12.3. Поняття та види інфляції. Методи боротьби з інфляцією

12.3.1. Види та наслідки інфляції

Інфляція є ще однією істотною формою прояву макроекономічної нестабільності. Інфляція – це зростання загального рівня цін упродовж певного відтінку часу, що супроводжує знецінення національної грошової одиниці.

Рівень інфляції оцінюють на підставі індексів цін – індексу споживчих цін, дефлятора ВВП, індексу промислових цін тощо. Індекси цін беруть до уваги й для визначення темпу інфляції. Темп інфляції характеризує підвищення загального рівня цін у відсотках:

Темп інфляції = (Рt – Рt -1): Рt -1 х 100%,

де Рt та Рt-1 –- рівень цін у аналізованому та у попередньому році

Якщо темп інфляції не перевищує 10 відсотків за рік, інфляцію уважають помірною. За галопуючої та гіпервисокої інфляції темп зростання цін становить кілька десятків чи сотень відсотків за рік або місяць відповідно. Інфляцію, що не спричиняє зміну відносних цін, уважають збалансованою. За незбалансованої інфляції структура цін змінюється. Інфляцію називають інерційною, коли її темп з року в рік сталий, та висхідною, якщо зростання цін пришвидшується. Відповідно до сподівань економічних суб’єктів виокремлюють передбачувану та непередбачувану інфляцію.

Негативні наслідки непередбачуваної незбалансованої інфляції є для суспільства найвідчутнішими. Що вищий темп інфляції, то істотніші негативні наслідки інфляції: зниження ефективності цінового механізму, бо зростання цін послаблює їх здатність виконувати інформаційну функцію. Спотворені інфляцією цінові сигнали індукують економічну невизначеність, унеможливлюють ухвалення раціональних економічних рішень; перерозподіл доходів і майна між різними групами населення. До того ж у невигідному становищі опиняються особи із фіксованими грошовими доходами – пенсіонери, студенти, працівники бюджетної сфери. Інфляція знижує їх реальні доходи, що зменшує кількість товарів, які можна купити за грошові доходи. Перероподільчі наслідки інфляції здатна посилювати держава у разі надмірної емісії грошей. У цей спосіб держава обкладає суспільство «інфляційним податком»; дестабілізація грошового обігу та зниження ефективності виробництва через знецінення грошей та послаблення мотивації праці. Це стосується особливою мірою гіперінфляції, що чинить хаос в економіці таі унеможливлює виконання грошима, що швидко знецінюються, своїх функцій. Ще більше погіршує ситуацію намагання суб’єктів якомога швидше позбутися грошей. Досвід засвідчує, що гіперінфляція нерідко є наслідком прорахунків у монетарній політиці.

Чимало вчених наголошують на позитивних наслідках інфляції.На їхню думку, за зростання цін на 2 – 4% за рік економіка тяжіє до повної зайнятості та обсягу виробництва на рівні природного ВВП.

12.3.2. Інфляція попиту та інфляція пропозиції

Теорія інфляції почала формуватися у ХУШ ст. з появою кількісної теорії грошей. Згідно з кількісною теорію грошей будь – яке збільшення кількості грошей в обігу тягне за собою зростання рівня цін. На початку ХХ ст.. ця теорія отримала поштовх для розвитку, оскільки І.Фішер запропонував знамените кількісне рівняння обміну:

М V = Р У

(М – грошова маса, V - швикість обігу грошей, Р – рівень цін, У – фізичний обсяг виробництва).

Кількісне рівняння обміну, поряд із гаслом «гроші мають значення», стало наріжним каменем монетаризму у ХХ ст. та монетаристської концепції інфляції. Ще до появи монетаризму Дж. М. Кейнс запропонував пояснення інфляції, виходячи з теорії інфляційного розриву. Зрештою, стало очевидним, що інфляція має низку джерел, тому більшість економістів нині спираються на багатофакторну концепцію інфляційного процесу. До того ж їхня увага зосереджена на вивченні двох типів інфляції – інфляції попиту та інфляції пропозиції.

Інфляція попиту – це зростання загального рівня цін через швидше збільшення сукупного попиту порівняно із збільшенням виробничого потенціалу. Йдеться про інфляцію, яка простежується за нестачі національного продукту на тлі високої платоспроможності населення.. За інфляції попиту наявна в економіці кількість грошей «полює» на значно менший обсяг товарів і послуг. Таку інфляцію, поряд з бюджетним дефіцитом та надмірною емісією грошей, здатні індукувати інфляційні очікування економічних суб’єктів. Що ближча економіка до повної зайнятості та що більший розрив між грошовою масою і обсягом реального ВВП, то вищий темп інфляції попиту.

Інфляція пропозиції – це підвищення загального рівня цін через зростання витрат виробництва в умовах неповної зайнятості ресурсів. Така інфляція, зокрема, є неминучою за збурення сукупної пропозиції – її раптового звуження, спричиненого подорожчанням ресурсів і пов’язаним з цим зростанням витрат виробництва.

Джерелами інфляції пропозиції нерідко є підвищення оплати праці чи цін на енергоносії, насамперед на нафту. Таку інфляцію здатні «підгодовувати» й монополізація окремих ринків та інфляційні очікування фірм. Графічний аналіз інфляції пропозиції здійснюють переміщенням вліво кривої короткострокової сукупної пропозиції. Для графічного аналізу інфляції попиту переміщують вправо криву сукупного попиту. До того ж розглядають тільки проміжний та класичний відрізки кривой сукупної пропозиції. Цей аналіз нескладно опрацювати самостійно. Кращому засвоєнню інфляції попиту сприятиме й пошук відповідей на такі питання. Що відбувається в економіці, коли реальний ВВП перевищує сукупний попит? Чи сприяє надлишок національного виробництва зростанню цін?