3. Відмінності між поняттями „зовнішньоекономічні зв'язки” та „зовнішньоекономічна діяльність”

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” визначає поняття „зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД)”, як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудовану на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Дослідники визначають також ЗЕД, як сукупність виробничо-господарських, організаційно-економічних та операційно-комерційних функцій експортноорієнтованих підприємств з врахуванням обраної стратегії, форм та методів роботи на ринку іноземного партнера.

ЗЕД, на відміну від ЗЕЗ, здійснюється на рівні виробничих структур (фірм, організацій, підприємств, об'єднань і т.д.) із повною самостійністю у виборі зовнішнього ринку та іноземного партнера, номенклатури та асортименту позицій товару для експортно-імпортної угоди, у визначенні ціни та вартості контракту, обсягу та строків поставки та являє собою частину виробничо-комерційної діяльності як з внутрішніми, так й іноземними партнерами.

ЗЕД належить до ринкової сфери, базується на критеріях підприємницької діяльності, структурних зв'язках із виробництвом та відрізняється правовою, економічною та юридичною незалежністю від галузевої відомчої опіки.

Головним принципом ЗЕД підприємства є комерційний розрахунок на основі господарської та фінансової самостійності та самоокупності з урахуванням власних валютно-фінансових та матеріально-технічних можливостей.

Експортна стратегія підприємства реалізується через такі види ЗЕД:

• зовнішньоторговельну діяльність;

• виробничу кооперацію;

• міжнародне інвестиційне співробітництво;

• валютні та фінансово-кредитні операції.

Розвиток міжнародної торгівлі, зовнішньоекономічних відносин на рівні підприємств сприяють поглибленню вивчення змісту категорій „зовнішньоекономічна діяльність” та „зовнішньоекономічні зв'язки”.

Питання для самоперевірки:

1. Що являє собою система зовнішньоекономічних зв’язків?

2. Розкрийте зміст міжнародної торгівлі.

3. Окресліть найпоширеніші види торгівлі в міжнародній практиці.

4. Визначте основні принципи здійснення зовнішньої торгівлі.

5. Які чинники зумовлюють зростання міжнародної торгівлі на сучасному етапі?

6. Що являє собою поняття “зовнішньоекономічна діяльність”?

7. Окресліть відмінності понять “зовнішньоекономічні зв’язки” та “зовнішньоекономічна діяльність”.

8. Які тенденції характеризують сучасний стан економіки України?

9. Як позначились тенденції розвитку економіки України на зовнішньоекономічній діяльності?

Тема 2. Організація експортно-імпортних операцій

План лекції:

1. Види операцій та угод в зовнішній торгівлі.

2. Основні етапи здійснення зовнішньоторговельної операції.

3. Показники результативності зовнішньої торгівлі.

1. Види операцій та угод в зовнішній торгівлі

Механізмом реалізації світогосподарських зв’язків є світовий ринок як сфера усталених економічних відносин, що ґрунтуються на міжнародному розподілі праці. Господарські зв’язки на світовому ринку проявляються через форми міжнародних економічних відносин – міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію робочої сили, рух капіталу, валютно-кредитні відносини. Основною і центральною ланкою світогосподарських зв’язків є міжнародна торгівля, яка забезпечує інтеграцію світового господарства. Для національного господарства участь у міжнародній торгівлі набуває форми зовнішньої торгівлі, що являє собою оплачуване вивезення (експорт) та ввезення (імпорт) товарів і послуг.

Міжнародна торгівля як обмін товарами та послугами між виробниками та споживачами різних країн об’єктивно не має ніяких обмежень, але реальні обсяги, структура, динаміка експорту та імпорту залежать від політичної орієнтації країни, приналежності до інтеграційних угруповань, зовнішньоторго-вельної політики власної та приймаючої країни. Метою обміну в будь-якому випадку буде задоволення економічних інтересів. При експорті – отримання прибутку, завоювання частки ринку тощо, а при імпорті – задоволення потреб у необхідних ресурсах і товарах.

Розвиток міжнародної торгівлі можна охарактеризувати системою показників, які можна поділити на сім груп: показники об’єму зовнішньої торгівлі, результативності, структурні, інтенсивності, ефективності, динаміки та зіставлення.

Основою системи показників розвитку міжнародної торгівлі є група показників обсягу зовнішньої торгівлі, до складу якої входять експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт, зовнішньоторговельний обіг, генеральна торгівля, спеціальна торгівля та фізичний обсяг торгівлі.

Обсяги вивезення товарів, робіт, послуг і результатів інтелектуальної діяльності характеризує показник “експорт”. За визначенням статистичної комісії ООН, експорт – це вивезення з країни товарів:

1. Вироблених, вирощених або добутих у країні;

2. Раніше ввезених з-за кордону та перероблених на митній території або перероблених під митним контролем;

3. Реекспорт – вивезення товарів:

• раніше ввезених, але не перероблених у країні;

• з територій вільних зон;

• з приписних складів.

Експортні операції являють собою комерційні операції з вивезення товарів, робіт, послуг з митної території країни за кордон з метою їх подальшого там продажу і без зобов’язання їх зворотного ввезення.

Факт експорту фіксується на момент перетину товаром митного кордону, надання послуг і прав на результати інтелектуальної діяльності. Як експорт може зараховуватись продаж товарів і послуг іноземним особам, фірмам та спільним підприємствам без вивезення їх за кордон. Реекспортні операції обліковуються митною статистикою як експортні, а обсяг реекспорту входить до складу експорту товарів.

Найбільшими країнами – експортерами товарів і послуг на світовому ринку в останнє десятиліття є США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Італія, Канада, Нідерланди та Бельгія, питома вага яких у світовому експорті перевищує 50%.

Згідно з торговельною традицією, країною експорту вважається країна призначення товару, якою може бути:

• країна (виробництва) споживання;

• країна поставки;

• країна купівлі.

Імпортні операції являють собою комерційні операції з ввезення товарів, робіт, послуг на митну територію країни з-за кордону з метою їх подальшого продажу без зобов’язання про зворотнє вивезення.

За визначенням статистичної комісії ООН, імпорт – це ввезення до країни товарів:

1. Іноземного походження з країни-виробника або країни-посередника з метою кінцевого споживання або переробки для вивезення;

2. Для переробки під митним контролем;

3. З території вільних зон і приписних складів;

4. Реімпорт – ввезення товарів, раніше вивезених, але не перероблених.

За період з 1980 р. по 2000 р. обсяг світового імпорту збільшився майже в 3 рази. При цьому близько 40% припадає на 5 країн – США, Німеччину, Японію, Великобританію, Францію.

Згідно з торговельною традицією, країною імпорту вважається країна походження товару, якою може бути:

• країна виробництва;

• країна відвантаження;

• країна продажу.

Статистична комісія ООН рекомендує при обліку країн контрагентів користуватись методом “країна виробництва – країна споживання” та методом “відвантаження-поставка”. Це дозволяє виявляти та аналізувати спеціалізацію країн на виробництві та споживанні певних товарів і товарних груп.

Країною виробництва вважається країна, де товар виробляється чи суттєво переробляється. Під країною відвантаження розуміється перша країна, до якої товар було відвантажено, навіть якщо під час транспортування мали місце перевантаження товару, його складування, пересортування, але без здійснення комерційних угод стосовно до цих товарів. Країна походження може бути одночасно країною виробництва, продажу на відвантаження, а країна призначення – країною купівлі, поставки та споживання.

Уряд кожної країни встановлює кордони митної території і вирішує питання щодо виокремлення з неї вільних зон, які не підлягають митному контролю. Кожна вільна зона діє на підставі статуту, що передбачає механізм дії зони, перелік дозволених операцій з товарами, права і обов’язки експортерів та імпортерів. Загалом всі операції на території вільних зон можна поділити на 3 групи:

1. Операції зі стимулювання національного експортного виробництва, що здійснюється шляхом надання пільг при імпортуванні.

2. Операції зі стимулювання реекспорту, що ґрунтуються на дозволі національним фірмам імпортувати основні частини, агрегати, складові продукції, а кінцевий продукт виробляти на території вільної зони з подальшим його експортом без сплати мита і податків.

3. Операції з поліпшення задоволення потреб внутрішнього ринку.

Здійснення експортно-імпортних операцій через вільні зони дає певні переваги. Крім використання механізму реекспорту, імпортер чи експортер може відремонтувати пошкоджений товар, перемаркувати його, а імпортер має змогу оглянути товар, провести випробування, отримати необхідні зразки.

Спільним для обліку обсягів експорту та імпорту є те, що у вартість товарного як експорту, так й імпорту входять: вартість поставок обладнання та матеріалів, включаючи вартість технічних послуг; вартість прокату за кордоном теле- та кінофільмів; ліцензійні відрахування та деякі інші послуги.

До складу товарного експорту та імпорту не включаються:

• поставки, що здійснюються на безоплатній основі;

• товари, що поставляються в рахунок внесків до фонду технічної допомоги ООН та інших міжнародних економічних організацій;

• вартість транзитних товарів;

• особистий багаж фізичних осіб та посилки приватного характеру.

Вивчення основних показників, динаміки їх значень дає змогу встановити дієвість зовнішньоекономічних операцій.