Основні проблеми міжнародних відносин після псв (мирне врегулювання, німецьке питання).

1. Надзвичайно гострі й тривалі суперечки викликала проблема територіального розчленування Німеччини. З територіальних питань було вирішено:

а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати підписання перемир'я 11 листопада 1918 р.;

б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбутися плебісцит місцевого населення;

в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголошувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;

г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи – Ейпен і Мальмеді;

д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії;

е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючись її територією;

є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Ліги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);

ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;

з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. перейшла до Литви.

В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення (+ мирні договори з союзниками Німеччини).

3. Проблема колоній. Але не тільки багато європейських народів були незадоволені версальською системою. Повоєнний світоустрій закономірно викликав розчарування у тих народів колоніальних і залежних країн, які серйозно розраховували на зміну своїх доль. Адже лідери післявоєнного світу, і насамперед Великобританія і Франція, не збиралися відмовлятися від старого доброго колоніалізму тільки тому, що це суперечило одному з 14 пунктів Вільсона.

Для того, щоб хоч якось поєднати експансіоністські плани держав з ліберальною Вільсонівською риторикою, була придумана т.зв. мандатна система. Колоніальні держави отримували від нової міжнародної організації безпеки – Ліги Націй – мандати на управління колоніями, які іменувалися відтепер підмандатними територіями.

Було встановлено три види мандатів:

Мандат «А» – колишні арабські частини Туреччини стали формально незалежними, передавалися «під опіку» великих держав.

Мандат «В» – колишні центральноафриканські колонії Німеччини потрапили під управління мандатаріїв, «опіка» для них була визнана недостатньою. Заборонялася торгівля рабами й зброєю.

Мандат «С» – колишні німецькі колонії в Південно-Західній Африці й на Тихому океані просто «приєднувалися» до територій мандатаріїв відкритою анексією як колонії. Мандат класу С дозволяв мандатарію управляти підмандатною територією за своїми національними законами і не допускати на підмандатної території іноземний капітал.

Великобританія отримувала мандати на Палестину, Месопотамію, Танганьіку, частина Того і Камеруну.

Франція - на Сірію, Ліван, частина Того і Камеруну.

Бельгія - на Руанду-Бурунді.

Японія - на Маршаллови, Каролінські і Маріанські о-ва.

ПАС - на німецьку Півд.-З. Африку.

Австралія - на о. Науру, бувш. нім. частина о-ва Нова Гвінея і о-ва на південь від екватора.

Нова Зеландія - на о-ва Західне Самоа.

3. Проблеми репарацій. Франція вимагала від Німеччини сплатити всі збитки – до 800 млрд. марок, що означало б цілковите розорення Німеччини. Ллойд-Джордж запропонував зменшити їх до 100 млрд. марок. Конференція так і не встановила ні остаточного розміру, ні терміну виплати репарацій. Домовилися, що Німеччина спочатку сплатить 20 млрд. золотих марок до 1 травня 1921 р. (2/5 цієї суми мала одержати першочергово Бельгія). Значна частина повинна була сплачуватися натурою (понад 2,7 млн. т суднового тоннажу, поставки вугілля тощо). Верховна Рада союзників на конференції в Спа в липні 1920 р. за участю Німеччини лише розподілила репарації по країнах: Франції – 52%, Англії – 22%, Італії – 10%, Бельгії – 8%, Греції, Румунії й Югославії – 6,5%, Японії – 0,75%, Португалії – 0,75%. Проблема репарацій ще багато років остаточно не вирішувалася.

4. Польське питання. Франція наполягала на відновленні кордонів Польщі 1772 р., прагнучи зробити її сильною як свого союзника. Бальфур (Англія) осаджував французів: «Але ж тепер 1919 рік!» США підтримували Англію. Як уже згадувалося, Польща одержала частину німецьких територій. Польські війська окупували Східну Галичину (Західна Україна), в 1920 р. здійснили збройну інтервенцію проти України. Але поки що її східні кордони не були визначені.

5. Претензії Італії були більшими, ніж її внесок у війну. Вона вимагала Далмацію, Істрію, порт Фіуме, протекторат над Албанією тощо. Італійський прем'єр Орландо, нічого не здобувши, на знак протесту у квітні покинув конференцію. Коли він у травні повернувся, союзники вже розподілили основні території. Італії відмовили навіть на Близькому Сході й віддали лише Південний Тіроль.

6. Претензії Японії були більше враховані, бо її делегація, користуючись моментом, теж загрожувала покинути конференцію. Від'їзд двох делегацій був дуже небажаним, тому Японія одержала все жадане, крім, як уже згадувалося, Шаньдуну.

7. Радянська проблема не потрапила до офіційного порядку денного, але сама конференція, її основні органи весь час поверталися до цього питання.

Версальський мир став основою тієї версальської системи, яку держави-переможниці, і насамперед Великобританія і Франція, спробували створити після закінчення ПСВ. Найважливішим компонентом цієї системи стали і договори з колишніми союзниками Німеччини:

Сен-Жерменський мирний договір з Австрією (10 вересня 1919 р.): колишня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Буковина передавалася Румунії. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.

Нейїський з Болгарією (27 листопада 1919 р.): частина території Болгарії (Південна Фракія, Південна Добруджа) відійшли до Югославії та Румунії; втрачала вихід до Егейського моря; репарації у 2,2 млрд. золотих франків; армія в 20 тис. чол.).

Тріанонський з Угорщиною (4 червня 1920 p.): втрачала Трансільванію і Східний Банат (на користь Румунії), Словаччину і Підкарпатську Русь – на користь Чехословаччини, частину Хорватії, Бачку і Західний Банат – на користь КСХС (з 1929 р. – Югославія): армія – 25 тис. чол.

Севрський з Туреччиною (10 серпня 1920 p., але в силу не вступив): ліквідація Турецької імперії: втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, Східна Фракія, район Ізміра до Греції, Додеканезські о-ви, зона впливу в п.-з. Анатолії до Італії; Кілікія і зовна впливу у п.-с. Анатолії до Франції; о. Кіпр і зона впливу в п.-с. Анатолії до Великобританії; п-с. Анатолія до Вірменської республіки; зона Проток демілітаризовувалась і передавалась під контроль міжнародної комісії, протоки повністю інтернаціоналізовувались; позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.

Лозаннський договір (24 липня 1923 р.) з Туреччиною: Анкара визнавала ліквідацію Турецької імперії; Туреччина отримувала Східну Фракію; держави відмовлялись від претензій на контроль за внутрішньою політикою Туреччини.

Версальський мирний договір вступив в силу 10 січня 1920 р. після його ратифікації Німеччиною і чотирма головними союзними державами (Великобританією, Францією, Італією і Японією).

Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті ПСВ й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій.

• Франція здобула перевагу на Європейському континенті.

• Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі.

• Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції.

• США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.

Яким було ставлення до договорів у країнах Європи? Чехословаччина, Румунія, КСХС, Греція одержали внаслідок договорів переваги, і тому їх підтримували. Австрія, Угорщина, Болгарія в результаті договорів втратили значні території і тому вони були незадоволені ними.

Мета учасників конференції щодо радянської Росії полягала в тому, щоб силою ліквідувати владу рад, утворити «санітарний кордон» з малих країн, витіснити Росію з Прибалтики, Західної Білорусії, Західної України і Бессарабії. Одні із цих проблем були вирішені на конференції, інші проблеми належало вирішувати уже після закінчення Паризької мирної конференції.

Рішення Версальської конференції заклали систему нових відносин у післявоєнному світі:

– США взяли курс на утвердження своєї гегемонії у вирішенні важливих проблем післявоєнного світу.

• Відбувся серйозний перерозподіл політичних і економічних позицій серед європейських країн. Франція явно претендувала на лідерство в Європі.

• Учасники Паризької мирної конференції взялися за одночасне вирішення великої кількості складних міжнародних проблем, при цьому припустилися серйозної помилки під час вирішення питання про післявоєнний устрій світу, спробували його законсервувати на переможців і переможених; репарації для Німеччини були визначені без врахування її національних інтересів; проблема кордонів в Європі в результаті їх зміни учасниками конференції в Парижі не тільки не послабилася, але й загострилася; курс країн Західної Європи і США на ізоляцію радянської Росії був недалекоглядним. Зближення Росії з Німеччиною було значною мірою наслідком такого курсу.