§ 6. Причини правопорушень

Причини правопорушень – соціальні явища, що призводять до вчинення правопорушень на масовому, груповому та індивідуальному рівнях. Правопорушення як масові соціальні відхилення виникають в умовах державно-організованого соціуму. Пізнання їх причин не обмежується виявом психологічних особливостей правопорушника і розглядається на усіх рівнях теоретичного аналізу.

На філософському рівні формується загальна концепція причин і умов поведінкових аномалій; вони розуміються їх як конфлікт, колізію між метою суспільно схваленої правової норми, і вчинком, за яким стоять особливі інтереси, мотиви, емоції особи та ін. Соціологічний підхід враховує спосіб життя різних груп населення (професійних, етнічних, релігійних, вікових та ін.), деформації якого негативно впливають на поведінку: стають джерелом конфлікту, викликають відхилення від традицій, суспільних моральних цінностей, що сприяє вчиненню правопорушень. Психологічний підхід враховує важливі для формування правових установок особистості її психофізичні та біологічні особливості, внутрішній світ з притаманним їй психічним складом. На кримінологічному рівні досліджуються певні категорії правопорушень, форми злочинності та засоби їх витіснення, методи боротьби з сучасними видами організованої злочинності, тероризмом, наркоторгівлею.

Причини правопорушень діляться на:

1) за рівнем прояву — це причини, що проявляються на індивідуальному, колективному та суспільному рівнях: а) на індивідуальному рівні визначаються причини правопорушення конкретної людини (неузгодженість поведінки з вимогами правових норм, що викликана деформацією особистості, її антисоціальною установкою, конформністю, специфікою впливу оточуючих); б) на рівні соціальних груп – групові прояви деформації правосвідомості під впливом соціального середовища; в) на загальносуспільному рівні несприятливі зміни в соціальній, економічній, культурно-моральній, політичній системах суспільства(бідність; економічна криза, корупція).

2) за змістом основних суспільних сфер :

а) економічні причини – економіка, яка не є надійним базисом добробуту особистості, зайнятості населення; високий рівень безробіття; фінансова криза.

б) соціальні – послаблення чи невиконання державою соціальної функції, незбалансованість соціальної політики, що викликає соціальну напругу: нерегулярна оплата праці, низький рівень соціального забезпечення та страхування, поява груп без чіткого правового статусу (біженці, мігранти, переміщені особи);

в) юридичні – суперечності в законодавстві, що принижує його авторитет, повагу до законів, стають підставою для існування правового нігілізму; неефективна робота правоохоронних органів (нерозкриття злочинів, корумпованість та ін.), що деформує правосвідомість і сумніви, невпевненість людей в цінності правомірної поведінки;

г) морально-психологічні – суперечності сприйняття стандартів суспільної моралі; сприйняття демократії як анархії (вседозволеності поведінки на фоні неповажливого ставлення до вимог законів та інститутів влади), відсутність належної системи морального та правового виховання; моральна аномія – розкладання етичних норм, що викликає втрату довіри особи до громадських цінностей, деградацію і дезорієнтацію, установку на порушення правових норм.

е) культурологічні – неконтрольоване поширення негативної інформації у соціальних мережах (насилля, приниження честі та гідності), антисоціальне використання інформаційно-комунікаційних технологій та відсутність правового механізму, який би поєднав вільну діяльність ЗМІ з гарантуванням безпеки в інформаційній сфері з мотивів моральних і правових та юридичною відповідальністю користувачів.

3) за ставленням до свідомості особи:

а) суб’єктивні (настрої, установки, почуття, емоції, як складові індивідуальної свідомості людини, що безпосередньо визначають характер протиправної поведінки) та б) об’єктивні (наприклад, недосконала робота правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування);

Теорії злочинності класифікуються за пріоритетністю її причин: 1) соціологічні теорії бачать їх саме в умовах суспільного життя, акцентують увагу на чинниках інформаційного суспільства – індустріалізації, урбанізації, свободі міграції, які порушують традиційні норми (сімейні, релігійні, моральні та ін.), що призводить до руйнації цілісності суспільства (відчуження, загальна байдужість, агресивність, емоційна нестабільність). Наприклад. теорія диференціальної асоціації причинами злочинності визнає контакти у невеликих соціальних групах, де панують антисоціальні цінності. За теорією соціальної аномії головна причина злочинності – різнорівневість соціального життя в умовах соціального розшарування. За теорією багатофакторності – фізичні, кліматичні, територіальні, психічні, антропологічні, соціальні чинники, що разом впливають на рівень злочинності. Класова теорія наполягає на класовому поділі суспільства, внаслідок якого виникає майнова нерівність, а тому – і злочинність.

2) Біологічні теорії, які пов’язують причини злочинності з природою самої людини. Основоположник біологічної концепції злочинності – італійський судовий психіатр і криміналіст Ч. Ломброзо виділяв особливий тип людини, схильної до скоєння злочинів в силу біологічних ознак. Варіанти ломброзіанства – різні біосоціальні теорії злочинності (кожна людина має низку вроджених інстинктів – статевих, інстинкт присвоєння та ін.). Порушення будь-якого інстинкту призводить до змін, що тягне за собою криміногенні хвороби, в тому числі психічні, неврози, що впливає па поведінку, роблячи її кримінальною.

До біосоціальних теорій причин злочинності зокрема відносять: теорію небезпечного стану (людині внутрішньо притаманна схильність до вчинення злочинів); теорію З. Фрейда (комплекс біологічної приреченості дитини з народження постійно боротися з антисоціальними інстинктами, установками, які генетично успадковані); спадкову теорію (генетична схильність до порушень правил).