Тема 1. Поняття та форми зовнішньоекономічних зв’язків, зовнішньоекономічна діяльність україни План лекції:

1. Поняття та форми зовнішньоекономічних зв’язків.

2. Пріоритети зовнішньої торгівлі на сучасному етапі.

3. Відмінності між поняттями “зовнішньоекономічні зв’язки” та “зовнішньоекономічна діяльність”.

1. Поняття та форми зовнішньоекономічних зв’язків

У вітчизняній та іноземній літературі існує декілька визначень поняття зовнішньоекономічних зв’язків (ЗЕЗ), зокрема:

• зовнішньоекономічні зв’язки – торгові, виробничі, науково-технічні та інші економічні зв’язки країни з іншими державами;

• зовнішньоекономічні зв’язки – форми реалізації міждержавних відносин у сфері науково-технічного, виробничого та торгівельного співробітництва й валютно-фінансових відносин;

• зовнішньоекономічні зв’язки – міжнародні, господарські, торгові та політичні відносини, що включають обмін товарами, послугами, робочою силою, різними формами економічного співробітництва і т.д.

До основних форм ЗЕЗ можна віднести: зовнішню торгівлю товарами та послугами; міжнародну міграцію робочої сили; рух капіталів і міжнародний кредит; міжнародні валютно-фінансові відносини; обмін у галузі науки й техніки; міжнародна кооперація виробництва.

Зовнішня торгівля товарами і послугами – найпростіша форма ЗЕЗ, що впродовж тривалого часу розвинулася від поодиноких трансакцій до регулярних великомаштабних операцій, які здійснюються на основі міждержавних угод. Зовнішня торгівля була і є важливою формою ЗЕЗ. Вона характеризується швидким зростанням, яке в другій половині ХХ ст. значно випереджає збільшення світового виробництва. Показники, що характеризують зовнішню торгівлю: зовнішньоторговельний оборот (сума вартості експорту та імпорту за певний період), експортна квота (відношення вартості експорту до ВВП) тощо.

Міжнародна міграція робочої сили – переміщення між країнами працездатного населення, спричинене нерівномірністю економічного розвитку країн, різними можливостями працевлаштування, відмінностями у рівнях оплати праці й життя тощо. Головними центрами еміграції є країни Західної Європи, США, Ізраїль. Наприкінці ХХ ст. у країнах ЄС налічувалося майже 14 млн. іноземних працівників та членів їх сімей. Вони – важливе джерело поповнення робочої сили і становлять в окремих країнах від 5 до 25% найманих працівників. Міграція робочої сили регулюється національними законодавствами, дво- і багатосторонніми угодами (в межах ЄС), нормативними актами МОП. Складна економічна ситуація в Україні в 90-х рр. ХХ ст. спричинила виїзд з країни робочої сили, особливо кваліфікованої та науковців.

Рух капіталів і міжнародний кредит відображають об’єктивну тенденцію перерозподілу капіталів між країнами, задоволення потреб у цьому факторі виробництва через світовий ринок. Форми вивезення капіталу – приватні інвестиції, державні позики, кредити міжнародних фінансових організацій. Наприкінці ХХ ст. зросло значення вивезення капіталу як різновиду ЗЕЗ у підприємницькій формі (портфельні та прямі інвестиції у підприємство) і у вигляді позик. Так, за допомогою іноземних інвестицій вироблялося майже 20% продукції обробної промисловості в Англії та Франції, приблизно третина – у Німеччині. Україна на шляху побудови регульованої ринкової економіки відчуває гостру потребу в додатковому капіталі.

Міжнародні валютно-фінансові відносини виникли внаслідок використання грошей у міжнародних розрахунках, водночас із появою зарубіжної торгівлі, й опосередковують міжнародні потоки товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Потреба в упорядкуванні розрахунків між країнами зумовила виникнення міжнародної валютної системи, що забезпечує законодавче регулювання валютно-фінансових відносин за допомогою міждержавних валютних угод.

Міжнародна науково-виробнича кооперація – один з важливих сучасних напрямків зовнішньоекономічних зв’язків, метою яких є спільні розробки науково-технічних проблем, взаємний обмін науковими досягненнями, виробничим досвідом, підготовка кваліфікованих кадрів. Міжнародна науково-виробнича кооперація охоплює як теоретичні проблеми фундаментальних досліджень, так і конкретні завдання освоєння космосу, вирішення екологічних проблем, використання атомної енергії тощо. Вона здійснюється на основі міжурядових угод за участю відомств, організацій, компаній. Центр ваги зараз все більше переноситься з обміну науково- технічною інформацією на спільні розробки крупних науково-технічних проблем шляхом координації кооперації наукових досліджень у міжнародних центрах. Існують різноманітні форми міжнародної науково-виробничої кооперації: обмін науково-технічною інформацією, проведення наукових консультацій, продаж і купівля ліцензій, “ноу-хау”, випробування машин, обладнання, матеріалів та ін., спільні розробки проблем фундаментальних й прикладних наук, обмін вченими, фахівцями, організація виставок, наукових конференцій, сімпозіумів.

У повоєнний період швидкого розвитку набуває вища форма ЗЕЗ – міжнародна кооперація виробництва, яка є виявом міжнародного поділу праці на високому рівні розвитку продуктивних сил і полягає у спеціалізації окремих країн, фірм на виробництві певних видів готової продукції, напівфабрикатів або на окремих стадіях виробничо-технологічного процесу. Цей спосіб міжнародної співпраці при виготовленні кінцевого продукту широко використовують багатонаціональні та транснаціональні корпорації.

Розвиток і поглиблення ЗЕЗ потребували створення механізму їх правового міжнародного регулювання – встановлення норм, правил і процедур, яких зобов’язуються дотримуватися країни в процесі співробітництва. З цією метою було створено відповідні наднаціональні та міжнаціональні інститути: у галузі фінансів, валюти і кредиту – Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); у галузі торгівлі – Генеральна угода про тарифи і торгівлю (ГАТТ/СОТ), Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) та ін. Велике значення мають щорічні наради на вищому рівні провідних країн світу: США, Японії, Німеччини, Англії, Франції, Італії та Канади, Росії на яких обговорюються й приймаються рішення з питань світової економіки.