Реалізація права розділ 21. Правові відносини

(Дашковська О.Р.)

1. Поняття і види правових відносин

2. Суб’єкти правових відносин та їх види.

3. Правосуб’єктність і правовий статус суб’єктів правовідносин.

4. Об’єкти правових відносин, їх види.

5. Суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин.

6. Юридичні факти та їх види.

§ 1. Поняття і види правових відносин

Суб’єкти права мають можливість реалізовувати свої права та обов’язки у відносинах з іншими особами, так і поза ними. Це дає підстави виділити два шляхи реалізації норм права:

1) використання суб’єктом його прав і виконання ним обов’язків, коли він не вступає у відносини з іншими особами. Наприклад, власник може користуватись своїм майном, а всі інші суб’єкти повинні утримуватись від втручання у сферу його майнових прав. Поза відносинами з іншими особами реалізуються норми права, які встановлюють заборони (наприклад, заборона вбивати, ґвалтувати та ін.).

2) реалізація правових норм, що пов’язана з необхідністю для суб’єкта вступати у правовідносини з іншими особами.

Правовідносини – це суспільні відносини, врегульовані правом, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Характерними ознаками правовідносин є те, що:

1) це суспільні відносини, які виникають між людьми та їх об’єднаннями (наприклад відносини з приводу купівлі-продажу майна, відносини у зв’язку із зверненням до суду);

2) це відносини, які виникають, змінюються та припиняються на основі норм та принципів права. Норми права зазвичай закріплюють модель таких відносин, визначаючи їх об’єкти, суб’єктів, права та обов’язки останніх, а також юридичні факти, необхідні для виникнення, зміни та припинення цих відносин. Водночас модель певних відносин (насамперед, деяких цивільних та сімейних) безпосередньо нормами не встановлюється; їх правове упорядкування здійснюється за допомогою інститутів аналогії закону і аналогії права, а також за власним рішенням (домовленістю) суб’єктів, яке не суперечить принципам права і нормам, обов'язковість яких випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами;

3) суб’єкти правовідносин зв’язані між собою суб’єктивними правами і юридичними обов’язками. Вони виступають як уповноважені і зобов’язані особи; права та інтереси уповноважених осіб можуть бути реалізовані через виконання обов’язків зобов’язаних осіб. Наприклад, право кредитора як уповноваженої на одержання боргу особи реалізується завдяки діям боржника як – особи, зобов’язаної повернути борг;

4) правовідносини представляють собою індивідуалізований та конкретизований зв'язок. Індивідуалізація означає зв'язок між конкретними, інформованими щодо одне одного суб’єктами. У свою чергу конкретизація полягає у визначеності об’єкту певного правовідношення, а також змісту та обсягу прав і обов'язків його суб’єктів. Так, якщо норма цивільного права, що регулює суспільні відносини купівлі-продажу, передбачає зокрема, обов’язок покупця оплатити майно, що продається, і обов’язок продавця передати майно покупцю, то правовідношення з купівлі-продажу виникає між певним покупцем і певним продавцем стосовно визначеної речі (наприклад, конкретної моделі телевізора) і передбачає наявність конкретних індивідуальних прав та обов’язків (наприклад, обов’язок покупця сплатити 3500 грн. за телевізор до 20 січня 2013 р. та його право вимагати доставки телевізора за місцем свого постійного проживання протягом трьох днів з моменту оплати).

Склад правовідношення – це юридична конструкція, яка включає сукупність елементів, необхідних для його виникнення: об’єкт, суб’єкти, юридичний зміст (права та обов’язки суб’єктів), юридичний факт.

Об’єкт правовідношення – це матеріальне або нематеріальне благо, заради якого суб’єкти вступають у правовідношення.

Суб’єкти правовідношення – це його учасники, які є носіями суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Юридичний зміст правовідношення – це суб’єктивні права та юридичні обов’язки його суб’єктів.

Юридичний факт – життєва обставина, з наявністю або відсутністю яких пов’язується виникнення, зміна та припинення правовідношення.

Правовідносини можуть бути класифіковані за різними критеріями.

За предметом правового регулювання вони поділяються на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансові та ін. Наприклад, відносини, пов’язані з прийомом на роботу, звільненням з роботи працівника власником або уповноваженим ним органом, є трудовими; відносини, пов’язані з наданням банком кредиту фермеру, – цивільними; відносини з приводу виконання Державного бюджету – фінансовими.

За функціональним призначенням виокремлюють регулятивні та охоронні правовідносини. Регулятивні правовідносини виникають на основі регулятивних норм права (наприклад, регулятивними є правовідносини з перевезення вантажу, користування комунальними послугами). Охоронні правовідносини виникають на основі охоронних норм права у випадку порушення регулятивних норм (наприклад, відносини щодо накладання штрафу на водія у зв’язку з порушенням ним правил дорожнього руху).

Розрізняють також матеріальні та процесуальні правовідносини. Матеріальні правовідносини виникають на основі норм матеріального права (наприклад, відносини з приводу отримання вищої освіти, передачі у власність майна). У свою чергу процесуальні правовідносини виникають на основі норм процесуального права (наприклад, відносини з приводу розгляду в суді цивільних справ, з приводу проходження зовнішнього незалежного оцінювання).

За тривалістю дії виділяють постійні, тимчасові та одномоментні правовідносини. Постійні правовідносини — це правовідносини, дія яких в момент їх виникнення не обмежена часом (наприклад, шлюбні відносини, постійні трудові відносини). Тимчасові правовідносини тривають певний визначений час (наприклад, відносини з приводу виконання підрядних робіт, перевезення вантажу, строкові трудові відносини). Одномоментні правовідносини виникають та припиняються внаслідок реалізації прав і обов’язків в дуже стислі терміни, в один момент (наприклад, роздрібна купівля-продаж).