28.Сюжет літературно-художнього твору, його внутрішня організація, функції і типи

Сюжетом називають перебіг дії та послідовність її розвитку, що служить у творі формою розгортання й конкретизації його фабули.Категорія сюжету з'являється у зв'язку з необхідністю якось позначити специфічність предмета зображення у словесному мистецтві. Загальна динаміка зображуваного у творі знаходить свій вияв, з одного боку, у подієвості, тобто тому ланцюжку подій, на яких акцентована увага читача і які сприймаються ним як фіксовані у своїй завершеності окремі ланки дії, з іншого боку — у дії як такій, у тому рухові, який втягує в себе все, що зображено у творі, і, концентруючись у просторі й часі зображуваного, набирає в ньому форму певної події: носієм змістового начала динаміки зображуваного, його подієвості, виступає у творі фабула. Сюжет — це той же ланцюжок дій та змін, але взятий в авторському висвітленні, у розвиткові авторського погляду від початку і до кінця твору Різниця між сюжетом і фабулою чи не найбільш яскраво постає у випадку зіставлення різних творів одного або кількох авторів з повністю ідентичними або схожими фабулами.

Сюжет як художня форма зв'язування та конкретизації фабульної основи твору виконує дві основні функції, першу з яких умовно можна назвати перипетійною, другу — характерологічною. Перипетійна функція сюжету виявляє себе в такій формі конкретизації та розгортання фабули твору, яка акцентуєувагу читача переважно на самому перебігу подій, на несподіваних і швидких їх змінах, на тісній причинно-наслідковій їх залежності. Характери зображуваних осіб при цьому відступають на другий план або й зовсім не цікавлять автора. Дія таких сюжетів розвивається стрімко, події, що змінюють одна одну, окреслюються лише в найзагальніших рисах і найчастіше набирають при цьому вигляду певних життєвих перешкод, які долає герой твору, і які, по суті, виконують одну й ту ж функцію — ускладнення, драматизації основної події, надання їй якомога гострішої перипетійної форми. Перипетійна функція сюжету знаходить яскраве вираження в чарівних казках, пригодницькій, фантастичній та детективній літературі, менш характерна вона для творів класичної, особливо реалістичної літератури.Характерологічна функція сюжету найбільшою мірою виявляє себе у творах класичної реалістичної літератури й пов'язана з такою формою компонування та зв'язування подій, яка цілком або переважно підпорядковується меті розкриття сутності людських характерів, типів, до яких привернута основна увага читача у творі.

З основними функціями сюжету тісно пов'язані його типи, класифікація яких встановлюється за ознакою характеру внутрішнього співвідношення та взаємозв'язку подій, компонованих і реалізованих через їх фабульний перебіг.. Хроніками називали такі описові твори, в яких давався щорічний перебіг найважливіших подій історичного життя тієї чи іншої держави. Тип сюжету, в якому події з'єднані причинно-наслідко-вими зв'язками, називається концентричним. Для таких сюжетів характерна концентрованість дії навколо однієї (або кількох — у великих за обсягом творах) визначальної події, яка поставлена в центр сюжету й до якої привернута вся увага читача твору. Єдність дії, що характеризує концентричний тип сюжету, найбільш яскраво представлена сценічними творами (різними жанрами драматичного роду літератури), менш чітко — прозою та віршами .В основі внутрішньої організації сюжету як певної послідовності перебігу та розгортання дії лежить конфлікт тобто певна суперечність у стосунках між героями, проблема, що окреслюється темою твору і, потребуючи свого вирішення, мотивує той чи інший розвиток дії. Конфлікт, що постає у творі як рушійна сила його сюжету й ланка, яка поєднує сюжет та фабулу твору з його темою, може позначатися в літературознавстві й іншими, синонімічними йому термінами: колізія та інтрига. внутрішню організацію сюжету розглядають, звичайно, як таку структуру побудови дії, що вбирає в себе п'ять елементів*: експозицію, зав'язку, розвиток дії, кульмінацію та розв'язку.

Експозиція виконує функцію інформування читача про «розташування сил», що визначатимуть конфлікт твору, попереднє, у найзагальніших рисах, знайомство з персонажами твору, введення в ситуацію, у якій визріває конфлікт. Зав'язка — той етап розвитку дії, який визначає «зав'язування» в ній певного конфліктного вузла, окреслення такої події, що служить початком розгортання основного конфлікту твору. Розвиток дії — це увесь її перебіг, починаючи від зав'язки й закінчуючи кульмінацією твору. Кульмінація— момент найбільшого напруження дії, найвищої точки розвитку конфлікту, момент максимального загострення конфліктної ситуації, окресленої у творі.Розв 'язка — це та частина сюжету, яка завершує дію, доводить до їх логічного вирішення події, зав'язані в конфліктному вузлі твору, частково або й повністю розв'язує зовнішню сторону конфлікту, не вичерпуючи, як правило, при цьому глибини філософської проблематики, ним пос­тавленої .

Сюжет, як і інші елементи предметної зображувальності (внутрішньої форми твору), знаходить свій вияв через словесне, художньо-мовленнєве оформлення твору, яке у системі його формальних рівнів займає найбільш зовнішнє положення й відповідно може бути назване зовнішньою формою твору.

29.Сюжет (от фр. sujet – предмет) – ход повествования о событиях, разворачивающихся и случающихся в художественном произведении. Как правило, любой такой эпизод подчинен основной или вспомогательной сюжетной линии.

Однако в литературоведении нет единого определения этого термина. Существуют три основных подхода:

1)       сюжет – это способ развертывания темы или изложения фабулы;

2)       фабула – это способ развертывания темы или изложения сюжета;

3)       сюжет и фабула не имеют принципиального различия.

Сюжет основывается на конфликте (столкновении интересов и характеров) между действующими лицами. Именно поэтому там, где нет повествования (лирика), там нет и сюжета.

Фабула (от лат. fabula – басня, рассказ) – последовательность событий. Этот термин ввели древнеримские писатели, имея в виду, видимо, то же свойство повествования, о котором говорил Аристотель.

Впоследствии употребление терминов «сюжет» и «фабула» привело к путанице, разрешить которую практически невозможно, не вводя другие, уточняющие и объясняющие термины.

 

Основна суперечність між дійовими особами, яка призводить до боротьби між ними і до розвитку сюжету, називаєтьсяконфліктом (лат. “незгода, зіткнення”).

Кожна історична епоха породжує свої, характерні для неї, конфлікти: феодалізм – між кріпаками та крапосними; капіталізм – між пролетаріатом і буржуазією і т. д.

Правильний вибір конфлікту, провідного в зображувану епоху, і правдиве його висвітлення у художньому творі, завжди показує, в якому напрямі йде суспільний розвиток. Якщо письменник звертається до зображення історичних подій, то конфлікт його твору повинен мати певні зв^,язки з сучасним життям, а розв^,язання цього конфлікту – дати відповідь на ті чи інші пекучі питання сучасності. Конфлікт – основний рушій сюжету. Чим глибші суперечності, тим гостріший конфлікт. Чим гостріший конфлікт, тим динамічніше розвиваються події у творі.

У великих епічних творах звичайно буває основний і 2 –3 допоміжних конфлікта.

Конфлікти за своїм характером умовно поділяються на 3 різновиди:

• соціальний – суперечності між різними суспільними класами в класово –

антагоністичному суспільстві (“Fata morgana ” М. Коцюбинського) або між людьми, що мають протилежні точки зору на певні соціальні явища;

• побутовий – незгоди на грунті приватної власності (І.Нечуй-Левицький “Кайдашева сім^,я”);

• соціально – психологічний – виявлення суперечностей у світогляді персонажа, викликаних суперечностями в суспільному житті (М.Коцюбинський “ Intermezzo ” – суперечність між особистими прагненнями героя та громадським обов^,язком).

А. Погрібний залежно від літературного роду виок

ремлює три типи конфліктів: ліричний, епічний, дра

матичний. При цьому науковець вважає, що «установ

лення типу конфліктів виключно на тематичній основі

означало б відсікання від нього власне художніх якос

тей» . Критеріями для розмежування типів

конфліктів є: життєвий зміст, співвідношення індиві

дуальної волі героїв і загальнооб’єктивних обставин,

своєрідність образноCстильового розгортання конф

лікту, рівень участі автора тощо — такі кри

терії зумовлені сутністю роду літератури.