§ 2. Способи тлумачення правових актів

Спосіб тлумачення – це сукупність прийомів та засобів аналізу правових актів з метою встановлення змісту викладених в них норм права чи індивідуальних приписів.

В юридичній науці та практиці найбільш повно розроблені способи тлумачення нормативно-правових актів. Німецький вчений К. Савіньї ще у 1840 р. у своїй праці «Курс сучасного римського права» узагальнив класичні способи тлумачення нормативно-правових актів, які широко використовуються у країнах континентальної Європи, та вказав на такі способи, як граматичний, логічний, системний та історичний. Названі способи тлумачення близькі до тих, якими оперує сучасна юриспруденція, а саме:

Граматичний (мовний) спосіб тлумачення — це початковий спосіб тлумачення, який базується на даних філологічних дисциплін: граматики, лексики, семантики, синтаксису, морфології, етимології та ін. Він становить собою сукупність прийомів аналізу мовної форми виразу норм права, яку відображено в тексті нормативно-правового акта. Прийоми дослідження граматичного способу спрямовані на з’ясування значення окремих слів, термінів, які виражають зміст правової норми, залежно від розміщення у тексті єднальних і розділових сполучників («і», «або»), розділових знаків, прийменників, вживання доконаних і недоконаних форм дієслів і дієприкметників (напр., «вчинює» або ««вчинив») тощо. До основних правил мовного тлумачення належать:

- термінам, що використовуються в тексті, надається їх загальновживане значення, за виключенням спеціально-юридичних або інших термінів, яким надано законодавчі дефініції («злочин», «правочин», «сім’я» та ін.);

- якщо в законі однакові терміни використовуються неодноразово (наприклад, «батьки», «діти» в сімейному законодавстві), їх не можна тлумачити в різному значенні, за винятком випадків, коли це визначено в самому законі;

- різним термінам безпідставно не може надаватися одне й те ж саме значення (наприклад, поняттям «громадянин» та «фізична особа»);

- значення терміна (словосполучення), що визначено в межах певної галузі законодавства, не може автоматично поширюватися на інші галузі.

Логічний спосіб тлумачення норм права полягає в аналізі логічної структури та внутрішніх зв’язків між нормами права або їх структурними елементами, відтворенні логічної норми права тощо. Цей спосіб ґрунтується на використанні законів і правил (прийомів) формальної логіки, серед яких: а) логічне перетворення; б) виведення норм з норм (їх логічний розвиток); в) логічний аналіз понять; г) висновки за аналогією; д) висновки від протилежного; е) доведення до абсурду; є) висновок за ступенем та ін. Останній складається з двох правил: 1) хто має право або зобов’язаний до більшого, той має право або зобов’язаний до меншого; 2) кому заборонено менше, тому заборонено і більше. Цей прийом дозволяє зокрема обґрунтувати висновок, що законодавчий орган, який наділений повноваженнями приймати закони, володіє і повноваженнями щодо їх тлумачення.

Спеціально-юридичний спосіб тлумачення передбачає аналіз «догми» права, осягнення змісту саме юридичної матерії. Він вимагає використання техніко-юридичних прийомів та засобів (юридичних конструкцій, фікцій, презумпцій тощо), спеціально-юридичних термінів чи словосполучень, а також правил та прийомів юридичної техніки для з’ясування змісту норм права.

Системний спосіб тлумачення враховує місце правової норми серед інших норм, які викладені в певному нормативно-правовому акті, інституті чи галузі законодавства. Можливість його застосування прямо обумовлена однією з ключових властивостей самого права – його системністю. До системних зв’язків між нормами права, які підлягають з’ясуванню в процесі тлумачення, зокрема належать:

а) зв’язки між нормою, що підлягає тлумаченню, та нормами, що розкривають зміст терміна, який у ній вживається (норми-дефініції);

б) зв’язок норми, що тлумачиться, з оперативними нормами, які можуть скасовувати чинні нормативні приписи, поширювати їх дію на нове коло відносин, суб’єктний склад чи територію;

в) зв’язки норм, що підлягають тлумаченню, з відсильними, банкетними та іншими нормативними приписами. Застосування законодавцем відсильного чи банкетного способу викладення норм права вимагає звернення до інших статей цього акта або до іншого нормативно-правового акта для повного відтворення всіх елементів правила поведінки, що складає відповідну норму права;

г) зв’язок між загальними і спеціальними нормами, сутність якого полягає в тому, що правила поведінки, визначені у загальних нормах, часто потребують врахування особливостей певних ситуацій або винятків, викладених в спеціальних нормах. У свою чергу, спеціальні норми можуть бути розтлумачені лише в світлі загальних принципів, цінностей та положень, що становлять зміст загальних норм права. Зокрема, в процесі тлумачення необхідно брати до уваги зв’язки між загальною та особливою частинами кодексів чи інших нормативно-правових актів тощо.

Історико-політичний спосіб тлумачення допомагає встановити зміст норми права, враховуючи історичні умови та обставини, соціально-економічні, політичні та інші чинники, пов’язані з виникненням, юридичним закріпленням норм та застосуванням норм, що підлягають тлумаченню. До уваги беруться не тільки самі тексти нормативно-правових актів, а й архівні документи, стенограми обговорення їх проектів, пов’язані з ними матеріали ЗМІ, положення програм політичних партій та ін., що дозволяє встановити, які саме відносини і у який спосіб мав намір врегулювати нормотворчий суб’єкт. Різновидом історико-політичного способу тлумачення можна вважати конкретно-соціологічне тлумачення, яке полягає в установленні змісту норм права з урахуванням реальних умов суспільного життя, в яких вони функціонують.

Телеологічне (цільове) тлумачення вимагає розкриття цілей правових норм та права в цілому. Об’єктом аналізу виступають цілі, на досягнення яких спрямовані відповідні нормативні приписи, очікувані результати при їх реалізації. Їх з’ясуванню сприяє аналіз преамбул конституцій та законів, а також початкових статей кодексів, що містять законодавчо визначені цілі відповідних інститутів та галузей законодавства.

Свої особливості має тлумачення міжнародно-правових договорів. Загальні правила та додаткові засоби такого тлумачення визначені Розділом 3 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (1969 р.), де вказано, що міжнародно-правовий договір повинен тлумачитись добросовісно відповідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їх контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору.

На окрему увагу заслуговують способи тлумачення індивідуальних правових актів. Окремі правила та прийоми їх граматичного, системного, цільового, історико-політичного тлумачення визначено на законодавчому рівні (наприклад, у ст. ст. 213, 637, 1256 Цивільного кодексу України).