38. Звукова організація мови (фоніка)

У мові художнього твору в значно більшій мірі має значення звучання мови. Перш за все письменники додержуються загальних вимог милозвучності, тобто евфонії, характерних для мовию

Наприклад: чергування у – в,  і –й,   з – із – зі.

Крім того, звукове оформлення творів повинно відігравати і певну художню функцію.

Існують такі спеціальні засоби звукового забарвлення тексту:

• Асонанс (лат. “подібно звучати”) –це повторення голосних, яке надає віршові милозвучності, музичності, створює враження просторовості або передає відчуття подібності до якоїсь дії.

Наприклад: повтор голосного “О”

Д. Павличко

Впали роси на покоси,         (викликає уявлення про широкий, відкритий простір – луг, поле)

Засвітилися навколо,

Там дівча ходило босе,

Білу ніжку прокололо…

• Алітерація (лат. “буква”) – повторення приголосних звуків4 залежно від звучання кожного приголосного створюються певні враження: чи то різкість, жорстокість, навіть ворожість, чи то , навпаки, ніжність, м^,якість.

Наприклад: Т. Шевченко у поемі “кавказ”, щоб передати негативне ставлення до російського самодеожавства вдається до алітерації на “”Р”:

За горами гори хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі,

Споконвіку прометея там орел карає,

Що день Божий добрі ребра й серце розриває…

Наприклад: алітерація на “Л” створює враження ніжності, лагідності

Д.Павличко

З далекого краю

Лелеки летіли,

А в одного лелеченьки

Крилоньки зомліли..

Часом сильне враження створюється поєднанням алітерації з асонансом.

Наприклад: М.Рильський, щоб створити в уяві читачакартину навального руху ворожої орди, тупіт коней, брязкіт зброї поєднує алітераціі на П – Т – Р   і асонанс  О – У :

Не один ти стрічала погрозний погром.

Знаєш тупіт і стукіт, і грюкіт Батиїв..

• Звуконаслідування – один із звукових засобів поетичної мови, який збагачує поетичну мову, увиразнює її за допомогою використання слів, які звучанням своїм нагадують певне явище, а саме: спів пташок, шум води, дощу, дерев тощо.

Наприклад : у баладі “Утоплена” Т.Шевченка майстерно передано шелест осоки, очерету за допомогою звуконаслідування  С – Ш:

Хто се, хто се, по сім боці

Чеше косу? Хто се?

Хто се, хто се, по тім боці

Рве на собі коси?..

Звуконаслідування часто трапляється в народних піснях, а також у розмовній мові.

Наприклад:

Пливе човен води повен,

Та все хлюп, хлюп, хлюп, Іде козак до дівчини Та все туп, туп, туп…Таким чином, повторення окремих звуків у певному контексті надає творові цілком визначеного звучання, більшої виразності.

39. Рід, вид, жанр у літературі, зміст та ієрархія понять.Переважна більшість науковців погоджується з тим, що існує три літературних роди — епос, лірика та драма. Поряд з поняттям «жанр» уживається ще й поняття «вид». терміном «жанр» нерідко позначають рід («ліричний жанр»), вид («жанр повісті») і різновид («епічна драма»). Більш логічною видається триступенева родо-жанрова класифікація: рід — жанр — жанровий різновид.Рід — це спосіб вираження художнього змісту або— сукупність «принципів формальної організації творів, що визначаються властивостями як предмета зображення, так і художнього мовлення» .Жанр — це історично сформований тип художнього твору, який синтезує характерні особливості змісту та форми певного виду творів, має відносно сталу композиційну будову, яка постійно розвивається та збагачується. Саме визначення жанру настроює читача на певний зміст. У такому розумінні жанрами є епопея, роман, новела, поема, медитація, ода, трагедія, водевіль тощо.Частина жанрів поділяється на жанрові різновиди. За змістовим принципом, наприклад, роман ділиться на такі жанрові різновиди: історичний, філософський, політичний, родинно-побутовий і т. д. Поема може бути героїчною, сатиричною, бурлескною; трагедія — міфологічною, історичною, романтичною.Окремі жанри, переважно ліричні (оди, гімни, ліричні портрети), жанрових різновидів не мають.