Тема 12 «оцінювання помилки і ризику в ціноутворенні»

1. Дія цінового ризику орієнтує керівництво підприємства на:

– пошук нових ринків збуту продукції;

+ підвищення конкурентоспроможності;

– диверсифікацію;

– втрати частини прибутку.

2. Під ризиком прийнято розуміти:

– загрозу втрати суб'єктам господарювання частини прибутку унаслідок здійснення певної діяльності;

– ситуативна характеристика діяльності, що може мати невідомий результат і несприятливі наслідки в разі неуспіху;

– збиток;

+ загрозу втрати суб'єктам господарювання частини прибутку унаслідок здійснення певної діяльності, ситуативна характеристика діяльності, що може мати невідомий результат і несприятливі наслідки в разі неуспіху.

3. Першим етапом оцінювання ступеня цінового ризику є:

+ визначення ймовірності виникнення ризику;

– оцінка можливих утрат при ризиковій ситуації;

– установлення граничного значення рівня ризику;

– аналіз мікросередовища.

4. Наслідки якісного оцінювання цінового ризику рекомендується класифікувати як:

– внутрішні, зовнішні;

– постійні, тимчасові, збутові;

– економічні, соціальні, фінансові;

+ фінансові, збутові, тимчасові, соціальні.

5. Процес оцінювання ризиків складається з етапів:

– підготовчий, основний;

+ виявлення варіантів вирішення проблеми, визначення негативних наслідків, визначення інтегральної, якісної, кількісної сторони ризику;

– експертний, розрахунково-аналітичний, статистичний;

– економіко-статистичний, експертний.

6. Оцінювання цінових ризиків здійснюється за допомогою методів:

– економіко-статистичних, експертних;

+ розрахунково-аналітичних, економіко-статистичних, аналогових, експертних;

– абстрактно-логічних, економіко-статистичних, розрахункових, економіко-статистичних;

– експертних, розрахунково-аналітичних, статистичних.

7. Класифікація ризиків за сферами операційної діяльності включає:

+ виробничий, комерційний ризик;

– ринковий, специфічний ризик;

– ціновий, економічний ризик;

– структурний, економічний ризик.

8. До факторів прямого впливу на ризик належать:

+ законодавство, податкова система, конкуренція;

– політичне, економічне та екологічне оточення;

– стратегія підприємства, сукупні витрати, цілі підприємства;

– ресурси і їх використання, якість і рівень використання маркетингу.

9. Ціновий ризик – це:

– загроза неотримання бажаних результатів;

– загроза втрати суб’єктом господарювання частини прибутків внаслідок здійснення виробничої діяльності;

– загроза отримання бажаних результатів;

+ загроза втрати суб’єктом господарювання частини прибутків внаслідок здійснення цінової політики.

Тема 13 «державне регулювання процесів ціноутворення в україні»

1. Антимонопольне регулювання передбачає різні заходи у разі порушення підприємствами ділових відносин, а саме:

– дискримінацію щодо інших підприємств;

– відмову надавати окремим клієнтам, особливо посередникам і підприємствам роздрібної торгівлі;

+ встановлення будь-яких примусових умов під час укладення договорів на постачання товарів, сировини, що насамперед неприйнятні для споживача;

– антимонопольне регулювання не передбачає примусових умов.

2. Державному регулюванню у сфері ціноутворення насамперед піддаються:

+ ціни на продукцію недержавних підприємств;

– ціни на продукцію підприємств державної власності;

– ціни на продукцію підприємств, які займаються роздрібною торгівлею;

– ціни на продукцію підприємств, які займаються дрібнороздрібною торгівлею.

3. Загалом регулювання цін може бути:

– пряме;

– непряме;

+ пряме і непряме;

– державне.

4. Регулювання, що здійснюється через встановлення певних правил ціноутворення:

+ пряме;

– непряме;

– примусове;

– добровільне.

5. До економічних методів державного регулювання цін зараховують такий:

– встановлення граничного рівня ціни;

+ надання податкових пільг;

– встановлення граничного рівня торговельної надбавки;

– встановлення фіксованої ціни.

6. До регульованих цін відносять:

+ ціни, встановлені федеральними або регіональними органами ціноутворення, що функціонують при відповідних органах влади;

– граничні ціни;

– ціни, які встановлюються відповідними державними органами та затверджуються Управлінням з питань цінової політики;

– ціни, що встановлюються підприємствами на ринку монополістичної конкуренції.

7. Вільними цінами не можна вважати ціни, які:

+ встановлюють відповідні органи державного управління;

– встановлюють виробники продукції і послуг на власний розсуд;

– встановлюють виробники на підставі витрат;

– встановлюють з урахуванням обмеження на націнку.

8. До форм прямого втручання держави в процес ціноутворення не відносять:

+ встановлення фіксованих цін і тарифів;

– декларування цін;

– застосування пільгового оподаткування;

– загальне заморожування цін.

9. До адміністративних методів державного регулювання цін зараховують такий:

– установлення податкових пільг;

– насичення ринку товарами;

+ установлення граничного рівня торговельної надбавки;

– регулювання фіксованих цін.

10. Закон України, який регулює питання ціноутворення:

– Закон України « Про ціни в Україні»;

– Закон України «Про ціноутворення в Україні»;

+ Закон України «Про ціни і ціноутворення»;

– Закон України « Про ціни і ціноутворення в Україні».

11. 3а способом впливу методи державного регулювання цін діляться на:

+ прямі, непрямі;

– економічні, соціальні;

– адміністративні, нормативні;

– зовнішні, внутрішні.