Представництво, засноване на законі.
Представницькі відносини, які виникають за прямою вказівкою закону, прийнято називати законним, або обов'язковим, представництвом. Так, законними представниками малолітніх дітей є їхні батьки, повноваження яких засновуються на факті батьківства. Особливість цього виду представництва полягає в тому, що воно виникає незалежно від волевиявлення особи, яку представляють. Крім того, повноваження законного представника безпосередньо визначені законом.
Представництво за законом
Є різновидом представництва, що виникає і припиняється лише з настанням юридичних фактів, указаних у законі (незалежно від волевиявлення особи, яку представляють), і має на меті забезпечення не тільки інтересів фізичних осіб, яких представляють, а й інтересів осіб, пов'язаних із ними цивільними правовідносинами, а також суспільного інтересу в цілому. Зміст останнього полягає в тому, щоб усунути недоліки в дієздатності окремих категорій суб'єктів цивільних правовідносин.
До числа законних представників українське цивільне законодавство відносить: (1) батьків; (2) усиновлювачів; (3) опікунів і (4) піклувальників. Здійснення законними представниками своїх повноважень становить їх публічно-правовий обов'язок.
Правове становище батьків і усиновлювачів як законних представників своїх (усиновлених) дітей визначається статтями 41-42 ЦК і нормами Сімейного кодексу. Права й обов'язки усиновлювачів як законних представників тотожні правам і обов'язкам батьків.
Відповідно до ч. 2 ст. 242 ЦК опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Опіка встановлюється судом над малолітніми особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, визнаними недієздатними. Опікун вчиняє правочини від імені та в інтересах підопічного. Опікун вчиняє правочини з майном підопічного, в тому числі управління майном останнього, з урахуванням обмежень, встановлених ЦК (статті 58, 60, 67-72).
Під батьками розуміються тільки батько й мати дитини, але ніяк не інші родичі по висхідній лінії; під усиновителями - особи, зареєстровані як такі. Основні права батьків - це: (1) право на захист прав та інтересів дітей і (2) право на виховання дітей. Разом із тим, наведені права виступають також обов'язками батьків як щодо самих дітей, так і щодо суспільства. Крім того, батьки несуть також обов'язок утримання своїх дітей.
Права батьків на майно, яке перебуває у власності дітей, визначаються ЦК. На майно дітей, які не досягли чотирнадцяти років, батьки мають права, установлені ст. 41 ЦК. Згідно зі ст. 42 ЦК, батьки не мають будь-яких прав на майно дітей віком від 14 до 18 років, за винятком права давати згоду на укладення правочину з цим майном. Правочин вважається схваленим, якщо батьки (усиновлювачі), дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У випадку, якщо вчинена угода не отримала схвалення, батьки мають право пред'явити позов до суду про визнання такого правочину недійсним (ч. 2 ст. 222 ЦК). На майно повністю дієздатних неповнолітніх дітей батьки не мають жодних прав.
Цивільно-правовий статус законних представників, які іменуються батьками, може бути втрачений за наявності хоча б однієї з таких обставин: (1) дитина досягла цивільного повноліття; (2) дитина набула повної дієздатності до досягнення нею повноліття; (3) батьки позбавлені батьківських прав; (4) батьки обмежені в батьківських правах; (5) дитина відібрана в батьків; (6) дитина усиновлена. Позбавлення та обмеження батьківських прав можливі тільки в судовому порядку, а відібрання дитини може бути здійснене тільки органом опіки та піклування. При цьому батьки не звільняються від обов'язку утримання дитини - це все. що зберігається від їхнього батьківського статусу.
Відповідно до ч. З ст. 242 ЦК законним представником може бути інша особа у випадках, встановлених законом. У цьому контексті законними представниками в певному відношенні виступають керуючий санацією і ліквідатор у процедурі банкрутства. В наведених випадках представницькі відносини виникають на підставі акта адміністративного органу у вигляді ухвали господарського суду. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня винесення ухвали господарського суду про санацію припиняються повноваження керівника боржника, управління боржником переходить до керуючого санацією, припиняються повноваження органів управління боржника-юридичної особи. Керуючий санацією має право укладати від імені боржника мирову угоду та інші цивільно-правові угоди, самостійно розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених згаданим Законом. Відповідно до ст. 25 наведеного Закону ліквідатор із дня свого призначення виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, приймає до свого відання майно боржника, вживає заходів щодо забезпечення його збереження, виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута. При здійсненні повноважень з управління справами боржника-юридичної особи та виконанні функцій органу управління юридичної особи арбітражні керуючі вчиняють правочини, інші юридичні та фактичні дії (відмова від невигідних договорів; скликання зборів кредиторів, ведення реєстру їх вимог; складання плану зовнішнього управління (план санації); реалізація майна боржника тощо). Керуючий санацією і ліквідатор здійснюють правомочності органу управління боржника-юридичної особи в інтересах неспроможного боржника та його кредиторів у рамках неспроможності боржника (банкрутства) як самостійного інституту, що обумовлює припустимість поширення положень про представництво на діяльність наведених арбітражних керуючих у частині, що не суперечить процедурам банкрутства, передбаченим відповідним законодавством.