7.1.3. Методи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки – це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання (домогосподарства, фірми) і ринкову ситуацію, щоби забезпечити належні умови для функціювання ринку та розв’язання соціально-економічних проблем суспільства.

Держава використовує для впливу на економіку найрізноманітніші методи. Їх можна згрупувати у два блоки: адміністративно-правові (прямі) й економічні (непрямі). Разом вони становлять державний механізм управління економікою.

До адміністративно-правових (прямих) методів регулювання належать: розроблення та вдосконалення законів і контроль за їхнім виконанням; державні закупівлі, трансферні платежі; індикативне планування і розроблення цільових програм; прямий державний контроль над цінами; прямі адміністративні заходи державної влади (заборони, дозволи, фіксовані ціни та ін.). До адміністративних методів належать також квоти, дотації, субсидії, ліцензії тощо.

До економічних (непрямих) методів регулювання належить фіскальна і монетарна політика.

Фіскальна політика пов’язана з державними фінансами (зокрема державним бюджетом). Уряд мобілізує грошові кошти насамперед через податки, які формують доходи бюджету.

Розрізняють два суб’єкти оподаткування – фізичні та юридичні особи. Об’єктом оподаткування фізичних осіб є дохід, майно і земля, а об’єктом оподаткування юридичних осіб – прибуток, майно і земля.

Податки поділяють на: прямі, такі, що стягуються безпосередньо з індивідів або фірм (податок з доходів фізичних осіб, прибутковий податок з фірми й організації); непрямі, додані в ціну товарів і послуг (акцизи, мито, податок на додану вартість), їх сплачують ті особи чи фірми, котрі купують оподатковані товари та послуги.

Податок з доходів фізичних осіб в Україні є пропорційним. З 1 січня 2007 р. ставка податку дорівнює 15%. Оподаткування прибутку підприємств здійснюють на пропорційних засадах із диференціацією податкових ставок залежно від виду підприємницької діяльності. Прибуток підприємств в Україні оподатковуватиметься за такими ставками: з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно – 23 відсотки; з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно – 21%; з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно – 19%; з 1 січня 2014 року – 16%. Акцизи – це податок, доданий до ціни підакцизних товарів, який сплачують у момент їх придбання. Акцизи встановлюють (і в Україні також) на високоприбуткові товари (алкогольні напої, тютюнові вироби та ін.), і їхні ставки можуть коливатися від 20 до 300%. Податок на додану вартість – універсальний акциз у ціні майже всіх товарів і послуг, і стягується, відповідно, під час їх придбання з покупців, хоч формальними платниками цього податку є виробничі й торговельні підприємства. Ставка цього податку в Україні становить 17%. Мито – це податок, доданий до ціни імпортованих товарів.

Податки формують дохідну частину бюджету, який зосереджує в сучасних умовах 1/3-1/2 національного доходу розвинутих країн. Величина бюджетних коштів частково визначає регулювальні можливості держави у соціально-економічній сфері. Кошти державного бюджету використовують для забезпечення різноманітних видів діяльності держави. Бюджетні видатки, зокрема, надходять на: національну оборону; утримання державного апарату; фінансування бюджетного сектору економіки; соціальні видатки; відсотки за державний борг.

Державний бюджет може бути дефіцитний (видатки вищі від доходів) або профіцитний (доходи перевищують видатки). У практиці розвинутих країн для збалансування державного бюджету використовують такі методи: підвищення податків; додаткову емісію грошей; державні позики – через випуск державних цінних паперів.

Монетарна політика пов’язана з низкою заходів у грошово-кредитній системі. Основними інструментами впливу на економіку є: операції на відкритому ринку; відсоткова (дисконтна) ставка; норма резервування. Зменшуючи кількість грошей в обігу, держава стримує ділову активність і навпаки, а зменшуючи дисконтну ставку, стимулює ділову активність і навпаки.

Держава, використовуючи різні інструменти фіскальної та монетарної політики, допомагає малому бізнесу (кредити на пільгових умовах, надання податкових пільг тощо), відіграє важливу роль у структурній перебудові економіки, інвестиційній політиці, зовнішньоекономічній політиці.

Досягнути найбільшого ефекту від державного регулювання економіки можна лише поєднанням адміністративних та економічних методів.