12.2.4. Ринок праці та його формування в перехідних економіках

У ринковій економіці існують різні ринки праці – професійні, галузеві, регіональні. Сукупність усіх ринків праці, що функціонують в економіці, творить національний ринок праці (далі - ринок праці). Ринок праці є елементом ринку ресурсів, він тісно взаємозв’язаний із ринком товарів і послуг. Роль ринку праці в економіці насамперед визначена формуванням зайнятості населення та його доходів у формі заробітної плати.

Становлення ринку праці розпочалося в доіндустріальну добу із переходом до товарного виробництва та поширенням найманої праці. В європейських країнах у ХУШ ст. на одного «самозайнятого» працівника припадало двадцять найманих працівників. М. Туган – Барановський акцентував на тому, що становлення ринку праці – одна з головних передумов розвитку ринкової економіки. Розвиток ринкової економіки вимагав залучення у господарство усе більшої кількості найманої праці. Ринок праці став тим механізмом, що забезпечив задоволення цієї потреби.

Згідно з конвенціями Міжнародної організації праці, ринок праці – це система відносин між працедавцями та працівниками, які разом ведуть переговори (індивідуальні або колективні) з приводу умов праці та заробітної плати. Водночас ринок праці – це сукупність каналів залучення праці в економіку, механізм взаємодії працедавців та працівників з приводу купівлі – продажу послуг праці. На ринку праці домогосподарства пропонують послуги праці, а ділові підприємства та держава як працедавці задовольняють свій попит у послугах праці. У процесі взаємодії попиту і пропозиції праці установлюється ринкова ціна праці - рівноважна ставка заробітної плати, що узгоджує інтереси працедавців й працівників.

Забезпечення купівлі – продажу послуг праці та визначення їх ринкової ціни є головними функцями ринку праці. До того ж ринок праці: 1)збалансовує попит та пропозицію праці; 2)через механізм наймання працівників сприяє зайнятості й доходам населення; 3)забезпечує розподіл та перерозподіл робочої сили, стимулює зміни її структури.

Ключовими умовами функціонування ринку праці є: особиста свобода найманих працівників; свобода вибору ними роботи і способу життя; свобода вибору працедавців у процесі наймання працівників.

Ринкова ставка заробітної плати і обсяг зайнятості формуються у процесі взаємодії попиту і пропозиції праці. У разі підвищення або зниження ставки заробітної плати попит на працю зменшується чи збільшується відповідно. Тому крива попиту на працю спадна. Крива пропозиції праці натомість висхідна, бо з підвищенням ставки заробітної плати пропозиція праці збільшується.

Крива D та крива S на рис.5.1, стосуються сукупного попиту та сукупної пропозиції праці. Через їх взаємодію установлюється загальнонаціональна ставка заробітної плати. До того ж у сучасній макроекономіці розглядають реальну ставку оплати праці, - номінальну ставку, скориговану на рівень цін.

Попит на працю є похідним від сукупного попиту на товари і залежить від продуктивності праці. Фірми наймають нових працівників, доки ставка реальної заробітної плати не зрівняється із граничним продуктом праці. Пропозиція праці визначається чисельністю працездатного населення та його економічною активністю. На рішення домогосподарств щодо пропозиції праці істотно впливає вибір «праця – відпочинок». Поцінування відпочинку збільшує «попит» домогосподарств на вільний час, і пропозиція праці зменшуються. Тому багатше населення нерідко залишає ринок праці, бо обирає відпочинок.

У аналізі рівноваги ринку праці поєднують попит та пропозицію праці За рівноважної ставки заробітної плати (W* – рис. 5.1) попит і пропозиція праці у економіці кількісно однакові – перебувають у рівновазі.. За будь – якої іншої ставки заробітної плати виникає надлишок або нестача пропозиції праці. За ставки заробітної плати W1 виникає надлишок пропозиції, і частина дорослого населення, що бажає працювати, не отримує роботи. За ставки заробітної плати W2 через нестачу пропозиції фірми не здатні повністю задовольнити попит на послуги праці.

Між економістами тривалий час точиться дискусія з приводу того, чи здатний ринок праці cамостійно досягати рівноваги за повної зайнятості.

Згідно із класичним підходом до ринку праці, у разі надлишку чи нестачі пропозиції праці, починає діяти механізм, що змінює ставку заробітної плати і відновлює рівновагу за повної зайнятості. Втручання з боку уряду, аби відновити повну зайнятість, не потрібне. Неповна зайнятість усувається автоматично ринковим механізмом. За кейнсіанським підходом ринок праці повільно пристосовується до зміни сіввідношення попиту і пропоззиції та не здатний ефективно діяти без державного регулювання.

Сучасний ринок праці у розвинутих країнах зазнає істотного впливу з боку держави, яка забезпечує його законодавче регулювання й соціальний захист найманих працівників. Проте ринок праці має відзначатися належною професійно –кваліфікаційною, регіональною, а в умовах глобалізації й міжнародною мобільністю. «Блокування» механізму ринку праці державою або трудовими спілками унеможливлює вирішення цього питання. Тому набирає сили тенденція до флексибілізації ринку праці - запровадження гнучкішої моделі ринку праці та ліберальнішої системи його регулювання. У цих умовах зростає роль індивідуальних трудових угод, послаблюється роль колективних угод й трудових спілок. Флексибілізація не означає повну відмову від регулювання ринку праці та соціального страхування працівників, бо це здатне привести до соціальних потрясінь. Інші питання щодо зайнятості на часі у перехідних економіках.

У більшості країн з перехідною економікою становлення ринку праці розпочалося в умовах зростання безробіття через спад виробництва, звуження державного сектору, зміни структури й механізму розподілу робочої сили. Тому безробіття зросло, а реальна заробітна плата зменшилася. До того ж неоднаковою виявилася швидкість формування ринку праці у різних країнах.

На формування ринку праці істотно впливають ринкові перетворення, розвиток приватного сектору, політика зайнятості. Ключовими умовами формування ринку праці у перехідних економкахє: належний розвиток приватного сектору, насамперед малих і середніх фірм, динамічні зміни структури робочої сили, розвиток інститутів зайнятості, її ефективне регулювання державою.

Завданнями політики зайнятості у перехідних економіках, поряд із зниженням рівня безробіття, є: 1) управління структурними змінами у сфері зайнятості, переміщення працівників у галузі, що визначають динаміку і ефективність економіки; 2) стимулювання професійної підготовки та перепідготовки населення через збільшення попиту на нові види праці; 3) соціальна підтримка безробітних. Із поглибленням ринкових перетворень першочергової ролі набуває активна політика на ринку праці. Вона спрямована на створення нових робочих місць, професійну перекваліфікацію населення, реструктуризацію робочої сили.