1.2. Державне кредитування підприємств

Державний кредит – це економічні відносини, які виника­ють між підприємством і державою внаслідок купівлі підприєм­ством державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави), а також унаслідок одержання бюджетних і позабюд­жетних кредитів (підприємство стає позичальником).

Державне кредитування підприємств може здійсню­ватися для забезпечення післяприватизаційної фінан­сової підтримки.

Державне кредитування здійснюється наданням бюд­жетних позик безпосередньо міністерствам, відомствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади для фінан­сування через банківські установи:

• пускових об'єктів;

• раніше розпочатих новобудов виробничого призначення;

• технічного переобладнання і реконструкції діючих під­приємств незалежно від форм власності.

На вповноважені комерційні банки України покла­дається організація роботи з обслуговування бюджет­них кредитів, їх обліку і проведення розрахунків з позичальниками.

На рис.1 зображений механізм надання бюджетних позик підприємствам.

Рис.1. Механізм надання бюджетних позик підприємствам.

1. Перерахування на окремий рахунок коштів, у межах яких надається бюджетна позика відповідно до Державної програми економічного і соціального розвитку України.

2. Укладання кредитої угоди з визначенням умов надання позик та їх повернення у відповідний термін.

3. Порядок надання інформації про об'єкти, які фінансу­ються.

4. Укладання кредитних договорів у місячний термін з моменту одержання замовником бюджетних позик.

5. Копії кредитних договорів і додатків до них, які подаються у двотижневий термін з моменту підписання їх банком.

Бюджетні кредити уповноважені банки використовують відповідно до цільового призначення.

Виконані роботи з будівництва, реконструкції, технічного переобладнання підприємств і об'єктів оплачуються банками в межах бюджетної позики за умови надходження від позичальника розрахунково-грошових документів. Для цієї мети оформляється кредит терміновим зобов'язанням підпри­ємства з умовним терміном погашення бюджетної позики.

Загальна заборгованість переоформляється строковими зо­бов'язаннями підприємства перед банком з конкретними термінами повернення бюджетної позики після введення в дію виробничих потужностей.

В установлені терміни за користування бюджетним креди­том підприємства сплачують процент за двома додатковими строковими зобов'язаннями (бюджету і банку).

Кошти підприємств, які надходять до банку за користування бюджетною позикою, перераховуються до Державного бюджету в обсязі 60%, а коли до позичальника застосовано штрафні санкції – 70% від цих сум. Решта суми надходить до уповноваженого банку для покриття витрат на обслуговування бюджетної позики.

Оплата відсотків здійснюється за рахунок власних коштів підприємства.

Банки, які фінансують позичальника, здійснюють контроль за цільовим і ефективним використанням бюджетних кредитів, до підприємств-позичальників, що порушують кредитну угоду, застосовують штрафні санкції.

Не застосовуються штрафні санкції до підприємств-позичальників:

• за несвоєчасне одержання позичальником бюджетної позики у передбачених обсягах;

• за тимчасової консервації об'єкта через брак коштів для продовження його будівництва.

Кредити за рахунок коштів Державного позабюд­жетного капіталу приватизації надаються за таких умов:

• у Статутному капіталі приватизованого підприємства державна частка не перевищує 25%;

• загальний обсяг кредиту не перевищує 33% загального обсягу надходження коштів від продажу майна відповідного підприємства (незалежно від його вартості);

• продаж підприємства не був здійснений за приватизаційні папери;

• приватизаційні підприємства не належать до об'єктів комунальної власності.

Розмір плати за кредит встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.

Підприємство може отримати основні засоби на умовах кредиту-оренди, але воно має пройти лізинго­вий процес, який складається з таких процесів:

• підготовка та обґрунтування лізингового проекту;

• юридичне оформлення лізингової угоди;

• виплата лізингових платежів;

• повернення об'єкта лізингу або викуп його за залишковою вартістю.

Лізинг поряд з перевагами має певні недоліки:

• вартість лізингу для лізингоодержувача вища, ніж вартість звичайної позики на суму лізингової маржі. Внаслідок інфляції лізингоодержувач може програти на збільшенні залишкової вартості обладнання;

• лізингодавець бере на себе ризик можливого морального старіння основних засобів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів;

• складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складнішої організації, ніж складання угоди про звичайну банківську позику.

Після позитивного висновку щодо платоспроможності й ефективності лізингового проекту лізингодавець направляє пос­тачальникові замовлення-наряд на придбання об'єкта лізингу. Між підприємством-постачальником та лізинговою компанією укладається договір купівлі-продажу основних засобів, які передаються в лізинг підприємству-лізингоодержувачу. Ці операції оформлюють такими документами:

1. Акт приймання-передачі об'єкта лізингу в експлуатацію.

2. Лізинговий договір між лізингодавцем та лізингоодержувачем.

3. Договір на технічне обслуговування майна, що переда­ється в лізинг, коли обслуговування здійснюватиме лізинго­давець.

Лізингові платежі підприємство-лізингоодержувач перестає сплачувати по закінченні терміну чинності лізингової угоди. При цьому лізингоодержувач має право:

• поновити або укласти нову лізингову угоду;

• придбати обладнання за залишковою вартістю;

• повернути обладнання лізингодавцю.

Лізинг-кредит сприяє підвищенню конкурентоспромож­ності вітчизняних підприємств, активізації інвестицій приват­ного капіталу у сферу виробництва, поліпшенню фінансового стану товаровиробників.