1. Цілі та принципи державного регулювання зед

Економічні реформи, що здійснювалися з початку 90-х років ХХ ст. в Україні безпосередньо мали свій вплив на зовнішньоекономічну сферу, де відбувалась поступова ліберіалізація ЗЕД. Протягом 1992 – 1996 рр. в цілому й було сформовано систему державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків.

Основними принципами регулювання ЗЕД стали:

1. Принцип суверінітету народу України у здійсненні ЗЕД.

2. Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва.

3. Принцип юридичної рівності та недискримінації.

4. Принцип верховенства закону.

5. Принцип захисту інтересів суб’єктів ЗЕД.

6. Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні-вивезенні товарів.

Цілі державного регулювання ЗЕД:

• забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;

• стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, у т.ч. зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів ЗЕД України;

• створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих країн.

Складність механізму зовнішньоекономічної політики визначає різноманіття її цілей та завдань. Вони можуть бути класифіковані на стратегічні (довгострокові), що передбачають структурну перебудову секторів економіки, безпосередньо пов‘язаних з зовнішніми ринками, і тактичні, короткострокові, зумовлені поточними потребами.

Стратегічні цілі мають забезпечувати нормальне функціонування національної економіки; формулюються вони на державному рівні. Короткострокові, тактичні цілі постають під впливом різних чинників, у т.ч. на мікрорівні (фірмовому). Вони розраховані на отримання короткострокових, кон‘юнктурних вигод й можуть суперечити довгостроковим стратегічним цілям.

Формування цілей і завдань зовнішньоекономічної політики визначається зовнішньополітичними міркуваннями: необхідністю вирішення соціально-економічних проблем, скорочення безробіття, підвищення зайнятості в певних районах й галузях тощо.

Пріоритет мають цілі та завдання, безпосередньо пов‘язані з першочерговими зовнішньоекономічними проблемами, у багатьох випадках важко відокремлюваними від внутрішніх економічних процесів. Наприклад, регулювання дефіцитів торговельних і платіжних балансів, окрім безпосереднього впливу на зовнішню заборгованість й непрямого впливу на курс національної валюти, тісно пов‘язане зі зміною співвідношення попиту та пропозиції на деякі товари на внутрішньому ринку (зокрема, внаслідок обмеження їхнього імпорту), тобто може визначати темпи зростання інфляції.

Початкові теоретичні засади зовнішньоекономічної діяльності держави були означені в контексті розгляду основних форм міжнародних економічних відносин. Цілі, методи та регулювання зовнішньоекономічних зв‘язків виступають напрямами державної політики.

Зовнішньоекономічна політика – політичне оформлення міжнародних економічних зв‘язків країни. При цьому міжнародні економічні відносини охоплюють всі економічні операції, що здійснюються між господарськими суб‘єктами певної країни та їхніми іноземними партнерами (імпорт та експорт товарів, капіталу, послуг, транскордонних рух робочої сили і грошей). До зовнішньоекономічної діяльності належать:

• торгово-політичні заходи, такі як введення, зміна та скасування мита та нетарифних торгових перешкод або укладання договорів про торгівлю, кооперацію й запобігання подвійному оподаткуванню;

• валютно-політичні заходи (ревальвація та девальвація власної валюти, введення, зміна й скасування обмежень на шляху руху капіталу);

• участь у міжнародних економічних організаціях, включаючи заснування нових організацій.

Зовнішньоекономічна політика ґрунтується на теорії світової економіки, яка досліджує засади зовнішньоекономічних операцій та їхній вплив на господарські події в країні та за кордоном. Отримані при цьому знання є основою для формування цілей та прийняття рішень для ефективної зовнішньоекономічної політики.

Зовнішньоекономічна політика є частиною економічної політики, яка, у свою чергу, виступає складовою політики держави взагалі. Її цілі мають бути сумісними з цілями економічної політики та політики в цілому. Зовнішньоекономічні заходи повинні відповідати політико-економічному та суспільно-політичному устрою суспільства. Певні зовнішньоекономічні цілі можуть розглядатись тільки як засіб або проміжна мета для досягнення стратегічної загальноекономічної або загальнополітичної мети.

Вищою метою зовнішньоекономічної політики є дотримання або досягнення зовнішньоекономічної рівноваги. В широкому значенні зовнішньоекономічна рівновага має забезпечити процес національного макроекономічного відтворення при пропорційному розвитку економіки. Це відповідає загальній стратегічній меті стабілізації і подальшого зростання економіки України.

У вузькому значенні зовнішньоекономічну рівновагу визначають як платіжний баланс країни, в якому відображаються всі платіжні потоки між країною і зарубіжними партнерами. При цьому є різні концептуальні підходи до її визначення. Відповідно до цих підходів національна економіка перебуває в стані зовнішньоекономічної рівноваги тоді, коли урівноважені платіжний баланс, баланс зобов‘язань або так званий основний баланс як сума балансу зобов‘язань та балансу довгострокового руху капіталу.

Зовнішньоекономічна рівновага у вузькому значенні може досягатись або шляхом вільної торгівлі чи протекціонізму, або поєднувати обидва в певних галузях економіки та напрямах зовнішньоекономічних зв‘язків. Коригування цих форм зовнішньоекономічної політики має здійснюватись за показниками зовнішньоекономічної рівноваги в широкому значенні.

Економічна інтеграція країни з економічними системами інших країн також може бути засобом досягнення економічної рівноваги в широкому розумінні. При цьому ступінь єдності визначає ступінь інтеграції, її конкретні форми.

Метою зовнішньоекономічної політики може бути також прагнення незалежності від імпорту, який підриває національну безпеку й політичну незалежність країни. Таке прагнення обмежується окремими секторами економіки або окремими товарами, які мають особливе значення для вітчизняного процесу виробництва (вугілля, нафта). Метою в цьому випадку є досягнення вищого ступеня самозабезпечення, підвищення безпеки постачання. Певну роль тут відіграють також стратегічні міркування.

Ці абстрактні цілі зовнішньоекономічної політики кожна країна реалізує не ізольовано, а в певних пропорціях, з певними акцентами на певних історичних етапах. Так, для України сьогодні актуальні такі цілі зовнішньоекономічної політики:

1. Інтеграція України в світове господарство та динамізація її зовнішньоекономічних зв‘язків.

2. Органічне поєднання заходів щодо послідовної лібералізації сфери зовнішньоекономічних зв‘язків з регулюючою роллю держави в цій сфері при переважному використанні засобів регулювання.

3. Орієнтація на цілеспрямоване формування та ефективну реалізацію експортного потенціалу країни.

4. Багатовекторність зовнішніх економічних зв‘язків України.

Для реалізації зазначених цілей в Україні розробляється концепція довгострокової зовнішньоекономічної політики та державна програма розвитку експортного потенціалу.