- •3. Інтеграція наук у вивченні художньої літератури.
- •4. Основні етапи формування знання про літературу. Поняття метод, дискурс, літературознавчий напрям, літературознавча школа.
- •5. Античні уявлення про мистецтво поезії.
- •6. Давній етап у розвитку літературознавства.
- •7. Літературознавство нового часу, основні школи хіх – початку хх ст.
- •8. Новітнє літературознавство (друга половина хх – початок ххі ст.): напрями, школи, тенденції.
- •10. Художня література як вид мистецтва, її специфічні ознаки, предмет, функціональні типи.
- •16/Образ як засіб і мета. Знакова природа літературно-художнього образу.
- •17. Єдиної класифікації л.-х. О. Немає.
- •18. Засоби творення літературно-художнього образу.
- •19.Комічні образи
- •22.Структура літературно-художнього твору
- •23. Тема (тематика),проблема лхт.Уявлення про мотив.
- •24.Ідейний зміст лхт.Література і політика. Уявлення про тенденційність.
- •28.Сюжет літературно-художнього твору, його внутрішня організація, функції і типи
- •30.Позасюжетні компоненти лхт.
- •31. Уявлення про текст та архітектоніку.
- •36. Засоби контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення, уявлення про прості і складні тропи.
- •38. Звукова організація мови (фоніка)
- •40.Лірика як літературний рід, її види, жанрові різновиди
- •41.Епос як літературний рід, його види, жанрові різновиди
- •42. Драма як літературний рід, її види різновиди
- •43.Види мішаної форми(суміжні змістоформи)
- •44.Проміжні родо-жанрові утворення
- •2) Два рядки римуються, третій - холостий.
- •3) Два рядки римуються, третій - холостий, має риму аж в суміжній строфі:
- •64. Принципи і способи наукового вивчення літературно-художнього твору
- •65. Напрями, шляхи, види аналізу лхт
- •67. Системний підхід
- •68. Цілісність і поетика лхт
- •69. Літературний процес
- •70. Літературна епоха, її складові. Д.Чижевський про культурно-естетичні епохи(періоди) і літ.Процесі України
- •71. Зміст і структура лх напряму.
- •72. Уявлення про стиль у мистецтві й літературі.
- •73. Індивідуальний стиль письменника.
- •74. Літературний напрям і літературна школа.
- •75. Традиції та новаторство в літературі.
- •76. Бароко як літературно-мистецький напрям. Необароко.
- •77. Класицизм у літературі. Неокласицизм.
- •78. Сентименталізм.
- •79. Романтизм, його течії. Неоромантизм.
- •80. Реалізм, його течії. Неореалізм, сюрреалізм.
- •82. Модернізм як художня система.
- •83. Імпресіонізм, експресіонізм у літературі.
- •84. Художньо-експериментальні літературні стилі: футуризм, авангардизм і його течії, дадаїзм.
- •86. Проблема соціалістичного реалізму.
- •87. Внутрішні фактори розвитку літературного процесу.
- •88. Поняття взаємодії в літературному процесі, її різновиди.
- •89. Теорія автора в літературознавстві.
- •Образ читача в тексті:
- •35. Лексико-синонімічні засоби увиразнення мовлення.
- •Застарілі слова
42. Драма як літературний рід, її види різновиди
Драма— літературний рід, що зображує дійсність безпосередньо через висловлювання та дію самих персонажів.
Драма є специфічним видом мистецтва, який одночасно належить як літературі, так і театру. Лише в колективній творчості письменника й режисера, а також художника, композитора й акторів вона може стати помітним явищем літературно-мистецького життя. Жанри драматичного роду Протягом усієї багатовікової історії драми народжуються, розвиваються, а часом і вмирають різноманітні жанрові форми. Трагедія
— це драматичний твір, що ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, яка прагне максимально втілити свої творчі потенції, і об'єктивною неможливістю їх реалізації. Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політичному, соціальному чи духовному планах, відзначається високим напруженням психологічних переживань героя. Трагедія майже завжди закінчується загибеллю головного героя.В українській літературі відзначити твори М. Костомарова («Переяславська ніч», «Кремуцій Кодр»), І. Карпенка-Карого («Сава Чалий»), М. Старицького («Оборона Буші»).Комедія — це драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири розвінчуються негативні суспільні й побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині. Пафос комічності виникає тоді, коли автор свідомо занижує своїх персонажів від певного середнього рівня, що існує в житті. Не маючи належних позитивних якостей, герої комедійних творів, однак, претендують на певну значущість у родині, середовищі друзів, суспільстві. їм притаманне ілюзорне бачення дійсності. Вони завжди прагнуть розв'язати свої проблеми способами, які не підходять у даному випадку, оскільки вступають у протиріччя з об'єктивними законами суспільного розвитку. («За двома зайцями» М. Ста-рицького, «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» І. Кар-пенка-Карого, «Чмир», «Мамаша» Μ. Кропивницького, «Майстер Черняк» І. Франка).Трагікомедія
— драматичний жанр, якому властиві риси одночасно і трагедії, і комедії. Це відрізняє її від драми як жанру, що є проміжним між трагедією та комедією. В основі трагікомедії лежить трагікомічне світосприйняття драматурга.Сучасна трагікомедія майже завжди іронічна. Вона не моралізує, не засуджує, а намагається замислитися разом із глядачем над цією чи іншою проблемою і надати йому право зробити вільний вибір.Міракль — жанр середньовічної віршованої драми, заснованої на житті, діяннях і чудесах святих або Богородиці. Фарс — малий комічний жанр західноєвропейського середньовічного театру. основою фарсу є реальна життєва подія, анекдот. Фарсові п'єси відображають цілком життєподібні побутові ситуації. Герої фарсів безпосередньо діють: вони б'ються, лаються, сперечаються, обмінюються каламбурами. У фарсі чимало фізичних зіткнень, ексцентрики, буфонади, гострих і динамічних ситуацій, що швидко змінюють одна одну. За рахунок таких змін, а також вільного перенесення дії з одного місця в інше, досить швидко розгортається сюжет. Причому герої фарсів не лише потішалися над комедійністю положень, а й висміювали певні негативні явища й риси. Мораліте —жанр повчальної алегоричної, переважно віршованої драми, Головною ознакою мораліте є алегоризм. Дійові особи виступають тут як уособлення абстрактних понять (чеснот і хиб). У драмах зображується боротьба протилежних начал (добра і зла, духу і тіла) за душу людини. Саме ця боротьба і лежить в основі сюжетів мораліте. На відміну від містерій і міраклів, у цьому жанрі відтворюється подія, взята з реального щоденного життя. Таким чином, п'єси, подібно до фарсів, звільняються від біблійних і житійних сюжетів.Інтермедія— жанр невеликої комічної п'єси або сцени, яку виконували між діями основної драми. Твори цього жанру могли бути комічною травестією, пародією теми, опрацьованої в основній драмі або ж сценами, ніяк не пов'язаними з її змістом.»). Українська інтермедія відбилася в ляльковому театрі (вертеп), вплинула на подальше формування таких драматичних жанрів, як побутова комедія й водевіль.Водевіль — жанр легкої комедійної п'єси, в якій драматична дія поєднується з музикою, піснею-куплетом, танцями. Найпопулярнішими водевілями українських письменників є «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Простак» В. Гоголя, «По ревізії» М. Кропивниць-кого, «На перші гулі» С. Васильченка. У другій половині XIX століття на зміну водевілю приходить оперета.Драма — це п'єса з гострим конфліктом соціального чи побутового характеру, який розвивається в постійній напрузі. Героями творів, написаних у цьому жанрі, є переважно звичайні, рядові люди. Автор прагне розкрити їхню психологію, естетично дослідити еволюцію характерів, мотивацію вчинків і дій.Найвидатнішим представником українського Ренесансу в драмі став М. Куліш («Зона», «Патетична соната», «Вічний бунт», «Маклена Граса»). Плідними результатами відзначається розвиток цього жанру в повоєнні роки. Соціально-побутова та психологічна драма домінують у творчості М. Зарудного, О. Коломійця, Ю. Щербака, Л. Хоролець. Мелодрама — жанр п'єси з гострою інтригою, перебільшеною емоційністю, різким протиставленням добра і зла, морально-дидактичною тенденцією.
Гострі ситуації в мелодрамі виникають внаслідок тяжких обставин драматичного вузла, раптовим узнаванням або розвінчуванням. Складна фабула часто поєднується з винахідливістю представників протидіючих таборів, із нелегкими перешкодами на шляху героїв Типовим для мелодрами є «щасливий кінець» для позитивних героїв
