1.2 Методи та методика педагогічних досліджень.(10 тестів).

№ 1

Педагогічне дослідження – це:

1. пошук шляхів удосконалення педагогічного процесу;

2. педагогічні явища, факти, з яких складається педагогічний процес;

3. способи, з допомогою яких вивчаються різноманітні сторони виховання, освіти і навчання;

4. інноваційне розв’язання неординарних педагогічних завдань.

№ 2

Об’єкт педагогічного дослідження – це:

1. Пошук шляхів удосконалення педагогічного процесу;

2. педагогічні явища, факти, з яких складається педагогічний процес;

3. якість знань, умінь, і навичок;

4. сукупність споріднених елементів, серед яких виділяється один як предмет дослідження.

№ 3

За структурою гіпотеза може складатись з таких елементів:

1. аналіз і синтез;

2. об’єкт і предмет;

3. мета і завдання;

4. передбачення і припущення.

№ 4

Сукупність засобів, умов і пов’язаних у систему логікою процесу досягнення потрібного результату характеризується як:

1. дидактика;

2. методологія;

3. методика;

4. експеримент.

№ 5

Модель – це:

1. метод наукового пізнання;

2. педагогічна система, за якою відбувається навчання і виховання;

3. штучна система, яка відображає з певною точністю властивості об’єкта, що досліджується;

4. віртуальна система, яка відображає всі можливі властивості об’єкта, що досліджується.

№ 6

Тестування – це:

1. серія закритих запитань, яка передбачає однакову кількість позитивних та негативних відповідей;

2. серія безумовних запитань про реальні ситуації;

3. стандартизована низка відповідей, що визначається балами;

4. система психолого-педагогічних завдань, спрямованих на дослідження окремих рис і властивостей людини.

№ 7

Мета процедури тестування:

1. подолання психологічної настороженості опитування;

2. виявлення рівня сформованості заданої ознаки;

3. формування відповідей на поставлені запитання;

4. фіксація відповідей у спеціально надані бланки.

№ 8

Вид експерименту, спрямований на вивчення педагогічного явища в умовах дії існуючого складу факторів, тобто тих, які були визначені до експерименту і не змінювались:

1. лабораторний;

2. природний;

3. пошуковий;

4. констатуючий.

№ 9

Послідовність стовпчиків, кожний з яких спирається на один розрядний інтервал, а висота його відображає число подій або їх частоту в цьому розряді, називається:

1. таблицею;

2. схемою;

3. гістограмою;

4. полігоном розподілу.

№ 10

Метод багатомірного статистичного аналізу, який описує й оцінює загальний фактор, називається:

1. контент-аналізом;

2. факторним аналізом;

3. компонентним аналізом;

4. вибірковим аналізом.

Розділ 1.3. Викладач вищого навчального закладу як організатор навчально-виховного процесу (10 тестів)

№ 1

Структурні складники і функціональні компоненти педагогічної діяльності виділяє:

1. Н.В. Кузьміна;

2. С.С. Вітвицька;

3. Г.К. Селевко;

4. В.М. Гриньова;

№ 2

Вільний вибір форм, методів, засобів навчання чи наукової діяльності, виявлення педагогічної і наукової ініціативи є:

1. функцією викладача;

2. правом викладача;

3. обов’язком викладача;

4. виконанням роботи викладача.

№ 3

Навчально-педагогічна діяльність спрямована на:

1. організацію процесу навчання у вищій школі;

2. організацію наукової роботи у вищій школі;

3. організацію виховної роботи у вищій школі;

4. організацію методичної роботи у вищій школі.

№ 4

Зміст навчання, сучасні форми і методи, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності студента, форми контролю обмірковує:

1. студент;

2. викладач;

3. завідувач кафедри;

4. декан факультету.

№ 5

Складання методичних розробок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт є видом:

1. наукової діяльності;

2. методичної діяльності;

3. навчально-методичної діяльності;

4. педагогічної діяльності.

№ 6

Керівництво науково-дослідною роботою студентів входить до складу:

1. навчально-методичної діяльності;

2. організаторської діяльності;

3. наукової діяльності;

4. методичної діяльності.

№ 7

Професійна діяльність викладача вищого навчального закладу – це особливий різновид:

1. аналітичної праці;

2. репродуктивно – творчої праці;

3. творчої інтелектуальної праці;

4. конструкторської праці.

№ 8

Психологічну структуру діяльності педагога визначено:

1. С.І. Івановою;

2. Ю.К. Бабанським;

3. К. Левітаном;

4. Н.В. Кузьміною.

№ 9

Педагогічну майстерність як комплекс якостей особистості визначено:

1. І.А. Зязюном;

2. С.І. Івановою;

3. Ю.К. Бабанським;

4. С.О. Сисоєвою.

№ 10

Готовність і уміння використовувати системні знання у взаємодії зі студентами називається:

1. професіоналізмом знань;

2. професіональною культурою;

3. професіоналізмом спілкування;

4. професіоналізмом самовдосконалення.

Розділ 1.4. Педагогічна культура викладача вищого навчального закладу (10 тестів)

№ 1

Термін „гуманізм” як людяність, риса характеру, яка найповніше виявляється у любові та повазі до людей і передбачає високий рівень вимогливості, тлумачиться у:

1. філософському розумінні;

2. психологічному розумінні;

3. методологічному розумінні;

4. педагогічному розумінні.

№ 2

Педагогіка співробітництва ще називається:

1. педагогікою співіснування;

2. педагогікою спілкування;

3. педагогікою толерантності;

4. педагогікою взаємодії.

№ 3

Термін „педагогіка добра” уведено:

1. А.М. Бойко;

2. А.С. Макаренком;

3. С.Л. Рубінштейном;

4. І.А. Зязюном.

№ 4

Поняття „педагог” з’явилося в:

1. Сорбонні;

2. Римі;

3. Афінах;

4. Польщі.

№ 5

Поняття „педагогічна культура вчителя” ґрунтовно розкрите:

1. П.П. Блонським;

2. С.Т. Шацьким;

3. А.С. Макаренком;

4. В.О. Сухомлинським.

№ 6

Динамічна форма педагогічної культури має такі рівні:

1. низький, достатній, середній;

2. репродуктивний, творчий, пошуковий;

3. конструктивний, евристичний, творчий.

№ 7

Функціональними компонентами педагогічної культури є:

1. цілі, мотиви, знання, відношення;

2. методологічний, дидактичний, методичний, дослідницький;

3. науковий світогляд, педагогічна техніка, духовне багатство, педагогічні здібності;

4. пізнавальний, комунікативний, виховний, нормативний.

№ 8

Рівень спілкування викладача, який базується на глибокій зацікавленості до студента, визнанні самостійності його особистості:

1. стандартизований;

2. діловий;

3. маніпулятивний;

4. особистісний.

№ 9

В.О. Кан-Калік класифікує стилі діяльності педагогів, спираючись на:

1. особливості характеру педагога;

2. рівень професійної етики;

3. негативну модель поведінки педагогів на заняттях;

4. поведінку вчителя у поєднанні з його педагогічною діяльністю.

№ 10

Поняття „педагогічна техніка” містить дві групи складових:

1. володіння своїм організмом й управління педагогічним спілкуванням;

2. володіння знанням як предмету викладання й знання педагогіки;

3. володіння знаннями з педагогіки і психології;

4. вміння знайти підхід до кожного студента й управління самостійною роботою студентів.

Розділ 1.5. Студент як об’єкт – суб’єкт педагогічної діяльності

№ 1

„Студент” у перекладі з латинської означає:

1. той, хто прямує до мети;

2. той, хто бажає знання;

3. той, хто важко працює;

4. той, хто стрибає.

№ 2

„Студентство” – це мобільна група, метою існування якої є організація за певною програмою:

1. виконання професійних і соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві;

2. підготовки до виконання авторських і художніх ролей у матеріальному і духовному виробництві;

3. підготовки до виконання професійних і соціальних ролей у матеріальному і духовному виробництві;

4. підготовки до виконання професійних і соціальних ролей лише у матеріальному виробництві.

№ 3

Специфічною рисою студентства як соціальної групи є:

1. соціальний престиж;

2. висока інтенсивність спілкування;

3. робота в аудиторіях;

4. прагнення до нових ідей.

№ 4

Студент є суб’єктом наступних видів діяльності:

1. поглиблення знань, умінь, навичок;

2. навчання, комунікація, гра, дослідження;

3. використання наукової, теоретичної і практичної інформації;

4. усні, письмові, графічні відповіді.

№ 5

Психічна властивість особистості, яка визначає динаміку її виявів у різних видах діяльності, називається:

1. спрямованістю особливості;

2. темпераментом;

3. здібностями;

4. характером.

№ 6

Типологію сучасного студентства розробив:

1. Б.Г. Ананьєв;

2. Ю.А. Самарін;

3. Н.В. Кузьміна;

4. В. Шубкін.

№ 7

Г.О. Нагорна поділяє студентів на групи:

1. за типами спрямованості;

2. за науковою і громадською активністю;

3. за рівнем відповідального ставлення до навчання;

4. за типами мислення.

№ 8

Для середнього рівня характерний такий тип мислення:

1. творчий;

2. репродуктивно-творчий;

3. репродуктивний;

4. інтуїтивний.

№ 9

Суб’єкт – суб’єктна взаємодія має на меті:

1. розвиток творчого потенціалу студентів у процесі співробітництва;

2. розвиток творчого потенціалу студентів у результаті вимогливості викладачів;

3. самореалізацію і самовираження суб’єкта у навчально-виховному процесі;

4. удосконалення техніки спілкування.

№ 10

Одним із завдань органів студентського самоврядування є:

1. пошук оптимального режиму праці і відпочинку;

2. здійснення психологічної саморегуляції поведінки і діяльності;

3. налагодження побуту і самообслуговування, особливо в умовах гуртожитку;

4. сприяння у створенні необхідних умов для проживання і відпочинку студентів.

Розділ 1.6. Організація виховної роботи у вищому навчальному закладі

№ 1

Першим концепцію світового значення національних традицій у процесі виховання обґрунтував:

1. М. Грушевський;

2. А.П. Валецька;

3. В.І. Вернадський;

4. А.М. Бойко.

№ 2

Вихідним принципом культуротворчого напряму виховання є:

1. наукова раціональність;

2. національні традиції;

3. цілісність картини світу і людини в ній;

4. суб’єкт – суб’єктні взаємини вихователів і вихованців на рівні співробітництва і співтворчості.

№ 3

Виховання – це категорія:

1. загальна;

2. конкретна;

3. суб’єктивна;

4. термінова.

№ 4

Сутність виховання визначається як перетворення культури людства в індивідуальну форму існування з точки зору:

1. педагогіки;

2. філософії;

3. психології;

4. соціології.

№ 5

Гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна і національно свідома людина, яка є носієм національної і світової культури – це:

1. мета національного виховання;

2. завдання виховання;

3. критерії виховання;

4. ідеал виховання.

№ 6

В. Гнатюком розроблено:

1. теоретичну парадигму національного виховання;

2. головну мету національного виховання;

3. концепцію виховання молоді у національній системі освіти;

4. парадигмальні напрямки виховання.

№ 7

Специфіка виховного процесу у вищих педагогічних закладах полягає у:

1. використанні виховного потенціалу навчальних предметів;

2. формуванні педагогічної спрямованості майбутніх педагогів;

3. національно-культурному змісті;

4. активному засвоєнні суспільно-історичному досвіду майбутніми педагогами.

№ 8

Структурними елементами процесу виховання є:

1. професійна гідність, діловитість, відповідальність;

2. мета, зміст, форми, методи;

3. свідомість особистості студента, її емоційно-чуттєва сфера, звички поведінки;

4. сприймання моральних норм суспільства, засвоєння ціннісних орієнтацій.

№ 9

Одним із основних напрямків професіоналізації позааудиторної виховної роботи можна вважати:

1. формування наукового світогляду;

2. професійно-педагогічне виховання;

3. моделювання і розв’язання педагогічних ситуацій;

4. диспути про культуру міжетнічних відносин.

№ 10

Куратор призначається адміністрацією університету:

1. на підставі подання завідувача кафедри;

2. на підставі подання декана факультету;

3. згідно з наказом проректора з виховної роботи;

4. згідно з наказом ректора університету.

Розділ 3. Педагогіка вищої школи. Історія педагогіки