоїть перед вельми непростим вибором між інфляцією та безробіттям. В жодної нації немає можливості поєднати низьку інфляцією із низьким безробіттям.

Аналіз зв’язку між інфляцією та безробіттям засвідчив, що у сучасній економіці безробіття зрештою повертається до природної норми. Точку зору, згідно з якою безробіття має тенденцію повертатися до свого рівня за повної зайнятості, називають гіпотезою природної норми безробіття.

Нагадаємо, що для подолання високого безробіття уряд спирається на стимулювальну макроекономічну політику. Високій інфляції здатна протидіяти стримувальна макроекономічна політика – дезінфляція. Дезінфляція спрацьовує за порівняно невисоких темпів інфляції і до того ж вимагає від країни «пожертви» у вигляді певного відсотка реального ВВП заради зниження інфляції. Розвинутим країнам для зниження інфляції на 1% доводиться жертвувати близько 5% національного продукту. За гіперінфляції нерідко єдиним способом боротьби з роздутими цінами є нуліфікація – вилучення з обігу старих грошей і заміна їх новими грошима. Аби протидіяти зниженню через інфляцію реальних доходів населення уряди країн в останні десятиліття нерідко вдавалися до індексації грошових доходів – підвищення номінальних доходів відповідно до темпу інфляції.

Контрольні запитання

1. Які теорії ділових циклів склалися в економічній науці?

2. Чому за наявності вакансій в економіці завжди існує безробіття?

3. Що впливає на природну норму безробіття?

4. Які чинники знижують безробіття в перехідних економіках?

5. Які соціально – економічні наслідки інфляції?

6. Чому жодна нація у короткостроковому періоді не здатна досягнути низького безробіття та низької інфляції?

7. Які мета та економічна «ціна» дезінфляції?