7.1.2. Економічні функції держави

У ринковому господарюванні економічні функції держави визначають передусім основними вадами й обмеженнями ринку.

У науковій літературі наведено різні класифікації економічних функцій держави. Ми зупинимося на класифікації економічних функцій за П. Семюелсоном. Він вирізняє такі три функції держави:

1. Забезпечення ефективності. Передбачає заходи, спрямовані на усунення таких вад (невдач) ринку, як: тенденція до монополізації; побічні наслідки економічної діяльності (зовнішні ефекти, екстерналії); небажання фірм займатися виробництвом товарів колективного вжитку (підтримка національної оборони, охорона правопорядку, спорудження виробничої інфраструктури, підтримка фундаментальної науки тощо).

Найважливіші заходи у цій функції держава вживає до монополістичних тенденцій. Вона приймає антимонопольне законодавство, спрямоване на стримування монопольного тиску на ринок, забезпечення рівності різних форм власності та господарювання, збільшення кількості виробників у галузі. Крім того, держава може регулювати діяльність монополій за допомогою різних заходів, у тому числі: економічних (підвищення оподаткування прибутків монополій; контроль за цінами та обсягами виробництва; вплив на умови входження підприємств у галузь; створення державних комісій для регулювання цін і встановлення стандартів послуг); соціальних (екологічне регулювання діяльності монополій; гарантування безпеки продукції для споживачів).

2. Забезпечення справедливості – недопущення державою надмірної нерівності в доходах та вжиття заходів стосовно зменшення масштабів бідності.

Соціальне регулювання держава здійснює через: податкову систему (прогресивне оподаткування; рівень неоподатковуваних доходів та ін.); державні трансфери (допомога у випадку нещасних випадків у побуті, хвороби, інвалідності, старості, безробіття); прийняття законодавчих актів, які забезпечують регулювання соціальних питань (встановлення мінімальної зарплати, граничних рівнів оплати житлово-комунальних послуг тощо).

3. Стабілізація національної економіки. Передбачає застосування державою фіскальних і монетарних інструментів впливу на економіку (монетарна та фіскальна політика), а також зовнішньоекономічної політики й політики доходів.

Монетарна політика прогнозує регулювання грошового обігу і банківської системи, щоби впливати на рівень процента, умови кредиту та обмінного курсу.

Фіскальна політика має справу з державним бюджетом – податками, урядовими видатками. Знижуючи державні видатки та податки, уряд може впливати на рівні зайнятості й інфляції.

Політика доходів спрямована на боротьбу з інфляцією. Обмежуючи зростання заробітної плати або встановлюючи орієнтири динамік зарплати і цін, уряд може впливати на інфляцію.

Зовнішньоекономічна політика скерована на врівноваження експорту й імпорту, стабільність валютного курсу. З цією метою уряд використовує такі інструменти, як митні та немитні бар’єри, валютні інтервенції.

Макроекономічна політика може доповнюватися структурною, антимонопольною, аграрною, приватизаційною, інституційною тощо.