2. Порядок призначення на посаду та звільнення працівників юридичної служби

Порядок призначення та звільнення працівників юридичної служби здійснюється відповідно до Кодексу законів про працю Україну та іншого чинного трудового законодавства. Порядок призначення також визначений «Положенням про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації» затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 року № 1040, де визначено кваліфікаційні вимоги щодо прийняття працівників до юридичної служби.

Ефективність правової роботи на підприємстві залежить від визначення оптимальної організаційної структури юридичної служби і необхідної кількості штатних одиниць з урахуванням обсягу роботи і особливостей діяльності підприємства. Як свідчить практика, для промислових підприємств, де працює велика кількість працівників, наявний великий обсяг робіт з підготовки й оформлення договорів, претензій, позовів та інших правових документів, юридична служба складається з чотирьох-п'яти осіб.

Пунктом 16 Положення про юридичну службу №1040 закріплено, що орган виконавчої влади та підприємство зобов'язані забезпечити юридичну службу не лише окремим приміщенням, телефонним зв'язком, транспортом для виконання службових обов'язків, сучасною оргтехнікою, нормативними актами й довідковими матеріалами, як було передбачено постановою КМУ, що втратила чинність, а й плюс до цього – електронним зв'язком, сучасними комп'ютерами, електронною системою інформаційно-правового забезпечення, а також доступом до інформаційних баз, тобто створювати необхідні умови для належної роботи.

Юридичний відділ, який складається з кількох юристів і керівника, доцільно створювати як окремий структурний підрозділ у тому випадку, коли об’єм правової роботи на підприємстві є значним і не під силу одному спеціалісту.

При заміщенні посад, складанні і розподілі посадових обов’язків потрібно враховувати досвід роботи, кваліфікацію та спеціалізацію одержаної юристом освіти. Зокрема, на посаду керівника юридичного відділу варто призначати юриста широкого профілю, який має вищу юридичну освіту, одержану (бажано) у престижному вузі, який має великий досвід роботи. На посади юрисконсультів необхідно також призначати юристів з урахуванням досвіду їхньої роботи.

За умови зовсім незначного обсягу правової роботи (зокрема, на деяких малих підприємствах) керівник може виконувати її самостійно, за умови наявності у нього необхідних (і достатніх) знань у юриспруденції.

Кваліфікаційні вимоги згідно п. 18-21 Положення № 1040:

На посаду керівника юридичної служби органу виконавчої влади, його заступника призначається особа з вищою юридичною освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста і стажем роботи за фахом на державній службі або за фахом на керівних посадах в інших сферах не менш як п’ять років.

На посаду головного спеціаліста юридичної служби органу виконавчої влади призначається особа з вищою юридичною освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста і стажем роботи за фахом на державній службі не менш як три роки або за фахом в інших сферах не менш як чотири роки.

На посаду провідного спеціаліста юридичної служби органу виконавчої влади призначається особа з вищою юридичною освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста і стажем роботи за фахом не менш як два роки.

На посаду керівника юридичної служби підприємства призначається особа з вищою юридичною освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста і стажем роботи за фахом не менш як три роки.

Юрисконсульт підприємства повинен знати:

1) законодавчі акти, що регламентують виробничо-господарську і фінансову діяльність підприємства;

2) нормативно-правові документи, методичні і нормативні матеріали з правової діяльності підприємства;

3) цивільне, трудове, фінансове, адміністративне право;

4) податкове, екологічне законодавство;

5) орієнтуватися в іншому чинному законодавстві;

6) порядок укладання й оформлення господарських договорів, колективних договорів;

7) порядок систематизації, обліку і ведення правової документації з використанням сучасних інформаційних технологій;

8) порядок ведення обліку і складання звітів господарсько-фінансової діяльності підприємства;

9) Правила внутрішнього трудового розпорядку;

10) правила і норми охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії та протипожежного захисту.

Щодо звільнення працівників юридичної служби то даний порядок регулює ст. ст. 36-41 КзПП України. Звільнення може бути за згодою сторін, із закінченням терміну договору (при укладанні контрактної форми трудового договору) та припинення трудового договору за ініціативою власника чи працівника.

Підставами припинення трудового договору, відповідно до ст. ст. 36 і 37 КЗпП є: 1) угода сторін; 2) закінчення строків трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового або іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу; 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконаного вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 8) підстави, передбачені контрактом; а також у випадку направлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профілакторію.

За згодою сторін може припинитися як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Однак, потреба у використанні п. 1 ст. 36 з'являється, насамперед у сторін строкового трудового договору для його дострокового припинення, коли в кожної зі сторін немає права на дострокове розірвання строкового трудового договору. (Див. Додаток 2, наказ № 6/к)

Закон не перешкоджає тому, щоби за згодою сторін припинялися трудові договори, укладені на невизначений строк. Однак практична потреба в цьому незначна. Працівник має право в будь-який час розірвати трудовий договір, попередивши про це власника за два тижні. Якщо працівник просить про звільнення до закінчення зазначеного двотижневого строку, посилаючись на поважні причини, власник може погодитися на це. Але в такому разі звільнення здійснюється з ініціативи працівника, а не за згодою сторін. Викладене обумовило вкрай обмежене застосування п. 1 ст. 36 КЗпП як підстави припинення трудового договору.

По закінченні строку підлягають припиненню строкові трудові договори. Припинення договору після закінчення строку не вимагає заяви працівника. Власник також не зобов'язаний попереджати або в іншій спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП України. Припинення трудового договору після закінчення строку можливе тільки протягом одного дня. Якщо в останній день строку трудового договору працівник не був звільнений, трудові відносини фактично тривають, і договір вважається продовженим на тих же умовах, але вже на невизначений строк. Якщо в останній день роботи працівник на роботі був відсутній внаслідок тимчасової непрацездатності або без поважних причин, все одно наказ про звільнення видається, робиться запис про звільнення в трудовій книжці, а працівника телеграмою чи рекомендованим листом повідомляють про звільнення і необхідність одержання трудової книжки. Звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності у зв'язку із закінченням строку трудового договору не позбавляє його права на одержання допомоги по соціальному страхуванню протягом встановлених строків чи до видужання.

Строковий трудовий договір може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом і до закінчення строку його дії, але тільки з підстав, передбачених для звільнення з ініціативи власника.