2. Пріоритети зовнішньої торгівлі на сучасному етапі

Зовнішня торгівля – це торгівля однієї країни з іншими, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та ввезення (імпорту) товарів і послуг, або зовнішня торгівля – це частина сфери обміну, яка пов’язана з переходом продуктами праці національних кордонів і в якій беруть участь резиденти різних країн. Зародилася вона у глибоку давнину, розширювалася з розвитком продуктивних сил і міжнародного поділу праці. Зовнішня торгівля значною мірою опосередковує науково-виробничу кооперацію й міжнародну спеціалізацію, відображає їх вартісну структуру. Вона здійснюється через комерційні угоди, які оформляються зовнішньоторговельними контрактами. У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжнародну торгівлю.

Міжнародні товарообмінні операції здійснюються як зустрічні потоки товарів і послуг, експорт та імпорт. Експорт, або вивезення, – продаж товарів і послуг за кордоном, імпорт, або ввезення, – купівля товарів та послуг за кордоном. Різниця між вартістю експорту та вартістю імпорту утворює зовнішньоторговельне сальдо. Воно може бути додатнім (у разі перевищення експорту над імпортом) або від’ємним (у протилежному випадку). Додатнє сальдо свідчить про активний зовнішньоторговельний баланс країни, від’ємне – про пасивний. Більшість регіонів та країн світу має від’ємне сальдо. Серед країн, які останніми роками мали додатне сальдо – Італія, Франція, Японія, Канада.

Найбільш повно характеризують міжнародну торгівлю товарооборот або загальний обсяг торгівлі, товарна та географічна структура. Вони використовуються і для характеристики зовнішньої торгівлі.

Загальний обсяг зовнішньої торгівлі або зовнішньоторговельний оборот – це сума вартості експорту та імпорту країни. На відміну від обсягу зовнішньої торгівлі окремих країн світовий товарооборот обчислюється як сума обсягів експорту всіх країн світу, переважно у доларах США. В 1998 році, за даними СОТ, світовий товарооборот, обчислений таким чином, становив 5375 млрд. дол. США. З точки зору логіки, світовий експорт повинен дорівнювати світовому імпорту. Але в тому ж році обсяг світового імпорту на 185 млрд. дол. США перевищив експорт і становив 5560 млрд. дол. І так з року в рік. Причина такого алогізму проста: експортні та імпортні трасакції оцінюються за різними критеріями. При визначенні обсягу світового експорту, тобто світової торгівлі, використовують ціни FOB, які складаються із загальної суми витрат на товар, що доставляється до кордону країни – експортера. А імпорт обчислюють у цінах CIF, які відрізняються від цін FOB тим, що складаються ще й з витрат на перевезення та страхування вантажів до кордону країни призначення. Отже, сума в 185 млрд. дол. – це додаткові витрати на перевезення і страхування вантажів.

У практиці міжнародної торгівлі розрізняють вартісний та фізичний її обсяги. Вартісний обсяг розраховують у поточних цінах відповідного року з використанням поточних валютних курсів. Розраховуючи фізичний обсяг торгівлі, оперують постійними цінами на певну дату або період. Це дає змогу відтворити реальну динаміку світових процесів.

За своєю внутрішньою структурою зовнішня торгівля не є однорідною. Критерії виділення окремих видів торгівлі – походження та призначення товарів. Найпоширенішими видами торгівлі є:

• генеральна торгівля – торгівля товарами, виробленими у даній країні;

• спеціальна торгівля – торгівля товарами (сировиною або напівфабрикатами), які підлягають подальшій переробці в іншій країні та поверненню до даної країни;

• транзит – рух товарів через територію даної країни до іншої, за якого товари не зазнають додаткової обробки або переробки в країні, через яку слідують;

• реімпорт – ввезення з-за кордону раніше вивезеного з даної країни товару без будь-якої додаткової обробки;

• компенсаційна торгівля – торгівля товарами, яка передбачає зустрічні зобов’язання експортерів закупити в імпортерів продукцію на частину вартості або повну вартість експорту;

• тимчасове вивезення з іншої країни товарів даної країни (участь в аукціонах, ярмарках, виставках тощо) з їх наступним поверненням або вивезенням тимчасово ввезених з інших країн товарів (з аналогічною метою);

• поставки продукції в межах ТНК.

Міжнародна торгівля може відбуватися на платній та безоплатній основі. Торгівля на платній основі має місце тоді, коли країна, що отримує продукцію з-за кордону, покриває її власнику всі витрати. Торгівля на безоплатній основі – це передусім різні дарунки, гуманітарна допомога, обмін досвідом, обговорення та прийняття загальних рішень тощо. Незважаючи на зростання обсягів торгівлі на безоплатній основі, домінуючою залишається платна. Міжнародний обмін товарів здійснюється шляхом проведення комерційних операцій, які являють собою сукупність дій щодо підготовки, укладання та виконання торговельної угоди. Міжнародна торговельна угода має правову форму і являє собою договір купівлі – продажу товарів або послуг між двома чи декількома партнерами, які перебувають в різних країнах. Міжнародною вважається і торговельна угода, укладена між сторонами однієї національної належності, але за умови, що їх підприємства знаходяться на територіях різних країн.

Товарна структура зовнішньої торгівлі формується під впливом конкурентних переваг, які має національна економіка країни. Конкурентні переваги існують тоді, коли у країні ціни на товари, якими вона торгує на міжнародних ринках, нижчі від світових, тобто якщо диференціація внутрішніх і світових цін є на користь перших. В основі диференціації – різні витрати виробництва. Вони можуть бути зумовлені, по-перше, природно-географічними факторами, до яких належать кліматичні умови, родючість грунтів, наявність природних ресурсів тощо, по-друге – соціально-економічними факторами, провідними серед яких є науково-технічний та економічний потенціал країни, виробничий аппарат, маcштаби і серійність виробництва, виробнича та соціальна інфраструктури, масштаби науково-дослідних робіт. Фактори, що входять до першої групи, формують природні конкурентні переваги. Вони, так би мовити, дані ззовні. Фактори другої групи відображають рівень економічного та науково-технічного розвитку країни і визначають конкурентні переваги, що були надбані в процесі розвитку національної економіки. Це – набуті конкурентні переваги.

Природні конкурентні переваги домінують у формуванні товарної структури зовнішньої торгівлі країн, що розвиваються. Ці країни, як правило, експортують сировину та сільськогосподарські продукти, а імпортують продукцію машинобудування та хімічної промисловості, транспортні засоби й капітальне обладнання. Так, у другій половині 90-х рр. ХХ ст. 55,2% всього експорту Колумбії припадало на каву, нафту, вугілля, банани та квіти, водночас 81,8% імпорту становили капітальне обладнання та продукція машинобудування. У Перу 50% експорту – вивезення міді, риби, золота, цинку та кави і 70,2% імпорту – продукція машинобудування та капітальне обладнання. У Кенії 50,5% експорту формувалося за рахунок чаю, кави, нафти й продукції садівництва і 40,3% імпорту – продукції машинобудування та металургійної промисловості, транспортних засобів і нафтопродуктів.

Особливе місце з-поміж цих країн посідають нафтодобувні та сільськогосподарські країни. Товарна структура їх експорту цілком підпорядкована реалізації одної єдиної природної конкурентної переваги: в першій групі країн – вивезенню нафти, у другій – вивезенню сільськогосподарської продукції. Серед країн першої групи лідирує Ірак, частка нафти у його експорті становила у другій половині 90-х рр. ХХ ст. майже 100%, відтак Нігерія – 96,8%, Саудівська Аравія – 89%, Іран – 79%, Венесуела – 75,3%. У другій групі країн лідером з 92% експорту сільгосппродукції була Малаві, відтак Беліз (90%), Парагвай (82%), Мозамбік (78%), Ісландія (75%), Мадагаскар (72%).

Набуті конкурентні переваги переважають у структурі зовнішньої торгівлі промислово розвинутих країн. Для них типовою є інтра-індустріальна торгівля. У США, наприклад, 96,5% експорту і 96,4% імпорту утворюють однакові товарні групи: капітальні товари, промислове обладнання, товари широкого вжитку; у Великій Британії 54,3% експорту і 56% імпорту припадає на кінцеву продукцію легкої промисловості; у Франції, як і в США, товарна структура експорту та імпорту практично збігається – 26% експорту та 23,7% імпорту становить капітальне обладнання, 15,5% в експорті і 16,5% в імпорті мають споживчі товари нетривалого користування, 15,2% експорту і 16% імпорту – продукція хімічної промисловості; аналогічна картина спостерігається і в Німеччині. Дещо іншу товарну структуру має Японія. В її експорті знаходять відображення набуті переваги: 14,4% – транспортні засоби, 7,4% – офісне обладнання, 6% – продукція хімічної промисловості, 4% – оптика, а в імпорті – практична відсутність природних переваг: 17,7% – енергоносії, 17% – сільськогосподарська та харчова продукція, 7,4 – текстиль, 4% – ліс.

У товарній структурі світової торгівлі переважає торгівля товарами. Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. на неї припадало 80% світового експорту. Оскільки найбільшими торговцями на світовому ринку є промислово розвинуті та нові індустріальні країни, структура міжнародної торгівлі товарами має всі ознаки їх поведінки як продавців. Тому в ній найбільшу питому вагу має торгівля продукцією обробної промисловості – понад 70%.

На інші товарні групи припадає незначна частка: продукція сільськогосподарського виробництва – 11%, енергоносії – 9%, метали та мінерали – 2%. У структурі послуг найбільші частки мають подорожі (1990р. – 33,1 % , 1997 рік – 32,8%) і транспорт (відповідно 28,4% та 24,4%).

Географічна структура зовнішньої торгівлі країн відображає, по-перше, наявність яскраво виражених конкурентних переваг, по-друге, належність країни до певного регіону, по-третє, традиційні економічні зв’язки країн, які склалися ще за часів формування світового ринку. Найбільшим торговцем світу є США. У 1998 році на них припадало 12,7% світового експорту і 17% світового імпорту. На другому місці – Німеччина. Її частка становила відповідно 10,0% та 8,4%. Ці країни є торговельними партнерами більшості країн світу, оскільки мають яскраво виражені конкурентні переваги.

Роль регіональних зв’язків найчіткіше простежується в розвитку інтеграційних процесів. Так, у межах Північноамериканського союзу (НАФТА) частка внутрішньої торгівлі в другій половині 90-х років становила: в експорті США – 33%, Канади – 84,7%, Мексики – 87,3%, в імпорті – відповідно 26,4%, 74,8%, 71,3%. Взаємна торгівля в ЄС також суттєва за своїми обсягами. Так, понад 50% експорту та імпорту Австрії припадає на три країни ЄС: Німеччину (38,1% та 40,0%), Італію (8,1% та 8,8%) і Францію (4,6% та 4,7%), в межах 40% коливаються обсяги зовнішньої торгівлі Німеччини з Францією, Великою Британією, Італією, Нідерландами та Бельгією/Люксембургом; 56-57% становить торгівля Франції з Німеччиною, Італією, Великою Британією, Іспанією, Нідерландами та Бельгією/Люксем­бургом; 35% – частка Німеччини, Франції, Нідерландів та Бельгії/Люксембургу у зовнішній торгівлі Великої Британії.

Традиційні географічні зовнішньоторговельні зв'язки здебільшого мають місце у разі домінування в країні природних конкурентних переваг або пов'язані з історичним минулим. Останні виявляються в тому, що колишні колоніальне залежні країни зберігають у своїх географічних структурах зовнішньої торгівлі певну орієнтацію на колишні метрополії. Так, у країнах Британської Співдружності до 6% зовнішньої торгівлі припадає на Велику Британію. У Тунісі, Алжирі, Мадагаскарі, країнах Західної та Екваторіальної Африки помітне місце в зовнішній торгівлі посідає Франція. В Алжирі, наприклад, її частка в експорті становить 14,2%, а в імпорті – 28,8%. Певною мірою на зовнішньоекономічні зв'язки Анголи, Мозамбіку, Гвінеї (Бісау) впливає Португалія.

Географічна структура світової торгівлі сформувалася під впливом поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку науково-технічного прогресу.

Як свідчать дані Світової організації торгівлі, на Західну Європу припадає найбільша частка світової торгівлі – понад 2/5. Це є наслідком високого рівня економічного розвитку регіону.

Друге місце за обсягом світової торгівлі посідає азіатський регіон. Азіатські нові індустріальні країни – Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, а також Китай та його особливий адміністративний район Сянган (Гонконг), Малайзія та Індонезія "входять до групи 30-ти країн-лідерів світової торгівлі.

Північноамериканський регіон складається лише з двох країн – США та Канади, але за обсягами своїх зовнішньоторговельних операцій він посідає третє місце у світі.

Незначний внесок у світову торгівлю регіонів Латинської Америки, Середнього Сходу та Африки. Найвищий серед них показник у країн Латинської Америки. Це пояснюється тим, що окремі країни регіону (Аргентина, Бразилія, Мексика) належать до нових індустріальних країн, тобто мають не лише природні, а й набуті конкурентні переваги, що забезпечують їм доволі стале місце на світовому ринку.

Країни Центральної та Східної Європи, як і країни Балтії та СНД відіграють у світовій торгівлі незначну роль. Їх конкурентні переваги остаточно не виявлено, і зовнішні економіки перебувають у стадії формування.

Панівні позиції у світовій торгівлі займають розвинуті країни. На їх частку припадає, 2/3 обсягу експорту і така ж частка імпорту. Відповідно на країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою припадає близько 1/3 світових експорту та імпорту.

Найбільшими експортерами світу є Німеччина, США, Японія, Франція, Великобританія, Італія, Канада, Нідерланди, Бельгія.

Незважаючи на загальну тенденцію до зростання, у міжнародній торгівлі відзначаються значні коливання, що зумовлено економічними кризами, загостренням енергетичної кризи, нестачею сировини та іншими проблемами. Стабільне та стійке зростання міжнародної торгівлі зумовлюється багатьма чинниками, основними з яких є:

• розвиток та поглиблення міжнародного поділу праці й інтерна­ціоналізація виробництва;

• зростання торговельно-економічної інтеграції з формуванням спільних ринків, зон вільної торгівлі тощо;

• лібералізація міжнародної торгівлі;

• науково-технічна революція;

• формування у країнах з перехідною економікою економічних моделей, орієнтованих на зовнішній ринок.

Зовнішня торгівля на сучасному етапі перетворилася на важливу сферу економіки будь-якої країни. Збільшується її вплив на світовий економічний розвиток.

Роль зовнішньої торгівлі в економіці кожної країни зростає, незважаючи на те, що міжнародні торговельні зв'язки нестійкі. Внаслідок цього в структурі товарообороту та в напрямках зовнішньоторговельних потоків постійно відбуваються зміни.

Сьогодні в міжнародній торгівлі суттєво скорочується питома вага сировини і різко підвищується частка готових виробів. В таких країнах, як Німеччина та Японія, частка готової продукції в експорті становить близько 90%. Загалом у товарній структурі світового експорту понад 2/3 – це продукція обробної промисловості, причому її питома вага постійно зростає, а менш ніж 1/3 – сировина і продовольчі товари.

Високими темпами зростає міжнародна торгівля машинами і обладнанням, продукцією електротехнічної промисловості. В експорті дедалі більшого значення набуває наукомістка продукція. Це спричинило розширення торгівлі послугами.

Характерною рисою сучасного етапу є збільшення частки торгівлі індустріальних країн між собою. На неї припадає понад 70% всесвітньої торгівлі. Частка країн, що розвиваються, у світовій торгівлі не досягає і 20%. Економічно менш розвинуті країни намагаються посилити свої позиції в світовій торгівлі, диверсифікуючи її, тобто одночасно розвиваючи багато її напрямків та розширюючи асортимент товарів.

Важливого значення в сучасних умовах набуває торгівля патентами, ліцензіями, ноу-хау та іншими експертними документами і пов'язаний з нею обіг товарів, послуг, капіталів.