§ 3. Право і звичай, їх співвідношення

Звичай – соціальна норма, яка складається внаслідок тривалого і одноманітного його застосування в певних життєвих ситуаціях.

Слід насамперед відмежувати звичаї, що збереглися як пережиток минулого і не відповідають сучасному розумінню гідності і свободи особи (кровна помста, примушування до вступу в шлюб, одруження з малолітніми та ін.). Певні з них прямо забороняються і витісняються за допомогою юридичних норм з суспільної практики. Крім того існують звичаї, вироблені у процесі спільної діяльності людей, і корисні для суспільства (в галузі земле- і водокористування, торгівлі, мореплавства, шлюбних, політичних та інших відносин).

Нормам права і звичаям притаманні спільні ознаки, які характерні для всіх соціальних норм (загальний характер, спрямованість на забезпечення стабільності та порядку і т.і.).

Водночас ці норми розрізняють за такими критеріями:

За походженням: звичаї формуються поступово внаслідок відтворення варіантів поведінки в подібних життєвих ситуаціях; норми права складаються внаслідок взаємодії суб’єктів суспільних відносин і подальшого закріплення останніх у джерелах права.

За формою вираження: звичаї втілюються в поведінці; правові норми закріплені в нормативних актах (законах, указах, постановах) та інших юридичних джерелах.

За часом набуття чинності: звичаї складаються поступово й так само відмирають; правові норми набувають чинності у встановлені строки і так само припиняють дію.

За способом забезпечення: звичай реалізуються завдяки звичці, сформованим стереотипам поведінки; дія правових норм підтримується засобами примусового характеру з боку держави.

Взаємодія права і звичаю тягне за собою виникнення правового звичаю, як джерела (форми) права, ознаки якого викладені в розділі підручника про джерела права.

Крім звичаю на поведінку людей значний вплив здійснюють традиції, обряди та ритуали. На відміну від звичаю традиції є більш широким поняттям, в якому виявляються ідеї, цінності і норми поведінки певного суспільства, що ґрунтуються на досвіді попередніх поколінь (наприклад, клятва лікаря, яка відома як клятва Гіппократа). Обряди і ритуали покликані регулювати побутові, сімейні, релігійні та інші відносини, представляють собою формалізовану, строго регламентовану послідовність дій людей або їх груп (шлюбні обряди, хрещення, посвячення у студенти тощо).

§ 4. Право і релігійні норми

Важливе значення у суспільстві мають релігійні норми, що поєднують в собі риси моральних і корпоративних норм. Релігія (від лат. Religio - набожність, святиня, предмет культу), світогляд та світовідчуття, а також відповідна поведінка і специфічні дії (культ), засновані на вірі в існування Бога (богів), надприроднє.

У світі існує багато релігій, більшості з яких притаманні власні норми. Вони регулюють ставлення віруючих до Бога, стосунки віруючих між собою та до представників інших релігій, порядок функціонування релігійних організацій. Найбільш відомі релігії: християнство, іслам, іудаїзм, індуїзм, буддизм здійснили вагомий вплив як на духовну, моральну сфери життя суспільства, так і на розвиток правових систем.

У священних книгах (Біблії, Талмуді, Корані ) певні релігійні положення формулюються як норми – не вбий, не вкради, поважай своїх батьків, не кривосвідчи, тощо. На початкових етапах розвитку людства норми права не відокремлювались від релігійних – релігійні норми являли собою у той же час і правові. В подальшому, у процесі розвитку суспільства правові норми почали відокремлювати від «суто релігійних».

Розмежування між нормами права і релігійними нормами можливо здійснити за такими ознаками.

По-перше, релігійні норми базуються на божественному авторитеті, а правові – на їх легітимності та захищеності державою.

По-друге, релігійні норми виникають в процесі розвитку суспільства протягом тривалого часу, підтримуються релігійними організаціями, фіксуються в уснійй або письмової формі, тоді як норми права встановлюються за спеціальною процедурою і набувають формального виразу в нормативних актах та інших джерелах права.

По-третє, релігійні норми адресовані віруючим, а правові – усім членам суспільства і мають ознаку загальнообов’язковості.

По четвертих, релігійні норми орієнтовані на свідомість віруючого, яка визначає його поведінку, а правові норми висувають вимоги щодо зовнішньої поведінки, хоча і внутрішній стан може братися до уваги.

По-п’яте, виконання релігійних норм забезпечується заходами ркоігійно-морального впливу – їх порушник розглядається як «грішник» перед Богом, а також певними санкціями від імені релігійних організацій (епитім’я, відлучення від церкви), тоді як правові норми забезпечуються застосуванням юридичних санкцій ( штраф, позбавлення волі, арешт, догана, тощо).

Розвязання конфліктів між релігійними та правовими нормами залежать від особливостей правової системи.

Правова система може визначати пріоритет релігійних норм, їх загальнообов’язковість, при цьому правові норми повинні ґрунтуватись на релігійних і не можуть їм суперечити (наприклад, Іран, Афганістан);

– Правова система може визначати пріоритет правових норм перед релігійними; у цьому випадку останні мають або додатковий (субсидіарний) характер при регулюванні суспільних відносин (наприклад,Туреччина, Таїланд), або існують лише для віруючих (наприклад, Індія, Україна, Росія).;