8.3 Еволюція капіталістичної власності

Після розгляду всіх класів власності, природно, напрошується питання: на якому типі присвоєння базується сучасне капіталістичне суспільство? Новокласики висунули як аксіому (істину, що не потребує доведення) наступне положення. При капіталізмі матеріальні ресурси (засоби виробництва) становлять власність приватних осіб, а не держави.

Чи вірно це твердження зараз, наприкінці XX ст? Давайте звернемося до історичних фактів, маючи при цьому на увазі макроекономіку (національне господарство). Як відомо, в XV-XIX ст. у Західній Європі виник і утвердився новий порівняно з феодалізмом соціально-економічний лад - капіталізм на його початковій стадії. Цю стадію назвали “класичний капіталізм”, оскільки в ній найбільш повно втілилися принципи приватновласницького підприємництва. Тут головною економічною фігурою став одноосібний власник невеликого підприємства, на якому він був господарем і, як правило, особисто керував виробництвом. Така господарська діяльність була теоретично висвітлена в працях економістів тієї доби - А. Сміта, Д. Рікардо і в економічному вченні про капіталізм К. Маркса. Цілком закономірне питання: яка ж історична доля класичного капіталізму? Вона досить суперечлива.

На початковій стадії капіталізм всіляко сприяв до великого історичного переходу людства до індустріального виробництва. Але цим він відкрив дорогу величезним якісним і кількісним змінам у техніці та організації виробництва на підприємствах. Наслідком такого процесу став еволюційний (лат. evolutio - розгортання) шлях послідовного розвитку відносин власності. Тобто стало проходити поступове і ненасильницький перетворення одних форм привласнення в інші.

Справа в тому, що науково-технічний прогрес у машинній індустрії (зокрема, перехід на початку XX ст. від “століття пара” до “століття електрики”) породив нову тенденцію в розвитку організаційно-економічних відносин. А саме: бурхливо зросли масштаби кооперації праці та виробництва, породивши тим самим тенденцію до посилення реального усуспільнення виробництва. Ця тенденція набула форм швидкої концентрації виробництва (збільшення розмірів підприємств) і його централізації (об'єднання кількох підприємств в одне). Примітно, наприклад, що в Німеччині великі підприємства з числом робітників понад 50 осіб у 1907 р. становили 1% до загального числа фірм, але вони зосереджували 39% всіх робітників і 3/4 потужності парових та електричних двигунів, що застосовувалися в промисловості. В результаті макроекономіка прийняла цілком новий вигляд. На тлі безлічі дрібних підприємств стали помітно виділятися господарські гіганти, які стрімко набирали силу і намагалися зайняти панівне положення у виробництві і реалізації продукції у всіх галузях національної економіки. Тому на зміну початковій стадії капіталізму прийшла стадія господства финансового капіталу, в якому нерозривно злилися великий великий промисловий і банківський капітал. Скинувши застарілу форму одноосібної власності, великий капітал швидко опанував абсолютно новим - другим типом власності. Американський економіст, професор Джон Гелбрейт досліджував тенденції укрупнення промислового виробництва, які призвели до утворення гігантських корпорацій (акціонерних товариств). У 1967 р. він відзначив такі факти: “Сімдесят років тому діяльність корпорацій обмежувалася такими галузями, в яких виробництво повинне вестися у великих масштабах (залізничний і водний транспорт, виробництво сталі, видобуток і переробка нафти, деякі галузі гірничодобувної промисловості). Тепер корпорації охоплюють бакалійну торгівлю, борошномельне справа, видання газет і розважальні підприємства - словом, всі види діяльності, які колись були долею індивідуального власника або невеликої фірми”

Отже, у першій половині XX ст. стала панувати не індивідуальна капіталістична власність, а її загальна часткова форма - акціонерний капітал фінансовий. На цій другій фазі еволюції буржуазної економіки різко збільшені розміри присвоєння дозволили широко застосовувати новітню техніку у виробництві і налагодити масовий випуск всіх життєво необхідних благ для суспільства. Досягнута ступінь господарського розвитку стала проміжною для подальшого усуспільнення як засобів виробництва, так і частини предметів споживання.