12.2.2. Причини безробіття
Починаючи з середини ХХ ст., безробіття в розвинутих країнах зазнало істотних змін. В умовах відносно стабільного розвитку, неглибоких та нетривалих спадів виробництва на тлі прискорення НТП першочергового значення набуло структурне безробіття. Структурне безробіття, як і циклічне безробіття, за своїм характером є вимушеним.
Економісти уважають, що вимушене безробіття насамперед спричиняють пошуки роботи. Звільнені працівники не можуть відразу отримати вільні робочі місця (вакансії), що наявні в економіці завжди. Потрібний час, аби знайти певну вакансію. До того ж, багатьом безробітним попередньо доводиться набувати нову кваліфікацію.
Вимушене безробіття індукують певні інституційні чинники, зокрема, система соціального страхування безробітних. Надання допомоги безробітним послаблює стимули до швидкого працевлаштування. Що вагоміша допомога безробітним та триваліший період часу, на який вона надається, то слабші стимули до пошуків роботи.
Вагомим чинником безробіття є негнучкість заробітної плати, - неспроможність заробітної плати реагувати на зміни співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці.
Як і на будь – якому іншому ринку, рівновага попиту і пропозиції на ринку праці досягається за його рівноваги – рівноважної ставки заробітної плати (W* – рис. 12.1). Вимушене безробіття виникає, коли фактична ставка заробітної плати підвищується до ставки W1, що не знижується у короткостроковому періоді, бо є негнучкою. Через негнучкість заробітної плати ринок праці не здатний очиститися від надлишку пропозиції, тому виникає вимушене безробіття. За ставки заробітної плати W2 фірми не спроможні найняти потрібну кількість працівників, бо пропозиція праці є менша, ніж попит на неї.
Негнучкість заробітної плати простежується через такі обставини: 1)діяльність трудових спілок, що домагаються закріплення певного рівня заробітної плати у колективних договорах на кілька років та протидіють її зниженню; 2)законодавче установлення мінімальної заробітної плати. Зауважимо, що мінімальна заробітна плата стосується некваліфікованих працівників. Кваліфіковані працівники отримують значно вищу заробітну плату.
Циклічне безробіття виникає через звуження сукупного попиту за спаду виробництва, бо у цих умовах зменшується сукупний попит на працю (загальна кількість робочих місць). Несприятливе макроекономічне середовище за спаду спонукає фірми звільняти частину працівників. Циклічне безробіття чинить й банкрутство фірм.
12.2.3. Закон Оукена
Через циклічне безробіття нація втрачає частину реального ВВП, що економіка здатна продукувати за повної зайнятості. А. Оукен емпіричним шляхом виявив, що країна може втрачати від 2% до 2,5 % обсягу природного ВВП, коли фактичний рівень безробіття є на 1% вищий, ніж природна норма безробіття. У сучасній макроекономіці така залежність відома як закон Оукена. Економічні втрати суспільства через циклічне безробіття у абсолютному вираженні характеризує різниця між природним та фактичним реальним ВВП (абсолютна величина «ВВП – розриву»).
Що більше циклічне безробіття, то більша абсолютна величина «ВВП – розриву». Це стосується й відносної величини «ВВП – розриву» (ліва частина рівняння), яку згідно з законом Оукена, обчислюють так:
(Y* – Y) : Y* = b (U – U*),
де Y* та Y – природний та фактичний обсяг національного виробництва ,
U* та U – природна норма та фактичний рівень безробіттяі;
b – коефіцієнт чутливості фактичного ВВП до динаміки циклічного безробіття – коефіцієнт Оукена.
Для розвинутих країн коефіцієнт Оукена становить 2 – 2,5%. Припустимо, що цей коефіцієнт сягає 2%, фактичний рівень безробіття – 7%, його природна норма – 5%. Отже, відставання фактичного ВВП від природного ВВП становить: 2 х (7- 5) = 4%. Якщо природний ВВП 1000 гр.од., фактичний ВВП становить 960 гр.од. Країна недоотримує через циклічне безробіття товарів на суму 40 гр.од. У США економічні втрати через циклічне безробіття - це мільярди доларів.
Для певних цілей визначають вплив динаміки фактичного рівня безробіття на динаміку реального ВВП у країні. Це можна зобразити таким рівнянням:
(У1 – У0): У0 = 3 – 2 (U1 – U0),
де: У1 та У0 – реальний ВВП у поточному та попередньому році відповідно;
U1 та U0 – рівень фактичного безробіття у поточному та попередньому роках відповідно.
Якщо темп зростання реального ВВП 3%, рівень фактичного безробіття не змінюється і тяжіє до його природної норми. Темп зростання реального ВВП у 3% уважають темпом економічного зростання. У разі підвищення рівня фактичного безробіття на 1%, реальний ВВП країни скорочується на 2%.
Закон Оукена акцентує увагу на тісних взаємозв’язках між товарним ринком і ринком праці та дозволяє зрозуміти, чому безробіття є складною і болючою економічною проблемою для кожної нації. Утім, циклічне безробіття – це дещо більше, ніж економічна проблема. Це вкрай несприятливе соціальне явище. Депресивний стан економіки штовхає частину людей у безробіття, а безробіття – до втрати кваліфікації, самоповаги, моралі тощо. Робота ж дає «…надію на краще матеріальне та соціальне становище, … робота – це перепустка до свободи і кращого життя» (К. Макконнелл і С. Брю).