1. Визначення помилок і шахрайства

Шахрайство – це навмисно неправильне відображення і подання даних обліку і звітності посадовими особами і керівництвом підприємства. Воно полягає в маніпуляціях обліковими записами і фальсифікації первинних документів, реєстрів обліку та звітності, навмисних змінах записів в обліку, які перекручують суть фінансових і господарських операцій з метою порушення законодавства або прийнятої на підприємстві облікової політики, у навмисно неправильній оцінці активів і методів їх списання, навмисному пропуску або приховуванні результатних записів чи документів, навмисному невисвітленні змісту відображених операцій, незаконному отриманні в особисту власність грошово-матеріальних цінностей, невідповідному відображенні записів в обліку.

Аудитор розглядає випадки шахрайства, що належать до 2 типів навмисних викривлень:

• викривлення, які є результатом неправдивої фінансової звітності;

• викривлення, які є результатом незаконного привласнення активів.

Помилка – це ненавмисне порушення у відображенні фінансової інформації, яка виникає у результаті арифметичних, граматичних або інших помилок у записах облікових даних; ненавмисного пропуску або неправильного уявлення про окремі факти; помилок лічильних пристроїв; різних відхилень від правил контролю за діяльністю службових осіб.

Однак, не всі випадки шахрайства і помилок можуть бути виявлені аудитором. Тому аудитор несе відповідальність за правильність і відповідність використаних під час аудиту процедур перевірки та за аудиторський висновок.

Аудитор матеріально відповідає (в межах умов підписаного договору) за порушення, пов’язані з невідповідним виконанням ним своїх обов’язків, які завдали матеріальних збитків клієнтові.

2. Оцінювання помилок і шахрайства

Помилки, шахрайство, зловживання виявляють у процесі виконання аудиторських процедур. Процедури контролю можна розділити на кілька категорій:

1. процедури контролю повноти даних;

1. процедури контролю точності;

2. процедури контролю за дотриманням законності господарських операцій (процедури на дозволеність);

3. процедури контролю за збереженням активів.

Рівень суттєвості – це найбільше значення помилки бухгалтерської звітності, починаючи з якої її кваліфікований користувач з великим ступенем імовірності робить неправильні висновки та приймає неправильні економічні рішення. Іншими словами, помилки у фінансовій звітності повинні визнаватися суттєвими, якщо в результаті цього користувачі даної звітності можуть бути дезорієнтовані в прийнятті своїх рішень або понести збитки.

Є 3 основних рівні суттєвості помилок:

1 – суми помилок малі, а зміст незначний, тому вони не можуть суттєво вплинути на рішення користувача інформації. Такі помилки в звітності вважаються несуттєвими. У цьому разі надається позитивний аудиторський висновок;

2 – суттєві помилки, що впливають на прийняття рішень користувачем, хоча внаслідок цього зовнішня фінансова звітність у цілому об’єктивно відображає реальну дійсність. У такому випадку аудиторський висновок буде містити застереження з вказівкою на кількісні та якісні характеристики даних помилок, тобто матиме характер умовно-позитивного;

3 – помилки негативно впливають на достовірність і об’єктивність звітної інформації і користувачі такої інформації можуть прийняти неправильне рішення. У цьому випадку, в аудиторському висновку наводиться аргументована негативна думка про стан обліку і фінансової звітності підприємства або відмова у наданні висновку.