2. Наслідки Першої світової війни. Підписання Версальського та інших мирних договорів.

Перша світова війна 1914-1918 років, яка стала підсумком краху існуючої системи міжнародних відносин, фактично була проявом кризи європейської цивілізації. Це пояснюється наступними складовими:

1) намаганням європейських держав створити на континенті наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть систему рівноваги сил;

2) перетворенням після об’єднання 1871 р. Німеччини у самостійний центр сили та змушенням Франції шукати собі союзників щодо рівноваги сили Німеччини;

3) поступовим утворенням у Європі Троїстого союзу та Антанти з метою зміцнення рівноваги і збереження миру;

4) оптимістичним настроєм європейського суспільства і недооцінкою небезпеки мілітаризму та націоналізму;

5) приєднанням до Троїстого союзу Болгарії (вересень 1915 р.), а до Антанти – Італії (травень 1915 р.);

6) впливом військових фронтових негараздів (Верденська битва – лютий-грудень 1916 р.; Ютландська морська битва травня 1916 р.; наступ англо-французьких військ на Соммі – липень-листопад 1916 р.) на внутрішнє становище воюючих країн: перебудова на потреби війни економіки, падіння життєвого рівня населення, зростання незадоволення війною;

7) Лютневою та Жовтневою революціями 1917 року в Росії;

8) виходом з війни Болгарії (вересень 1918 р.), Туреччини (жовтень 1918 р.), Австро-Угорщини (3 листопада 1918 р.);

9) початком демократичної революції в Німеччині (3 листопада 1918 р.);

10) Комп’єнським перемир’ям Німеччини з Антантою 11 листопада 1918 р. та закінченням Першої світової війни.

Підсумки ПСВ:

1. Економічні та соціальні наслідки: (таблиця 1 «Матеріальні втрати і людські втрати в результаті ПСВ» і 2 «Рівень виробництва промислової продукції в окремих країнах і регіонах світу, 1913 – 1925 рр.»). Варто наголосити на тому, що у той час як Європа виносила всі воєнні труднощі, неєвропейські центри сили, і перш за все, США і Японія, отримали максимальні вигоди із катастрофи.

2. Поряд із прямими воєнними витратами і втратами варто врахувати і непрямі втрати: а) невироблений в роки війни національний продукт; б) ненароджене населення; в) спад населення в результаті лих війни і післявоєнного зубожіння. Ось чому до 10 млн. вбитих у ході війни потрібно прибавити і 18 млн. померлих в результаті епідемії «іспанки» після війни.

3. Але не тільки європейській соціально-економічній системі було нанесено страшного удару. У надто важкому становищі опинилась система Європейського концерту. Із 5 великих держав – стовпів концерту – до моменту початку Версальської конференції одна (Австро-Угорщина) перестала існувати; ще дві (Німеччина і Росія) знаходились в ситуації найбільшої внутрішньої кризи після краху традиційних авторитарних монархічних режимів. Таким чином, завдання підтримки світопорядку падало на Англію і Францію. Але, які б не були амбіції цих держав, реальна їх вага (економічна, воєнно-технічна, демографічна) у світі була явно недостатньою для того, щоб відігравати таку роль. Адже, ще наприкінці ХІХ ст. США перетворилися на економічну державу №1.

4. Світова війна змінила співвідношення сил між Європою і Америкою і у фінансовій сфері. До ПСВ беззаперечною фінансовою столицею світу був Лондон, а універсальним світовим платіжним засобом – фунт стерлінга. Все змінила ПСВ!!! У 1915 – 1920-ті рр. країни Антанти активно скуповували в США обладнання, продовольство, транспортні засоби, снаряди тощо. Навряд чи без американського продовольства, бавовни, металів, транспортних засобів, обладнання, снарядів Англія і Франція змогли б вистояти протягом найважчих перших двох з половиною років світової війни і навіть домогтися до початку 1917 р. деякої воєнно-економічної переваги над Німеччиною і її союзниками.

5. Японія на той час була слабкою, щоб відігравати глобальну економічну роль; тим не менш ПСВ привела до різкого посилення «Країни висхідного сонця». Об’єм зовнішньої торгівлі Японії у роки ПСВ потроївся. Японія, подібно до США, перетворилася у націю-кредитора. Таким чином, важливим наслідком ПСВ стало те, що Японія потрапила до клубу привілейованих країн світу.

6. Політичні підсумки Першої світової війни. У результаті війни і під її впливом відбувся крах Російської, Австро-Угорської імперії і монархії в Німеччині, утворилися незалежні національні держави в Центральній і Південно-Східній Європі. З цього часу світ став біполярним.

Для підбиття підсумків ПСВ було скликано Паризьку мирну конференцію, яка розпочала роботу 18 січня 1919 p (взяли участь представники 27 держав, з них 9 учасниць війни – на боці Антанти, 15 – які оголосили війну Німеччині, але не брали участі у воєнних діях, та 3 нових країни – Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців). Керівництво Паризькою конференцією офіційно здійснювали п'ять держав-переможниць: США, Англія, Франція, Італія і Японія. Тільки їх представники, по два від кожної держави, входили в Раду десяти – керівний орган, створений на початку роботи конференції.

Надзвичайно важливим питанням на конференції був проект Статуту Ліги Націй, міжнародної організації, яка покликана забезпечити загальний мир. Над підготовкою проекту працювали спеціальні урядові комісії Франції, Англії, США. Вони підготували так званий Паризький проект статуту Ліги Націй, включивши до нього пункт про перехід німецьких колоній і колишніх володінь Османської імперії в розпорядження Ліги Націй, з тим, щоб вона видавала мандати (доручення, повноваження) на управління цими територіями малим країнам. Статут, як складову частину Версальського мирного договору 1919 р., підписали 44 держави, в тому числі 33 держави, які брали участь у війні на боці Антанти або приєднались до неї, і 13 держав, які не брали участі у війні. США, не ратифікувавши цей договір, не увійшли до членів Ліги Націй. Декларуючи в Статуті як основну мету організації "розвиток співробітництва між народами і гарантію їх миру і безпеки", Ліга Націй в дійсності була покликана підтримувати Версальську СМВ.

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з Німеччиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир). Міністр закордонних справ Німецької республіки Г. Мюллер та міністр юстиції Т. Белль підписали мирний договір, який їм запропонували країни-переможниці. Мирні договори з союзниками Німеччини були укладені за зразком Версальського. Версальська система мирних договорів закріплювала територіальні зміни, які відбулися в результаті першої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні позиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції.

Цей договір, з одного боку, був договором між Німеччиною та державами-переможницями, що з самого початку ставило Німеччину в нерівноправні умови в новій СМВ і підігрівало настрої реваншу в німецькому суспільстві. З іншого боку, з числа держав-переможниць була виключена Росія, що завідомо налаштовувало російський уряд проти Версаля. Але справа навіть не тільки в цих формальних подробицях – сам зміст Версальського договору закладав так багато мін уповільненої дії під новий європейський і світовий порядок, що спрацьовування цих мін було лише, так би мовити, питанням часу.

Антинімецькі положення Версаля:

1. Саар (режим військової (французької) окупації строком на 15 років;

2. Демілітаризація рейнської зони (режим військової (французької) окупації строком на 15 років;

3. Територіальні поступки Бельгії, Данії, Литві та Польщі;

4. Втрата всіх колоніальних володінь;

5. Репарації з Німеччини (відповідно до рішень союзників в 1921 р., 132 млрд. золотих марок; відповідно до плану Дауеса 1924 р. – 50 млрд. марок);

6. Обмеження озброєнь Німеччини (рейхсвер в 100 тис. чол., заборона на авіацію, танки і підводний флот, розпуск Генерального штабу та Військової академії);

7. Моральне приниження Німеччини (ст. 231 Версальського договору, в якій вся вина за розв'язування війни покладалася цілком на Німеччину.

Антиросійські положення Версаля:

1. Сильна Польща, яка включила кілька мільйонів українців і білорусів.

2. Сильна Румунія, до складу якої відійшла Бессарабія.