3.1.3. Види товарного виробництва

Товарне виробництво сумісне з будь-якою формою власності. Поєднуючись із певною формою власності, воно творить той або інший соціально-економічний уклад: просте товарне виробництво; підприємницьке товарне виробництво; державне товарне виробництво та ін.

Просте товарне виробництво ґрунтується на одноосібній приватній власності безпосереднього виробника та його особистій праці.

Підприємницьке товарне виробництво передбачає різні форми приватної власності й наймання працівників. У всіх розвинутих країнах більшість продукції створюють саме в цьому економічному укладі, який часто називають капіталістичним.

Державне товарне виробництво ґрунтується на державній власності та найманні працівників. Цей різновид товарної форми виробництва в Україні панував увесь більшовицький період її історії.

3.2. Товар і його властивості

3.2.1. Споживна вартість. Корисність. Економічні й позаекономічні блага

Продукти виробничої діяльності, які продають і купують, називають товарами, незалежно від того, набувають ці продукти вигляду речі чи послуги. Товар має дві властивості – споживну вартість і мінову вартість, або ціну.

Здатність товару задовольняти певну потребу людини називають споживною вартістю. Різні товари задовольняють різні потреби людини. Одні споживні вартості безпосередньо задовольняють особисті потреби людей (продовольство, одяг, взуття, житло, побутова техніка чи власний автомобіль). Інші блага, які є частиною виробничих ресурсів (устаткування, виробничі будівлі, матеріали тощо), задовольняють потреби людей опосередковано, через участь у створенні різних продуктів, потрібних людям.

Споживну вартість мають також блага, не створені людиною, як-от повітря, джерельна вода, плоди дикоростучих дерев і под. Це – позаекономічні, або дарові, блага.

Отже, блага існують економічні й позаекономічні. Основа цього поділу – рівень доступності до блага. Економічні блага, безумовно створила людина, результат господарської діяльності; вони рідкісні, обмежені. Неекономічні (позаекономічні) блага – це дари природи. Вони існують у необмеженій кількості. Товарами є економічні блага.

Виробник віддасть свій товар в обмін на інший або за гроші лише в тому випадку, коли він упевнений, що обмін еквівалентний. Отже, всякий обмін передбачає певну мінову вартість, тобто співвідношення, в якому один товар обмінюють на інший.

3.2.2. Підходи до визначення мінової вартості: з позиції виробництва; з позиції споживача

В економічній науці тривалий час полемізують, що є основою мінової вартості, що визначає цінність економічних благ. Вирізняють два головні підходи: на думку одних економістів вважають цінність товару зумовлена потребою в ньому, інших – затраченою працею.

Теоретична суперечка двох концепцій щодо такої фундаментальної проблеми економічної науки як субстанція вартості (цінності) привела, (це часто трапляється), до компромісу. Цього компромісу дійшли такі видатні економісти, як англієць А. Маршалл та українець М. Туган-Барановський, котрі намагалися синтезувати обидва підходи до пояснення ціни.

3.3. Гроші та ціни

3.3.1. Суть грошей та їхні функції

Найважливішими компонентами товарної форми виробництва є гроші та ціни. Історія грошей налічує тисячоліття. Учені неоднаково пояснюють процес їхнього виникнення. Безперечно виникнення грошей пов’язане з розвитком виробництва й обміну. Гроші у своєму розвитку пройшли певні етапи.

На світанку цивілізації один продукт безпосередньо обмінювали на інший. Тоді ще не існувало грошей. Кількість продуктів, що регулярно надходила в обмін, була невеликою. Це – продукти скотарства, землеробства чи ремесла. Прямий обмін продукту на продукт відбувався лише за збігу бажань учасників угоди, інакше він ставав неможливим.

Таке ускладнення в обміні вирішували стихійно і без втручання зовнішньої сили: з розвитком обміну в різних місцях з поміж товарів вирізнявся один товар, що мав найбільшу здатність до обміну, або, як ми б сказали сьогодні, – ліквідність. Цей посередник в обміні товарів називають загальним еквівалентом. Тобто: загальний еквівалент – товар, що має властивість бути обміненим на інший товар. Цю роль відіграє той товар, на який існує найбільший попит, або ж якого є вдосталь.

Поява загального еквівалента означає виникнення грошей, точніше товарних грошей, які мають внутрішню вартість (цінність).

В історії різних народів грошима були різні товари: в одних країнах – худоба, в інших – сіль, хутро, тютюн, мідь, залізо, срібло, золото тощо.

Згодом роль грошей закріпилася за благородними металами – золотом і сріблом. З поміж усіх товарів благородні метали за природними властивостями найбільше придатні до виконання функції грошей – вони подільні, добре зберігаються, однорідні, зручні до використання, портативні, порівняно рідкісні метали.

Однак застосування товарних грошей, зокрема благородних металів, також зумовило чимало проблем. Передусім золота не вистачало впродовж усієї історії торгівлі. До того ж, така форма грошей була дуже видатковою, їх важко було перевозити, оплата дорогих речей потребувала все більше грошей. Тому виникли паперові гроші Держава визначає їх як гроші за допомогою закону.

З випуском паперових грошей виникла серйозна проблема захисту їх від підроблення.

Подальша еволюція грошей пов’язана з розвитком кредитних відносин, які виникають, коли покупець не може відразу оплатити ціни товару.

У ХХ ст. настала епоха банківських грошей: вони починають існувати у вигляді записів на рахунках у банках. У сучасних умовах простежується швидка еволюція всіх функціональних форм грошей – з’явилися кредитні картки, чеки для туристів, електронні гроші та ін. В усіх країнах в обігу перебувають лише паперові гроші й монети з неблагородних металів. Відбулася повна демонетизація золота, яке перестало виконувати функції грошей. Отже, суть сучасних грошей зводиться до ролі посередника в обміні (усе, що виконує функції грошей, є грошима).

Найповніше суть грошей виявляється через їхні функції. Гроші виконують три функції: 1) міри вартості; 2) засобу обміну; 3) засобу накопичення багатства.

Суть функції міри вартості полягає в тому, що за допомогою грошей визначають ціни всіх інших товарів.

У функції засобу обміну гроші є посередником між продавцем та покупцем, їх використовують для оплати товарів і послуг.

Функція накопичення грошей означає створення багатства.

У кожній країні рух грошей між фірмами, домогосподарствами та державою називають грошовим обігом. Грошовий обіг обслуговує реалізацію товарів і нетоварні платежі в економіці. Держава регулює грошовий обіг та формує національну грошову систему. Стабільність грошового обігу є важливою умовою успішного розвитку національної економіки.

Грошову масу можна виміряти за формулою американського економіста І. Фішера:

M*V=P*Q,

де M – кількість грошей в обігу; V – швидкість обігу грошей; P – рівень цін на товари і послуги; Q – кількість товарів і послуг, запропонованих ринку.

Ліва частина рівняння (МV) виражає суму грошей, використану для ділових операцій, права частина (PQ) – вартість проданих товарів. З цього рівняння – маса грошей в обігу: М = PQ / V.

В обігу може перебувати будь-яка кількість паперових грошей. Однак збільшення їхньої кількості без відповідного зростання товарів і послуг знецінює їх, тобто спричиняє інфляцію.

Отже, інфляція – це зростання цін за певний період, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. (Докладніше проблему інфляції розглянуто в курсі «Макроекономіка»)