6.4. Еластичність попиту і пропозиції

Чутливість попиту до зміни ціни називають еластичністю (гнучкістю) попиту за ціною.

Цінова еластичність – це реагування величини попиту на товар на зміну його ціни за інших однакових умов. Показником цінової еластичності є коефіцієнт еластичності (Ed), який визначають відношенням відсотка зміни величини попиту (% D) до відсотка зміни ціни (%Р). Отже:

Ed = % D/%Р.

Якщо величина ціни та попиту змінюється на однаковий відсоток, маємо справу з одиничною еластичністю попиту; Ed=1 (рис. 6.6 а) зміна ціни не впливає на зміну виторгу. Якщо відсоток зміни ціни більший, ніж відсоток зміни величини попиту, то кажуть, що попит нееластичний за ціною; Ed<1 (рис. 6.6 б). Тут ціна зменшилася втричі, а величина попиту зросла лише удвічі. Загальний виторг (PxQ) зменшився на третину – між зміною ціни і зміною виторгу встановилася пряма залежність.

Якщо ж відсоток зміни величини ціни менший, а відсоток зміни величини попиту, то маємо еластичний попит. Ed>1 (рис. 6.6 в).

Найважливішими чинниками, які визначають еластичність попиту за ціною є: кількість та «близькість» товарів – замінників (що більше товарів – замінників, то еластичніший попит); частка видатків на товар у бюджеті споживача; потреба в товарі; час, потрібний для пристосування до зміни в цінах.

Поняття еластичності застосовують і до пропозиції.

Цінова еластичність пропозиції відображає чутливість продавців певного товару до зміни його ціни. Розрізняють еластичну та нееластичну пропозицію за ціною. Пропозицію називають еластичною, якщо несуттєва зміна ціни спричиняє суттєву зміну величини пропозиції. Пропозицію називають нееластичною, якщо суттєва зміна ціни призводить до несуттєвої зміни величини пропозиції.

На цінову еластичність пропозиції особливо впливає фактор часу. Вона повільніше, ніж попит, пристосовується до змін у ринковій ціні, тому пропозиція еластичніша в довгостроковому періоді, ніж у короткостроковому.

Окрім часу, на еластичність пропозиції за ціною впливають ще такі чинники, як вартість розширення виробництва, можливість і затрати на зберігання товарів, а також взаємозамінюваність ресурсів у виробництві.

6.5. Переваги і вади ринку

Ринкова економіка має істотні переваги над іншими способами організації національної економіки. Можливо, найсуттєвішою перевагою ринкової економіки є те, що вона повертає всю господарку обличчям до споживача. Споживач, власник грошей, в підсумку визначає, що виробляють, як і для кого.

Через ринок відбувається перерозподіл обмежених ресурсів між різними галузями економіки, пристосування обсягів і структури виробництва до обсягу та структури суспільних потреб. Ринкова економіка ефективно розв’язує проблему насичення ринку потрібними споживачам товарами і послугами.

Важливою перевагою ринку є й те, що він забезпечує ефективне використання ресурсів. Ринкова система має внутрішньовмонтовані стимули до підвищення ефективності виробництва та науково-технічного прогресу. Перевага ринкового механізму полягає і в тому, що він постійно відтворює та підтримує стимули до праці: тут налагоджена реальна залежність між внеском людини у створення продукту та її грошовою винагородою.

Зауважимо: ринкова економіка – це чинна система. Ринковий механізм виник стихійно, пройшов тривалий і складний шлях розвитку та вдосконалення і довів свою життєздатність. Ринкову економіку вважають здобутком людської цивілізації.

Однак було б неправильно та необ’єктивно не згадати вади, що властиві ринковій системі.

Ринковий механізм найкраще працює за структури ринку, яку називають досконалою конкуренцією. Досконало конкурентний ринок – це ринок з найвищим рівнем конкуренції. За нього існує величезна кількість незалежних виробників, жоден з котрих не може помітно вплинути на ринкову ціну через зміну кількості виробленої продукції. Але парадокс ринкового механізму полягає в тому, що його функціювання стимулює виникнення недосконалих ринкових структур, які дають змогу економічним суб’єктам впливати на ринкові ціни.

По-перше, у своїй гонитві за прибутками фірми намагаються звільнитися від обмежень, що накладає на них конкуренція. Нерідко вони укладають таємні угоди, дрібніші фірми можуть злитися в одну велику фірму.

По-друге, технічний прогрес стимулює концентрацію виробництва.

Ці й інші обставини зумовлюють виникнення недосконалих ринкових структур та монополізацію економіки. За недосконалої конкуренції ефективність ринкової системи як механізму раціонального розподілу ресурсів зменшується. На монополізованих ринках суверенітет виробників і постачальників ресурсів витісняє суверенітет споживачів. Отже, недосконалість ринкових структур – одна з основних слабин ринкового механізму.

Суттєва вада ринку й у тому, що він не розв’язує проблеми зовнішніх (побічних) ефектів (наслідків) виробництва або споживання блага, не відтворює цін на окремі дуже важливі блага.

Зовнішні ефекти – це позитивні або негативні побічні наслідки діяльності (екстерналії), коли виробництво або споживання блага впливає на добробут людей, котрі безпосередньо не беруть участі в ринковому обміні.

Із позитивними зовнішніми ефектами маємо справу тоді, коли побічним наслідком виробництва чи споживання блага є вигоди, за які третім особам не потрібно платити. Це вигоди третьої сторони, так звані вигоди переливу. Скажімо, завдяки вакцинації від інфекційних хвороб за кошти уряду або доброчинних організацій вигоду мають і окремі громадяни, і суспільство загалом.

Класичним прикладом негативних зовнішніх ефектів є ситуація зі забрудненням навколишнього середовища. Головним благом тут є природне довкілля, а зовнішні ефекти постають у формі його забруднення, що відбувається у процесі господарської діяльності. Для людей – це негативні наслідки виробництва – їх називають втратами третьої сторони (витратами переливу). Ринок не виділяє ресурсів на захист довкілля і людей. Ринок перекладає ці витрати на третю сторону, яка не є учасником обміну – на суспільство загалом. У такий спосіб ціновий механізм неспроможний відобразити зовнішні витрати чи вигоди.

Насправді, ринок не може визначати ціни так званих вільних благ – дарів природи (наприклад, повітря), бо вони не мають індивідуального власника, який присвоював би платню за їхнє використання.

Нарешті, окремі економісти і політики вважають, що ринковий механізм не здатний забезпечити повної зайнятості та стабільного рівня цін, а ринковий розподіл доходів несправедливий.

Наголосимо, однак: доцільно розрізняти два моменти – справжні слабини (вади) ринку й обмеження сфери чинності ринку.

Характеризуючи ринок, варто згадати його здатність відшкодовувати витрати на виробництво товару через ціну.

Іншим способом відшкодування коштів є відшкодування через податки.

Ринок здатний забезпечити виробництво лише тих виробів і послуг, які можна передати, індивідуально продати окремим покупцям, тобто благ індивідуального вжитку.

Блага індивідуального вжитку є подільними: їх можуть купувати окремі покупці. Крім того, товари індивідуального вжитку підлягають принципові вилучення: ті, хто готовий і здатний заплатити рівноважну ціну, отримують продукт, а ті, хто не спроможний і не готовий заплатити таку ціну, не є користувачами і позбавлені вигоди від споживання цього блага.

Однак існують також блага громадського вжитку, які неможливо передати і споживати індивідуально. До таких благ належить національна оборона, охорона правопорядку, світло маяків або вуличних ліхтарів, контроль за повенями, боротьба з інфекційними хворобами тощо. Отже, громадські блага неподільні.

Ще важливіше те, що до громадських благ не можна застосувати принципу вилучення. Не існує ефективного способу усунення індивідів від користування вигодами цих благ, якщо вони вже є.

Отже, у сфері виробництва громадських благ чинність ринку обмежена. Тому видатки на виробництво цих благ можуть бути відшкодовані не комерційно – через продаж блага на ринку, а через податки, за рахунок бюджетних коштів.

Виявом обмеженості сфери дії ринку в певному сенсі є і сам факт існування фірм та організацій , тобто структур, у середині яких ринок уже не чинний. Діяльність зайнятих там людей підпорядкована ієрархічним розпорядженням. Проте фірми й організації потрібні, адже вони зменшують трансакційні витрати, а надмірні трансакційні витрати, як відомо, обмежують сферу дії ринку.

До обмеження сфери чинності ринку іноді призводить і переконання про неприбутковість або малу рентабельність окремих галузей, тому, вважають, їх треба розвивати не на комерційних засадах, а переводити на бюджетне фінансування. Часто це стосується так званих стратегічних галузей (телекомунікацій, енергетики, водогонів, залізничного транспорту). Хоча практика багатьох країн підтверджує, що й ці галузі можуть нормально функціонувати на комерційних засадах.