Образ читача в тексті:

1. конкретний адресат – «читач», «чисельник», «товариш…»;

2. читач-персонаж (людина певної вікової категорії, соціальної групи тощо);

3. диспутант (в особливому жанрі літератури – «літературних дискусіях»).

Іпостасі читача (способи втілення в тексті):

1. «імпліцитний читач» В. Ізера – «вбудований у текст»читач;

2. «зразковий читач» У. Еко – читач, який висловлює інтерес до тексту, може його осмислювати й переживати;

3. «архічитач» М. Ріффатера – пересічний читач; узагальню вальний термін для групи читачів, які володіють різною компетенцією, але емпірично здатні актуалізувати потенційне значення тексту;

4. «уявний читач» Е. Вульфа – гіпотетичний читач, який перебуває поза межами тексту;

5. «поінформований читач» С. Фіша – читач, який компетентно говорить мовою тексту, володіє семантичним знанням (розумінням) тексту;

6. реальний читач – «сучасник»: постать метафорична, «знаком» його є певного роду нотатки про твір;

7. ідеальний читач – суб’єкт, який має з автором однаковий дискурс і здатен повністю реалізувати потенціал тексту.

35. Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення.

Лексичні засоби мови ЛХТ

В основі мови ЛХТ – загальнонародна лексика. Але на тлі цієї лексики автор використовує також групи слів обмеженого вживання (історизми, неологізми, діалектизми, іншомовні слова тощо) і слова у переносному образному значенні – тропи.

Групи слів обмеженого вживання

1. Застарілі слова

Історизми – слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, поняття, які вони позначали. Це можуть бути назви осіб (яничар, челядь, меншовик, стахановець), посад, роду занять (бургомістр, цехмістр), назви грошових одиниць, податків (шеляг, комірне, верховщина), батальна і побутова лексика (келеп, харалужний (меч), мушкет, забороло), застаріла канцелярська лексика (чолом б’є), застаріла релігійна лексика (Даждьбог, капище) тощо.

Архаїзми – застарілі слова, що називають такі предмети чи поняття, які існують і в наш час, але для позначення яких тепер використовують не давні (архаїчні), а нові, синонімічні, назви: Аз (літера А), штука (мистецтво), твар (обличчя).

До складу архаїзмів належать також старослов’янізми – слова старослов’янського походження: глава, злато, вождь, нужда, священик, юдоль, братство, глашатай, грядущий, трудящий, возвістити, согрішити, благодать, богослов, святий, пророк тощо.

Серед архаїзмів дослідники виділяють декілька груп:

-лексичні архаїзми – застарілі синоніми до слів сучасної мови: десниця – права рука; перст – палець;

-словотворчі архаїзми – слова, що мають спільні із сучасними словами корені, але відрізняються суфіксами чи префіксами: письмовець – письменник; возсіяти – засяяти;

-фонетичні архаїзми – слова, що від сучасних слів відрізняються звуковим оформленням: злато – золото, серебро – срібло; зіма – зима;

-семантичні архаїзми – слова, що є застарілими в одному із своїх значень: держати – в розумінні „брати за дружину”.

Переважна сфера застосування застарілих слів у художній літературі – художні твори історичної тематики. Тут застарілі словавикористовуються для відтворення колориту епохи, тобто є засобом історичної стилізації.

Стилізація – зумисне спланована і реалізована автором побудова тексту з характерними мовними ознаками, які властиві певній історичній епосі, соціальному середовищу, літературному напряму, індивідуально-авторській манері тощо і які стають об’єктом мовної імітації.

Досить часто застаріла лексика використовується у сучасних текстах з метою надання текстові підкреслено емоційно-оцінного забарвлення – піднесеного чи зниженого.

Особливим способом використання застарілих слів з метою створення зниженого емоційного забарвлення є використання їх у функції анахронізмів. Анахронізм – це слово або словосполучення, підкреслено використане невідповідно до мовних норм певної епохи, якої стосується текст чи висловлювання: Ми зібрали вас, що ви єсте обрали собі правління клубу (М.Рильський).

Неологізми

Неологізми – це нові слова або їх значення, що з’являються в сучасній мові, причому їх новизна усвідомлюється носіями мови.

Неологізми поділяються на загальномовні та індивідуально-авторські.

Загальномовними називають такі неологізми, що, як правило, називають нове поняття, досить швидко стають надбанням усіх і виконують переважно номінативну функцію: космонавт, космоприбулець, барабашка.

Індивідуально-авторськими (або оказіональними) є такі неологізми, які створюються письменниками для називання предметів, понять, що вже мають назву в мові, але автор неологізму прагне дати їм нову, образнішу, емоційнішу назву, що краще відтворює його бачення світу. Отже функція оказіоналізму – не номінативна, а образна.

За способом творення розрізняють неологізми лексичні – це власне новостворені слова (стоголос, молодокущі); і неологізми семантичні – це нові значення раніше відомих слів (розв’язка – „елемент сюжету літературного твору”; пізніше стало розповсюдженим нове значення – „автодорожна конструкція”)

У літературно-художніх текстах загальномовні неологізми використовують переважно для відтворення колориту певного періоду у розвитку суспільства, для відтворення колориту доби. Неологізми – це також засіб мовленнєвої характеристики.

Іншомовні слова

В українську мову в різні періоди її існування входили слова з інших мов. Слова іншомовного походження становлять тепер приблизно 10% лексичного складу нашої мови. Серед них виділяємо інтернаціоналізми, запозичення і власне іншомовні слова.

Синоніми (грец. synonimos — однойменний) — це слова близькі за значенням, але різні за звучанням. Синоніми дають можливість письменникові уникнути повторення одних і тих же слів, надають мові відповідного інтонаційного забарвлення.

Омоніми (грец. homos — однаковий і опута — ім'я) — слова, які звучать однаково, але мають різне значення. Наприклад, коса — знаряддя праці, довге волосся, смуга землі, яка входить у річку, озеро або море.

Антоніми (грец. anti — проти і опута — ім'я, назва) — слова з протилежним значенням. Вживаються, коли треба протиставити контрастні явища: радість — горе, добро — зло, любов — ненависть, день — ніч.

Діалектизми (грец. dialektos — місцева говірка) — це слова і вирази місцевої говірки. Найчастіше використовуються в мові персонажів, у авторській мові — рідше. Діалектизми відтворюють місцевий колорит і є засобом індивідуалізації. За рахунок діалектизмів збагачується літературна мова. І. Франко писав: "Кожна літературна мова доти жива і здібна до життя, доки має можливість, з одного боку, всисати всі культурні елементи сучасності, значить, збагачуватися новими термінами та висловами, відповідними до прогресу сучасної цивілізації, не тратячи при тім свойого основного типу і не переходячи в жаргон якоїсь спеціальної верстви чи купи людей, а з другого боку, доки має тенденцію збагачуватися чимраз новими елементами з питомого народного життя і з відмін діалектів народного говору". У діалектах української мови виділяють три групи: північну, південно-східну і південно-західну. Є діалектизми фонетичні, морфологічні, лексичні, синтаксичні Фонетичні відрізняються від літературної норми вимовою звуків. У вірші І. Франка "Каменярі" є такі фонетичні діалектизми: стою, підняли, шляху, своїми. Морфологічні відрізняються від літературної норми оформленням граматичних форм: ся схилили, буду робила, ногов, я му ходити. Лексичні: сесю, гостинець (шлях), маржина (худоба), шарта (буря).

Варваризми (грец. barbarismos) — іншомовні слова і вирази, які не стали загальновживаними. Варваризмами є полонізми, русизми, германізми, англіцизми, галліцизми (з французької), гебраїзми (з давньоєврейської"), тюркізми... Вони використовуються для зображення життя, побуту, звичаїв інших народів і для створення комічного ефекту. Мова, перенасичена варваризмами, називається макаронічною. Макаронічною мовою говорить герой комедії М. Стари цького "За двома зайцями" Голохвостий: "Дурні хахлиї Ідіть здоровії Што значит проста мужва? Ніякого понятія нєту, ніякої делікатної хвантазії... так і пре! А вот у меня в галавє за-всегди такий водеволь, што только мерсі, потому — образованний человєк! Да што впрочем про них? Годі, довольно!"

Професіоналізми — слова і звороти, які вживають люди певної професії. Вони використовуються як засіб індивідуалізації образів-персонажів і для відтворення життя та побуту відповідного професійного середовища. У мові сплавників лісу в річках Карпат використовуються слова бокор, бо кора ш, дараба, збиванка. У повісті І. Франка "Борислав сміється" вживаються професіоналізми нафтарня, стояти при корбі, либати кип'ячку.

Жаргон (франц. jargon, галло-романське gorgone — базікання) — слова, що вживаються групою людей, об'єднаних спільними інтересами, родом занять. Він має специфічну лексику і вимову, однак не має власної фонетичної і граматичної системи. Відомий жаргон дворянської аристократії, він відзначався вишуканістю у доборі слів і виразів. До жаргону звертаються люди певних професій, ним послуговується молодь. До молодіжної жаргонної лексики належать слова: бабки (гроші), злиняти (щезнути), бухло (алкоголь), котиш (коньяк), прикид (одяг, манери). Жаргонну лексику бурсаків використав А. Свидницький у романі "Люборацькі".

Арґо (франц. argot — жаргон) — це різновид мови, яка зрозуміла лише для посвячених, засекречена мова замкнутих соціальних груп і декласованих елементів. До арго вдавалися ремісники, лірники, мандрівні крамарі, а також злодії, жебраки, волоцюги. Арготизми використовує І. Микитенко у повісті "Вуркагани", Іван Багряний у романі "Сад Гетсиманський". Арготизмами є слова "шкет", "лимон", "стояти на шухері".

Близькою до арго є тарабарська мова (рос. тарабарить — теревенити). Тарабарська мова виникає на основі метатези (перестановки складів, звуків, коренів слів), щоб зробити висловлювання незрозумілими для інших. Нею користувалися бурсаки, злодії. Зразком "тарабарської"" мови можуть бути слова Сівілли з поеми І. Котляревського "Енеїда":

Вульгаризми (лат. vulgaris — грубий, брутальний) — грубі, брутальні слова і звороти. У літературній мові не використовуються. Вживаються переважно у мові персонажів.

20. Концепції твору в мистецтвознавстві

Способи наукового вивчення літературно-художнього твору:

1. іманентний (внутрішньотекстовий: вивчається будь-який елемент літературно-художнього твору – фрагмент, сцена, мотив, персонаж, алегорія, тропи, окремі речення, слова – в контескті твору як художньо-естетичної цілісності);

2. контекстуальний (досліджується літературно-художній твір у зв’язку з текстовими і нетекстовими (контекстними) факторами (близькими – історія написання твору, біографія автора, його особистісні якості, оточення; віддаленими – явища соціально-культурного життя сучасності, рецепція історії, літературні традиції, позиція автора, світоглядні особливості митця, архетипи).

Літературознавство суміжно використовує різні принципи та способи вивчення літературно-художнього твору як єдину засаду його повноцінного осягнення. Літературознавство як наука зароджувалося на базі описувань літературно-художнього твору (Ориген, Фотій), у новий період у літературознавчих студіях запанував аналітичний підхід – вивчалася співвіднесеність, систематизація, класифікація елементів твору як системи, мотиву, прийому, їх функцій (художньої, конструктивної, змістової). Інтерпретація особливо поширилася в новітній період, вона розглядає (осягає) смислову цілісність літературно-художнього твору в контексті певної дискурсивної практики (школи; методології).

Мета, з якого аналізується твір, визначає напрями, шляхи та види аналізу літературно-художнього твору.

Напрями аналізу літературно-художнього твору

1. науково-академічний (він з арсеналу професійних літературознавців, має чітке спрямування на твір-текст, намагається висвітлити і з’ясувати його природу);

2. шкільний (упроваджений у практику навчальних занять із літератури в школах різного типу; спрямований передусім на формування і розвиток особистості учня, але в середніх і, особливо, старших класах – і на естетику художнього цілого);

3. вузівський (поєднує в собі предметний і навчально-формуючий дослідницькі підходи, спрямований на осягнення предмета викладання вчителя-філолога – художньої літератури, а разом із тим – на розвиток його особистості, формування аксіологічних якостей засобом художнього слова; в ідеалі вузівський аналіз мав би найтісніше наближатися до наукового, високопрофесійного).

13.